Історія справи

Постанова

іменем України

14 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 653/1919/19

провадження № 51-6522км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Наставного В.В., Слинька С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,

прокурора Сингаївської А.О.,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Шадманова К.Ш. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 4 липня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22019011000000008, за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 4 липня 2019 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років без конфіскації майна.

Початок строку відбування покарання визначено обчислювати з моменту затримання ОСОБА_2 , а саме з 13 квітня 2019 року.

Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та заходів забезпечення кримінального провадження.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він у період часу з червня 2014 року по 13 квітня 2019 року, перебуваючи на тимчасово непідконтрольній території Луганської області, діючи умисно, за власною ініціативою брав участь в діяльності терористичної організації «Луганська Народна Республіка» (далі - «ЛНР»), де вступив на службу до воєнізованого збройного підрозділу терористичної організації «ЛНР» - «військової комендатури м. Алчевськ ЛНР», і, перебуваючи на посадах водія-охоронця «військового коменданта м. Алчевськ» ОСОБА_3 , а надалі - начальника автослужби, активно сприяв діяльності терористичної організації «ЛНР», надаючи допомогу у побутовому облаштуванні та забезпеченні вказаного підрозділу, а також допомогу у вигляді бойового підсилення з незаконним отриманням стрілецької зброї та засобів захисту, воєнізованого збройного підрозділу вказаної терористичної організації - «батальйону «Зоря», який здійснював збройний опір Збройним Силам України (далі - ЗСУ) та правоохоронним органам, задіяним у проведенні антитерористичної операції. На службі у вказаному підрозділі терористичної організації «ЛНР» ОСОБА_2 перебував із червня 2014 року по лютий 2015 року.

Надалі, не пізніше квітня 2015 року (більш точного часу не встановлено), ОСОБА_2 прибув до м. Макіївки Донецької області, де на вул. Фонтанній, 44 було розташовано штаб «військової частини № 08828 батальйону «Сомалі» ЗС ДНР» - воєнізованого збройного підрозділу терористичної організації «Донецька Народна Республіка» (далі - «ДНР»), вступив на службу на посаду «інструктора» і, перебуваючи у складі вказаної терористичної організації в період із квітня по кінець червня 2015 року, ОСОБА_2 як «інструктор» здійснював підготовку та тренування представників підрозділу «Сомалі» для несення караульної та вартової служби в ході ведення бойових дій.

Крім того, ОСОБА_2 у невстановлений час, проте не пізніше вересня 2015 року (більш точного часу не встановлено), вступив на службу до воєнізованого підрозділу терористичної організації «ЛНР» - «15-го батальйону територіальної оборони ЛНР «Брянка-СССР», під час перебування у складі якого він із метою здійснення збройного протистояння Збройним Силам України та участі у веденні бойових дій на боці вказаної терористичної організації не менше одного разу здійснював виїзд на передові позиції вказаного підрозділу (точного часу не встановлено), які розташовувалися поблизу залізничної станції в с. Мар`ївка Луганської області.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на участь у терористичній організації «ДНР», а саме її воєнізованого збройного підрозділу «військова частина № 08828 батальйону «Сомалі» у січні 2019 року (точного часу не встановлено) ОСОБА_2 отримав медичні довідки на території, підконтрольній терористичним організаціям «ЛНР» та «ДНР», отримав довідки про участь у збройних підрозділах цих організацій, а саме довідки з «військової комендатури м. Алчевська ЛНР» та «штабу військової частини № 08828 батальйону «Сомалі» ВС ДНР», після чого прибув на ТОТ АР Крим з метою подальшого прямування через материкову частину України до окупованих терористичною організацією «ДНР» територій м. Макіївки задля вступу на службу до «військової частини № 08828 батальйону «Сомалі».

Вищевказані злочинні дії ОСОБА_2 були викриті та припинені співробітниками Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим (з дислокацією в м. Херсон) шляхом затримання ОСОБА_2 на території КПВВ «Чонгар» 13 квітня 2019 року.

Херсонський апеляційний суд ухвалою від 1 жовтня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишив без зміни, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання та пом`якшити йому покарання шляхом застосування положень ст. 69 КК. При цьому зазначає, що суди обох інстанцій не врахували наявності усіх обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, зокрема того, що ОСОБА_2 добровільно з`явився до КПВВ «Чонгар» для того, щоб повідомити правоохоронним органам про терористичну діяльність та сприяти її припиненню, але з причин, незалежних від нього, не зміг завершити свого наміру, оскільки був затриманий співробітниками СБУ. Також суди обох інстанцій, на думку захисника, не повною мірою врахували дані про особу засудженого та наявність обставин, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, які, на переконання сторони захисту, є підставами для застосування до ОСОБА_2 положень ст. 69 КК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити.

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги і вважала вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного суду законними та обґрунтованими.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки судів обох інстанцій щодо винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК, за обставин, установлених у вироку, ґрунтуються на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, у тому числі на показаннях засудженого, який визнав вину у скоєнні інкримінованого йому діяння.

Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, то вони є необґрунтованими.

Зі змісту скарги вбачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 69 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

За ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Так, призначаючи ОСОБА_2 покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості скоєного ним злочину, який є особливо тяжким, дані про особу обвинуваченого, котрий раніше не був судимий. Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_2 , суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі в мінімальній межі санкції, передбаченої ч. 1 ст. 258-3 КК. При цьому суд, ураховуючи дані про особу обвинуваченого, не знайшов підстав для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено санкцією зазначеної статті КК.

У суді апеляційної інстанції кримінальне провадження переглядалося за апеляційною скаргою захисника, під час розгляду якого апеляційний суд в межах, встановлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК, належним чином перевірив і спростував доводи, наведені у скарзі, які є аналогічними доводам у касаційній скарзі, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Твердження захисника у касаційній скарзі про неврахування судами обох інстанцій того, що ОСОБА_2 особисто не брав участі в організації або у виконанні насильницьких дій терористів чи у військовому протистоянні правоохоронним органам та ЗСУ, не заслуговують на увагу, оскільки ці твердження спростовуються фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими судами обох інстанцій, з якими погодилась і сторона захисту. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК учасники процесу не вправі оспорювати фактичні обставини в суді апеляційної інстанції і вони не є предметом касаційного розгляду.

Що стосується доводів захисника у касаційній скарзі про те, що ОСОБА_2 раніше не був судимий, не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра, щиро розкаявся у вчиненому, сприяв розкриттю злочину, то вони з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та конкретних обставин кримінального провадження, вчинення ОСОБА_2 кримінально-караних дій протягом тривалого часу (з 2014 року по 2019 рік), не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності достатніх підстав для призначення обвинуваченому більш м`якого покарання із застосуванням положень ст. 69 КК.

Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Верховний Суду вважає, що призначене ОСОБА_2 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів.

Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги захисника та для зміни оскаржуваних судових рішень не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 4 липня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Шадманова К.Ш. в інтересах засудженого ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк В.В. Наставний С.С. Слинько