Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року

м. Київ

справа № 742/3684/17-к

провадження № 51-7049км18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор'євої І. В.,

суддів Бущенка А. П., Голубицького С. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Зінорук В. В.,

прокурора Чабанюк Т. В.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 5 квітня 2018 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого в тому ж місті ( АДРЕСА_3 ),

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 310 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст вироку, оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини

За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 8 грудня 2017 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 було засуджено до покарання у виді позбавлення: за ч. 2 ст. 309 КК - на строк 2 роки, за ч. 1 ст. 263 КК - на строк 5 років, а за ч. 1 ст. 310 КК - до покарання у виді арешту на строк 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне - у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим: у незаконному придбанні, носінні, зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів; у незаконному вирощуванні рослин конопель; у незаконному придбанні, зберіганні та виготовленні наркотичних засобів без мети збуту особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 310 КК, вчинених за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, у 2016 році на території с. Заїзд Прилуцького району Чернігівської області ОСОБА_1 знайшов вогнепальну зброю - обріз нарізної гвинтівки Мосіна калібру 7,62 мм, а також придатні для стрільби 17 набоїв різного калібру, які переніс до місця свого проживання на АДРЕСА_3 .

Також у невстановлені час та місці ОСОБА_1 придбав у особи на ім'я ОСОБА_2 ручну короткоствольну вогнепальну зброю, виготовлену шляхом переробки саморобним способом із шумового пістолета «EKOL ALP» та переніс її до місця свого проживання.

Крім того, з березня по 13 вересня 2017 року на городі свого домоволодіння ОСОБА_1 вирощував рослини, які містять психоактивний компонент канабісу - тетрагідроканабіол і належать до рослин роду коноплі.

Улітку 2017 року в с. Удайці Прилуцького району ОСОБА_1 зірвав (придбав) голівки рослин маку та коноплі і, сприймаючи їх як наркотичні засоби - макову солому та канабіс, переніс до місця свого проживання, де висушив, подрібнив і зберігав без мети збуту.

Під час проведення 13 вересня 2017 року санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 та на території його домоволодіння працівники поліції вилучили згадані зброю, набої, 18 рослин коноплі, особливо небезпечні наркотичні засоби - канабіс вагою 254,5 г, 0,1103 г, 2,8675 г, 3,5326 г, 0, 5030 г, 0,6587 г, 4,5735 г та макову солому вагою 266,7 г.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у цьомусуді. За твердженням скаржника, апеляційний суд усупереч ст. 65 КК не врахував повною мірою тяжкості злочинів, обсягу вчинених суспільно небезпечних дій та особи винного і необґрунтовано погодився з неправомірним рішенням місцевого суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, що потягло за собою м'якість заходу примусу. На думку сторони обвинувачення, засуджений не заслуговує на застосування до нього ст. 75 вказаного Кодексу. Вважає, що оспорювана ухвала не відповідає положенням статей 370, 419 КПК.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги, в якій не заперечуються висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та правильність кваліфікації діянь за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК.

Як випливає із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й справедливістю, проявом якої єдомірність.

У силу ст. 65 вказаного Кодексу особі, котра вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.

Відповідно до ст. 75 КК у разі, якщо суд, окрім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з кримінального провадження, розглянутого в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, апеляційний суд при перегляді вироку щодо ОСОБА_1 не порушив наведених законодавчих приписів.

За матеріалами справи прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду, подав на нього апеляційну скаргу. В ній він, наводячи аргументи, просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення в частині призначеного покарання через неправильне застосування ст. 75 КК й ухвалити новий вирок, яким обрати ОСОБА_1 більш суворий захід примусу, що належить відбувати реально.

Залишаючи без задоволення подану прокурором апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції в ухвалі навів мотиви та правові підстави, якими він керувався при відхиленні доводів сторони обвинувачення. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що при виборі заходу примусу та порядку його відбування місцевий суд разом зі ступенем тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (невеликої, середньої тяжкості та тяжкого), тобто й обсягу дій, урахував особу винного, котрий уперше притягається до кримінальної відповідальності, посередньо характеризується за місцем проживання, на спеціальних обліках не перебуває, має на утриманні матір пенсійного віку та двох неповнолітніх дітей цивільної дружини; крім того, визнав свою провину, щиро розкаявся й активно сприяв розкриттю злочину. Останні обставини апеляційний суд також розцінив як пом'якшуючі й з огляду на невстановлення обставин протилежного змісту, на позицію прокурора, який на стадії судового провадження просив застосувати до ОСОБА_1 інститут умовного звільнення, дійшов умотивованого висновку про можливість досягти мети виправлення засудженого без ізоляції від суспільства за умови контролю за його поведінкою впродовж максимального передбаченого законом іспитового строку та про правомірність застосування ст. 75 КК.

Наведена норма матеріального права не містить заборони її застосування до осіб, котрі вчинили злочини, за які засуджено ОСОБА_1 , а сам факт їх вчинення не є безумовною перешкодою для звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У касаційній скарзі немає переконливих доводів, які би ставили під сумнів висновки апеляційного суду про справедливість обраного засудженому заходу примусу. Твердження прокурора про те, що засуджений не заслуговує на умовне звільнення, є неприйнятним, адже не ґрунтується на точному змісті ст. 75 КК, якою регулюється не вид та розмір покарання, а порядок його відбування. Застосування вказаної норми належить до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано у цьому кримінальному провадженні.

Правових підстав вважати призначений засудженому захід примусу явно несправедливим колегія суддів не вбачає.

Ухвала апеляційного суду не суперечить положенням статей 370, 419 КПК.

У контексті викладеного доводи прокурора не можна визнати достатніми для скасування оспорюваного судового рішення.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов'язкове скасування оскарженої ухвали і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, про що йдеться у касаційній скарзі, при розгляді кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.

Тому подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 5 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

А. П. Бущенко І. В. Григор'єва С. С. Голубицький