Історія справи

Постанова

Іменем України

14 червня 2018 року

м. Київ

справа № 521/16924/16

провадження № 51-1965км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,

прокурора Пашкова Є.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015160000000630, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 дня народження, уродженки та жительки АДРЕСА_1 такої, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вищевказаним вироком місцевого суду ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК її звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов'язки, передбачені

п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватою у тому, що вона 22 серпня 2015 року близько 23:00, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухаючись по Овідіопольській дорозі з боку об'їзної дороги в напрямку вул. Центральний Аеропорт в м. Одесі, біля торгівельного центру «Шостий елемент» в порушення вимог пунктів 1.5., 2.3. (б), 10.1., 10.4. Правил дорожнього руху

(далі - ПДР), у правій смузі на проїзній частині в неустановленому місці здійснила розворот наліво, внаслідок чого сталося зіткнення з мотоциклом НОМЕР_2, який рухався ліворуч у попутному напрямку, в результаті чого його водію ОСОБА_1 спричинені тяжкі тілесні ушкодження у виді численних переломів, розриву сечового міхура із травматичним шоком 3-4 ступеню.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 - без задоволення.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі потерпілий, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої внаслідок м'якості, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Як зазначає автор касаційної скарги, суд першої інстанції порушив його процесуальні права - не дотримався передбаченого ст. 136 КПК порядку виклику потерпілого до суду, не роз'яснив права на звернення до суду з цивільним позовом і необґрунтовано повернув ОСОБА_2 автомобіль, визнаний речовим доказом. Цей же суд не врахував тяжких наслідків від злочину, завданих його здоров'ю (інвалідність 1-ї групи), відсутність у ОСОБА_2 щирого каяття (оскільки після ухвалення вироку вона перестала сплачувати потерпілому кошти в рахунок відшкодування матеріальної шкоди), та призначив обвинуваченій занадто м'яке покарання й безпідставно звільнив її від відбування покарання з випробуванням.

У запереченні на касаційну скаргу засуджена вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримав касаційну скаргу потерпілого, просив скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав м'якості покарання, а саме непризначення ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_2, правильності кваліфікації її дій потерпілий у касаційній скарзі не оспорює, а його доводи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом першої інстанції, є необґрунтованими.

Так, про розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції потерпілому відповідно до вимог ст. 111 КПК повідомив секретар судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси 05 жовтня 2016 року, про що складено довідку-телефонограму (т. 1 а.с. 20). Протягом судового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції інтереси потерпілого представляв представник - адвокат ОСОБА_3

Прослуховуванням аудіозапису судового засідання суду першої інстанції

від 28 жовтня 2016 року встановлено, що в це судове засідання потерпілий

не з'явився за станом здоров'я. Проти розгляду кримінального провадження без участі потерпілого його представник (який діяв, зокрема, і на підставі виданої ОСОБА_1 довіреності - т. 1 а.к.п. 26), не заперечував, просив суд розглядати кримінальне провадження без ОСОБА_1

Отже, доводи ОСОБА_1 про його неналежне повідомлення щодо часу судового розгляду судом є безпідставними.

З реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015160000000630 убачається, що 09 вересня 2015 року ОСОБА_1 було вручено пам'ятку про права і обов'язки та роз'яснено їх зміст, у тому числі права потерпілої особи на звернення з цивільним позовом.

Таке право особою може бути реалізовано до початку судового розгляду (ст. 128 КПК). При цьому в касаційній скарзі потерпілий зазначає, що він та його представник не зверталися з цивільним позовом до обвинуваченої в порядку кримінального судочинства, оскільки пропонували останній укласти мирову угоду, визначити порядок, розміри та строки відшкодування, розраховуючи на те, що воно буде здійснено за домовленістю сторін після ухвалення вироку суду. Ці доводи також підтверджують обізнаність потерпілого зі своїм правом на звернення з цивільним позовом у кримінальному провадженні.

Таким чином, доводи та розрахунки потерпілого щодо відшкодування завданої йому матеріальної та моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 22 серпня 2015 року, обґрунтовано не прийняті апеляційним судом до уваги з огляду на те, що ОСОБА_4 у цьому кримінальному провадженні під час досудового розслідування та до початку судового розгляду не заявляв цивільного позову.

А тому у суду не було перешкод для застосування положень ч. 2 ст. 100 КПК та повернення автомобіля Chevrolet Lacetti власнику.

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Місцевий суд призначив ОСОБА_2 основне покарання з дотриманням загальних засад, передбачених статтями 50 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу обвинуваченої, котра раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей та матір з інвалідністю 1 групи. Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченої, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілому завданої кримінальним правопорушенням шкоди на суму 202 500 грн. Обставин, що обтяжують призначене обвинуваченій покарання, суд не встановив.

Урахувавши зазначені обставини в сукупності, а також позиції прокурора та представника потерпілого щодо можливості застосування до ОСОБА_2 положень ст. 75 КК в частині призначення основного покарання, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 основного покарання у виді позбавлення волі згідно санкції ч. 2 ст. 286 КК на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК звільнив обвинувачену від його відбування з іспитовим строком, поклавши на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК.

З вищезазначеними висновками погодився апеляційний суд, навівши в ухвалі докладні мотиви свого рішення, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Твердження про відсутність щирого каяття у засудженої потерпілий обґрунтовує тільки тим, що остання після ухвалення вироку перестала виплачувати йому кошти у рахунок відшкодування завданої злочином шкоди.

Однак на спростування цього твердження до заперечення на касаційну скаргу потерпіла додала копію розписки, згідно з якою 18 листопада 2016 року

(тобто після ухвалення вироку суду) дружина потерпілого ОСОБА_4 отримала від чоловіка засудженої ОСОБА_5 8000 грн як матеріальну допомогу

для реабілітації ОСОБА_1

Крім того, до постановлення вироку місцевого суду ОСОБА_2 добровільно сплатила ОСОБА_1 202 500 грн, а тому доводи останнього про відсутність

у засудженої щирого каяття безпідставні. Положення ч. 1 ст. 66 КК судами дотримано.

Необґрунтованими є і доводи потерпілого про невизнання судом обставини,

яка обтяжує покарання засудженої, тяжких наслідків, заподіяних злочином, оскільки передбачене ч. 2 ст. 286 КК кримінальне правопорушення відноситься

до злочинів з матеріальних складом, і настання в результаті його вчинення тяжких наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони вказаного злочину.

Отже, призначене ОСОБА_2 основне покарання із застосуванням ст. 75 КК відповідає принципу індивідуалізації, є достатнім та необхідним для виправлення винуватої й попередження вчинення нових злочинів. Порушень статей 50 65 КК в цій частині судами не допущено.

Разом із тим, слушними є доводи потерпілого про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої, зокрема

в частині непризначення останній додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи відсутність необхідності призначати

ОСОБА_2 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, зазначив, що в останньої на утриманні є двоє малолітніх дітей та матір з інвалідністю, які потребують догляду і можуть потребувати медичної допомоги, при цьому суд не врахував та не обґрунтував неможливості виконання вказаних побутових справ чоловіком засудженої ОСОБА_5

Такий висновок в ухвалі апеляційного суду взагалі відсутній.

Крім того, суд не врахував належним чином, що ОСОБА_2 вчинила грубе порушення ПДР - на дорозі, яка має чотири смуги руху, знаходячись у крайній правій смузі для руху, не переконалась у відсутності попутних транспортних засобів у сусідній (лівій) смузі для руху, з'їхала на неї та перетнула горизонтальну розмітку 1.3. (подвійна суцільна лінія), яку перетинати категорично забороняється. Намагаючись здійснити лівий розворот у забороненому ПДР місці ОСОБА_2 легковажно розраховувала на безпечність указаного маневру, наслідком чого стало зіткнення її автомобіля з мотоциклом, водію якого отримав тяжкі тілесні ушкодження та встановлено інвалідність 1-ї групи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що призначене засудженій ОСОБА_2 покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості

та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім

і необхідним для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженої внаслідок м'якості.

Таким чином, ухвала апеляційного не відповідає вимогам ст. 419 КПК та підлягає скасування з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2017 року

щодо ОСОБА_2 скасувати, призначити новий розгляд

у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур С.В. Яковлєва