Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 741/1174/19

провадження № 51-2927км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 13 липня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270200000160, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Антонівка Братського району Миколаївської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), фактично проживаючого у АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Вступ

ОСОБА_7 , 16 червня 2019 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, спричинив потерпілому ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вироком районного суду, ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік та звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Ухвалою апеляційного суду вирок районного суду змінено в частині вирішення цивільного позову, в іншій частині вирок суду залишено без зміни.

Прокурор звернувся в суд касаційної інстанції зі скаргою, в якій поставив питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Короткий зміст оскарженого судового рішення

За вироком Бобровицького районного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2021 року, ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік.На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 13 липня 2022 року вирок районного суду змінено. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_6 : 4007 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 5000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині вирок районного суду залишено без зміни.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 16 червня 2019 року, приблизно о 20:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та будучи біля господарства на АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних особистих відносин із ОСОБА_6 , з метою заподіяння йому тілесних ушкоджень, умисно наніс йому неодноразові удари ножем в область грудної клітки та кисті руки, спричинивши ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді множинних непроникаючих ножових поранень грудної клітки, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, які потягли за собою короткочасний розлад здоров`я, а також різаних ран пальців правої кисті, пошкоджень капсульно-зв`язкового апарату пястно-фалангового суглоба 5-го пальця правої кисті, забою нігтьової фаланги 5-го пальця правої кисті, крайового осколкового перелому голівки середньої фаланги 5-го пальця, які за ознакою тривалості розладу здоров`я на строк більше, ніж 21 добу відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Стверджує, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК України, оскільки належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 75 КК України, що призвело до м`якості покарання, призначеного ОСОБА_7 , та не зазначив підстав, з яких визнав її необґрунтованою. На думку прокурора, апеляційним судом не було враховано обставини вчиненого кримінального правопорушення та те, що засуджений свою вину у вчиненому не визнав, вчинив кримінальне правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, не намагався компенсувати заподіяну шкоду. Крім того, апеляційним судом не взято до уваги його доводи про те, що у вироку безпідставно зазначено про обставину пом`якшення покарання засудженому - сприяння встановленню істини, оскільки в суді останній стверджував, що жодного нападу на потерпілого не вчиняв.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні прокурор підтримав подану касаційну скаргу, потерпілий висловився у підтримку поданої скарги прокурора.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 122 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Мотиви Суду

Щодо доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ОСОБА_7 тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Положеннями ст. 75 КК України передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, урахувавши тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Положеннями ст. 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При цьому повноваження суду, надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

До того ж слід зазначити, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Вказаних вимог закону при призначенні покарання ОСОБА_7 судами першої і апеляційної інстанцій дотримано.

Так, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання зі звільненням від його відбування врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу засудженого, який за місцем проживання характеризується позитивно, до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, є пенсіонером, висновок органу пробації, а також обставини, що пом`якшують покарання - давав показання у судовому засіданні та сприяв встановленню істини та обставину, що обтяжують покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та відносно особи з інвалідністю.

Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданих апеляційних скарг, надала відповідь на доводи апеляційних скарг потерпілого, його представника та прокурора. При цьому, суд апеляційної інстанції, взяв до уваги: дані про особу засудженого та його спосіб життя, зокрема те, що він є особою похилого віку, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання; порушень громадського порядку не було; історію правопорушень; висновок органу пробації, згідно з яким виправлення ОСОБА_7 можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк та не становить небезпеки для суспільства, й зазначив, що ці всі обставини у їх сукупності не свідчать про ОСОБА_7 як про особу, яка схильна до продовження злочинної діяльності та не свідчать про неможливість звільнення засудженого від покарання з випробуванням, а тому апеляційний суд погодився з призначеним судом першої інстанції покаранням з подальшим звільнення засудженого від покарання з випробуванням.

Колегія суддів погоджується з таким висновком і вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде «особистим надмірним тягарем для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи. Підстав вважати призначене ОСОБА_7 покарання явно несправедливим через м`якість, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема незастосування ст.75 ККУкраїни, колегія суддів не вбачає.

Отже, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи прокурора в касаційній скарзі зводяться до незгоди з оцінкою судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, даних про особу засудженого та їхнього значення для визначення виду й розміру призначеного засудженому покарання та можливості звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України. Однак лише незгода сторони з оцінкою суду не доводить явної несправедливості покарання, що відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 438 КПК України в сукупності зі статтею 414 цього Кодексу може стати підставою для скасування або зміни судових рішень.

Як було зазначено вище у постанові, закон наділяє суд дискреційними повноваженнями визначати, чи знижують встановлені під час судового розгляду обставини ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, і призначати таке покарання, яке за видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення особи й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які з додержанням засад верховенство права та законності було реалізовано при постановленні вироку в цьому провадженні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.

Судами при призначенні ОСОБА_7 покарання правильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 75 КК України.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 13 липня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3