Історія справи

Постанова ККС ВП від 13.06.2019 року у справі №140/224/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2019 року

м. Київ

справа № 140/224/18

провадження № 51-9406км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Крет Г.Р., Маринича В.К.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Вергізової Л.А.,

захисника Кіцули В.І. (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020240000599, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гунька, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого в порядку ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 і пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК,

за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та захисника Кіцули В.І. на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 25 червня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 25 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 2 ст. 15 і пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 10 років;

- за ч. 1 ст. 263 КК - на строк 4 роки.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 :

- на користь ОСОБА_3 : 10 000 грн- у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 40 000 грн - моральної шкоди, 704,8 грн - витрат на сплату судового збору та 1500 грн - витрат на надання правової допомоги;

- на користь ОСОБА_4 : 7900 грн- у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 20 000 грн - моральної шкоди, 704,80 грн - витрат на сплату судового збору та 1500 грн витрат на надання правової допомоги.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 24 вересня 2018 року вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи в зоні проведення антитерористичної операції на території Луганської області,в невстановлений час умисно незаконно придбав оборонну ручну осколкову гранату Ф1 промислового виготовлення, яка є бойовим припасом, та з 15 квітня 2016 року, демобілізувавшись із лав Збройних Сил України, зберігав її за місцем свого проживання без передбаченого законом дозволу.

3 грудня 2017 року близько 11:00 ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у будинку ОСОБА_4 в с. Бондурівка Немирівського району Вінницької області, де була і ОСОБА_3 , вчинив сварку з мотивів ревнощів, в ході якої, маючи умисел на умисне позбавлення життя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій та незворотність наслідків у вигляді смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , бажаючи настання таких наслідків, розуміючи, що обраний ним спосіб вбивства є небезпечним для життя багатьох осіб, вийняв з кишені куртки ручну осколкову гранату Ф-1, радіус вражаючої дії якої становить 200 метрів, усвідомлюючи, що внаслідок її дії він може заподіяти смерть також особам, які перебувають у радіусі вражаючої дії вибухового пристрою, витягнув з запалення гранати запобіжну чеку та кинув її на підлогу в кімнату, в якій перебували ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , і з метою уникнення отримання тілесних ушкоджень швидко вибіг до іншого приміщення будинку, одразу після чого відбулася детонація та вибух бойового припасу.

Внаслідок вибуху ОСОБА_4 заподіяно забійні рани і синці сідниць, гомілок і стегон, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, а ОСОБА_3 - численні вогнепальні оскольчаті поранення м`яких тканин голови, тулуба та верхніх і нижніх кінцівок, відкритий перелом III, V п`ястних кісток правої кисті, посттравматичний неврит правого гомілково-ступневого суглобу, які відносяться до категорії середніх тілесних ушкоджень, які спричинили тривалий розлад здоров`я.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення до кінця злочину, спрямованого на заподіяння смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , однак якого не було закінчено з причин, що не залежали від його волі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Кіцула В.І. посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів захисник ОСОБА_6 зазначає, що:

- дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковано неправильно, в нього не було прямого умислу на вбивство двох осіб, оскільки він не мав мотиву вчинення вбивства і не бажав настання таких наслідків, що підтверджується тим, що ОСОБА_1 погроз убивством не висловлював, гранату кинув не під ноги потерпілим, а в сторону, заподіявши лише тілесні ушкодження легкого та середнього ступеня тяжкості;

- наявність непрямого умислу на вбивство виключає його відповідальність за вчинення замаху на умисне вбивство, а тому його дії слід кваліфікувати за наслідками, що настали, а саме за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК та призначити йому покарання в межах санкцій цих статей;

- суд неправильно вирішив цивільний позов, факту заподіяння майнової шкоди потерпілими не доведено відповідними документами, розмір майнової та моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, завищено;

- суд не застосував принципу пропорційності стягнення судових витрат, який застосовується у разі часткового задоволення позову потерпілих;

- суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доводам, зазначеним у його апеляційній скарзі.

У касаційній скарзі прокурор посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого ОСОБА_1 через м`якість, просить скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів прокурор зазначає, що:

- суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1 не врахував повною мірою обставин провадження та даних про особу обвинуваченого, зокрема того, що він раніше не судимий в порядку ст. 89 КК, що характеризує його як особу, схильну до вчинення кримінальних правопорушень, вини не визнав, не розкаявся, намагався уникнути кримінальної відповідальності;

- суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ретельно не перевірив усіх доводів, зазначених в апеляційній скарзі прокурора, не надав на них відповідей і не мотивував свого рішення про залишення скарги без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, а касаційну скаргу захисника просив залишити без задоволення;

- захисник підтримав свою касаційну скаргу та заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 263 ККта правильність кваліфікації його дій у цій частині в касаційних скаргах не оскаржується.

Доводи у касаційній скарзі захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК є безпідставними.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пунктах 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», закінчений замах на умисне вбивство особи вчиняється з прямим умислом, коли винна особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При вирішенні питання про наявність у діях особи умислу на вбивство суд повинен виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного, що передувала події, їх стосунки. При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні замаху на умисне вбивство двох осіб способом, небезпечним для життя багатьох осіб, ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом.

Оцінюючи в сукупності всі досліджені докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_1 , знайшло своє підтвердження в судовому засіданні в повному обсязі. Також суд установив і мотив вчиненого злочину - ревнощі що підтверджується показаннями самого обвинуваченого, потерпілих та свідків і спростовує доводи у касаційній скарзі захисника про відсутність у ОСОБА_1 мотивів для вчинення умисного вбивства колишньої співмешканки та її нового співмешканця.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи апеляційну скаргу захисника, проаналізував належним чином встановлені судом першої інстанції фактичні дані кримінального провадження, наявні у провадженні докази, мотиви, з яких суд виходив, постановляючи вирок, та встановив, що ОСОБА_1 з мотивів ревнощів вчинив сварку із ОСОБА_3 , після чого дістав зброю - гранату Ф-1 з радіусом вражаючої дії 200 м, витягнув із запалення гранати запобіжну чеку та кинув її у кімнату, де перебували потерпілі, а сам вибіг.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що про наявність у ОСОБА_1 прямого умислу на позбавлення життя двох потерпілих свідчать характер, послідовність, рішучість і динамічність дій, вчинених обвинуваченим, обізнаність у користуванні зброєю у зв`язку з його участю в АТО та бойових діях, локалізація вибуху. З урахуванням зазначеного, немає підстав вважати, що він мав намір заподіяти потерпілим лише тілесні ушкодження, оскільки його діяння були завідомо для нього такими, що потягнуть смерть обох потерпілих, однак не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.

Як указав апеляційний суд в ухвалі, злочинна діяльність при закінченому замаху характеризується тим, що об`єктивно вона є закінченою і суб`єктивно реалізованою - особа зробила все необхідне, щоб здійснити ціль і вчинила всі дії для досягнення злочинного результату. У цьому випадку вольовий акт уже закінчений, наслідки, які не настали, не змінюють його змісту; особа робить останній крок, за яким закінчується панування над обставинами і свобода вибору.

Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій і вважає, що доводи в касаційній скарзі захисника про те, що, кидаючи у кімнату бойову гранату Ф-1 з радіусом вражаючої дії до 200 міз витягнутою запобіжною чекою, ОСОБА_1 не бажав смерті потерпілих, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

На думку Суду, за встановлених судом обставин дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 і пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 ККкваліфіковано правильно.

Що стосується призначеного ОСОБА_1 покарання, то з вироку вбачається, що суд першої інстанції врахував, що обвинувачений вчинивзлочини, один з яких відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином, та замах на вчиненняособливо тяжкогозлочину, пом`якшуючі покарання обставини відсутні, обтяжуючою покарання обставиною суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Водночас суд також узяв до уваги, що ОСОБА_1 вважається раніше не судимим у порядку ст. 89 КК, позитивно характеризується за місцем проживання, є учасником АТО та бойових дій.

Тому суд призначив ОСОБА_1 покарання у межах санкцій відповідних статей та на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань у виді позбавлення волі на строк 11 років.

На думку Суду, призначене судом першої інстанції покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Прокурор, не погоджуючись із вищевказаними висновками суду першої інстанції, у поданій апеляційній скарзі ставив питання про скасування вироку в частині призначеного покарання на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів у зв`язку з його невідповідністю тяжкості злочину та особі обвинуваченого через м`якість, і постановлення нового вироку, яким вважав за необхідне призначити обвинуваченому остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк не 11 років, як постановив суд першої інстанції, а 12 років.

Апеляційний суд, встановивши відсутність підстав для визнання вироку суду першої інстанції незаконним, відмовив у задоволенні апеляційних скарг захисника та прокурора, не надавши при цьому відповідей на доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є таке порушення, яке могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Разом із тим, Суд вважає, що з урахуванням призначення судом першої інстанції обґрунтованого покарання з наведенням у вироку відповідних мотивів, з видом і строком якого погоджується Суд, приймаючи до уваги зміст вимог апеляційної скарги прокурора про призначення апеляційним судом покарання, яке за своїм строком суттєво не перевищує строку, визначеного судом першої інстанції, Суд вважає правильним висновок апеляційного суду про відсутність підстав для визнання вироку суду першої інстанції незаконним, у зв`язку з чим незазначення в ухвалі підстав, на яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою, у цьому випадку не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Доводи захисника щодо неправильного вирішення цивільного позову, а саме завищення сум для відшкодування майнової та моральної шкоди, Суд також вважає необґрунтованими.

Згідно з ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_1 повністю визнав цивільний позов у частині заподіяння майнової шкоди, що не заперечується захисником у касаційній скарзі. При цьому, факт заподіяння майнової шкоди та визначений розмір її відшкодування не викликали в суду сумніву щодо їх достовірності, у зв`язку з чим доводи в касаційній скарзі захисника про те, що розмір заподіяної майнової шкоди не доведено потерпілими та є завищеним, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У частині щодо відшкодування моральної шкоди суд частково задовольнив цивільний позов потерпілих. Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доводам, наведеним в апеляційній скарзі захисника, й з цього питання, вказавши в ухвалі, що при визначенні розміру суми, що підлягає стягненню у рахунок відшкодування моральної шкоди, судом враховано характер та обсяг страждань, яких зазнали позивачі у зв`язку з ушкодженням здоров`я, тобто: період, протягом якого вони перебували на лікуванні; проведення оперативних втручань (операцій); втрату працездатності, що свідчить про тимчасове обмеження реалізації їхніх здібностей, у зв`язку з чим потерпілі зазнали змін усталеного способу життя та душевних переживань.

З урахуванням зазначеного, на думку Суду, цивільний позов у частині відшкодування заподіяної потерпілим моральної шкоди суд першої інстанції вирішив правильно, оскільки визначена сума відшкодування відповідає вимогам розумності та справедливості.

Доводи, викладені у касаційній скарги захисника, в частині безпідставного стягнення в повному обсязі судових витрат, пов`язаних з вирішенням цивільного позову, не ґрунтуються на положеннях п. 1 ч. 1 ст. 118, ч. 2 ст. 120, ч. 1 ст. 124 КПК, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Поряд з цим, під час вирішення цивільного позову суд першої інстанції, задовольнивши вимоги потерпілих, прийняв рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат понесених потерпілими на сплату судового збору по 704,8 грн на користь кожного з них.

Однак така позиція суду не узгоджується з висновком об`єднаної палати Верховного Суду, наведеним у постанові № 51-284кмо17 від 23 січня 2019 року, відповідно до якого при вирішенні в межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 2, 7, 9 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам частини 5 статті 128, статей 118, 119, 370 цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених цим Кодексом.

Тому Суд з огляду на вимоги ч. 2 ст. 433 КПК вважає за необхідне виключити з резолютивної частини вироку рішення про стягнення з ОСОБА_1 судового збору на користь потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4

При цьому Суд враховує, що потерпілі не позбавлені права звернутися до суду щодо повернення зайво сплаченого судового збору в порядку, передбаченому законом.

Враховуючи викладене, судові рішення підлягають зміні на вищевказаних підставах.

Керуючись статтями 369, 412, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора та захисника Кіцули Володимира Івановича залишити без задоволення.

Вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 25 червня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 в порядку ч. 2 ст. 433 КПК змінити, виключити з резолютивної частини вироку рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по 704,8 грн кожному за сплату судового збору.

В іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець Г.Р. Крет В.К. Маринич