Історія справи

Постанова

Іменем України

13 травня 2020 року

м. Київ

справа № 486/1496/17

провадження № 51-6866км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Іваненка І. В.,

суддів Анісімова Г. М., Булейко О.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.,

прокурора Єременка М.В.,

засудженої (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1 ,

захисників (в режимі відеоконференції) Жеребцова В.С., Абакумова С.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Абакумова С.М. та Жеребцова В.С. в інтересах ОСОБА_1 на вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 травня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150120000636, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Арбузинський районний суд Миколаївської області вироком від 10 травня 2019 року засудив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Стягнув з ОСОБА_1 на користь КЗ «Южноукраїнська міська лікарня» 2742,6 грн на лікування потерпілої. Зарахував ОСОБА_1 в строк відбування покарання період попереднього ув`язнення з 07 липня по 08 вересня 2017 року. Вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 07 липня 2017 року, приблизно о 18.00 год, в квартирі АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин через ревнощі, з метою вбивства ОСОБА_2 , користуючись моментом, коли потерпіла не могла чинити опору, завдала останній ножем колото-різану рану правої половини грудної клітини, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, та три колото-різані рани в області правої молочної залози, правого передпліччя та правої кисті, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, виконавши всі дії, які вважала необхідними для доведення умислу до кінця, однак смерть ОСОБА_2 не настала з причин, які не залежали від волі ОСОБА_1 , оскільки потерпілій своєчасно було надано медичну допомогу.

Херсонський апеляційний суд ухвалою від 19 серпня 2019 року апеляційні скарги засудженої ОСОБА_1 та її захисників Пшесмецької Т.М., Жеребцова В.С. залишив без задоволення, а вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 травня 2019 року - без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах захисники Абакумов С.М. та Жеребцов В.С. в інтересах ОСОБА_1 просять скасувати вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 травня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Крім цього, захисники вказують на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Захисник Абакумов С.М. зазначає, що згідно з матеріалами справи знаряддя нанесення тілесних ушкоджень встановлено не було, тому висновки суду про завдання ушкоджень ножем є припущенням. Також захисник вважає, що суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам, не досліджуючи їх безпосередньо, й вказав на знаряддя вчинення злочину без наявності такого в матеріалах справи, що є істотним порушенням вимог КПК України.

Крім цього, Абакумов С.М. вважає, що діяння ОСОБА_1 кваліфіковано не правильно, оскільки тілесні ушкодження завдавалися хаотично, засуджена мала реальну можливість довести злочинні дії до кінця, однак, завдавши тілесних ушкоджень, які не призвели до смерті, залишила місце злочину, що свідчить про відсутність у неї умислу на вбивство, тому її дії необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України. Зазначене призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення.

Також захисник вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки суд відповіді на доводи апеляційних скарг не надав, безпосередньо докази не дослідив, що призвело до порушення стандарту доведення поза розумним сумнівом. Крім цього, захисник зазначає, що в матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання в суді апеляційної інстанції від 22 серпня 2019 року.

Захисник Жеребцов В.С. у поданій касаційній скарзі також вказує на те, що дії ОСОБА_1 потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки вона не мала умислу на вбивство. Зазначає, що тілесні ушкодження завдані потерпілій хаотично. У разі наявності умислу на вбивство, ОСОБА_1 мала можливість довести злочинні дії до кінця, однак, спричинивши тілесні ушкодження, які не призвели до смерті, сама покинула місце злочину.

Також вважає, що судові рішення ґрунтуються на припущеннях, оскільки суди вказали про нанесення тілесних ушкоджень кухонним ножем, який виявлено не було. Оскільки вказаний ніж не було знайдено і безпосередньо досліджено в судовому засіданні, то суд не мав права посилатись на нього як на доказ.

Крім цього, вважає, що винуватість ОСОБА_1 не доведено поза розумним сумнівом. Зазначає про однобічність і упередженість судів першої та апеляційної інстанції, невірну оцінку доказів, невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи. Ці обставини призвели до наявності сумнівів щодо доведеності винуватості засудженої.

Позиції учасників судового провадження

Засуджена та захисники підтримали подані касаційні скарги і просили їх задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг захисників.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

За змістом статей 433, 438 КПК України, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК Українивбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою; наводяться докази, що спростовують її доводи. У цьому кримінальному провадженні зазначені вимоги закону апеляційним судом виконано.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги засудженої та захисників в частині встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину поза розумним сумнівом, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано зазначила, що досліджені судом першої інстанції докази, які є послідовними, узгоджуються між собою, у своїй сукупності беззаперечно доводять винуватість саме ОСОБА_1 у вчиненні злочину. Такий висновок судами зроблений на підставі показань потерпілої, свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також досліджених письмових доказів, зокрема протоколу огляду місця події від 07 липня 2017 року, протоколу проведення слідчого експерименту від 12 вересня 2017 року за участю потерпілої ОСОБА_2 , висновку комісійної судово-медичної експертизи № 122-к від 06 жовтня 2017 року. З таким висновком погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Також колегія суддів Верховного Суду погоджується з позицією судів першої і апеляційної інстанцій щодо правильності кваліфікації діянь засудженої саме за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.

При розмежуванні замаху на вбивство та умисного тяжкого тілесного ушкодження суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Як убачається з матеріалів провадження, при вирішенні питання щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 судами було враховано обставини вчинення злочину, зокрема те, що засуджена скористалась моментом, коли потерпіла спала і не могла чинити опору; знаряддя вчинення злочину - ніж; кількість та локалізацію поранень, а саме завдання ударів ножем в життєво важливий орган - грудну клітину; тяжкість тілесних ушкоджень, одне з яких є тяжким за ознакою небезпеки для життя. Враховуючи вказані обставини, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність у ОСОБА_1 умислу саме на вбивство ОСОБА_2 .

Стосовно доводів сторони захисту про те, що судами було порушено принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки в засіданні не досліджувалось знаряддя вчинення злочину, тому судові рішення про заподіяння тілесних ушкоджень ножем ґрунтуються на припущеннях, колегія суддів зазначає наступне. Матеріали кримінального провадження не містять даних про визнання ножа, яким спричинено тілесні ушкодження, речовим доказом та долучення його до матеріалів справи, тому суд був позбавлений можливості дослідити цей ніж. Висновки судів про спричинення тілесних ушкоджень саме ножем зроблено на підставі даних, які містяться у висновку експертів № 122-К від 06 жовтня 2017 року. Зокрема експерти вказали, що тілесні ушкодження утворились внаслідок дій колюче-ріжучого предмету по типу клинка ножа та поступальних дій гостро-ріжучого предмету по типу леза клинка ножа. Крім цього, потерпіла та свідок у судовому засіданні зазначали, що з квартири, де було вчинено злочин, зник кухонний ніж. З огляду на це, доводи захисників в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.

Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції повторно безпосередньо не дослідив докази. Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження, суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Як убачається з матеріалів провадження, ні в апеляційних скаргах, ні в судовому засіданні стороною захисту не ставилося питання про повторне дослідження будь-яких доказів, лише було заявлено клопотання про дослідження нових доказів.

Крім цього, з матеріалів провадження убачається, що 19 серпня 2019 року апеляційним судом було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали, а також зазначено про проголошення повного тексту 22 серпня 2019 року о 8.30 год. Оскільки у визначений час учасники судового провадження в судове засідання не з`явились, то на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України колегія суддів не здійснювала оголошення повного тексту судового рішення із застосуванням технічних засобів, про що складена відповідна довідка секретарем судового засідання. З огляду на викладене, доводи захисника про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з відсутністю в матеріалах провадження журналу судового засідання за 22 серпня 2019 року є безпідставними.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, судом було враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до особливо тяжких; дані про особу ОСОБА_1 , яка не одружена, має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, за місцем проживання характеризується посередньо, а за місцем роботи - позитивно. Також було враховано думку потерпілої щодо виду покарання. Судами не було встановлено обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. З огляду на це, ОСОБА_1 було призначено мінімальне покарання у виді позбавлення волі, визначене санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, що є необхідним та достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів, з чим погоджується і колегія суддів.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційних скарг, які є аналогічними доводам касаційних скарг, та, зазначивши підстави ухваленого рішення, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. З цим висновком погоджується й колегія суддів Верховного Суду.

Ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПКУкраїни. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

Враховуючи викладене, касаційні скарги захисників не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 травня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників Абакумова С.М. та Жеребцова В.С. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

І.В. Іваненко Г.М. Анісімов О.Л. Булейко