Історія справи

Постанова ККС ВП від 18.05.2020 року у справі №171/82/18
Ухвала ККС ВП від 11.12.2019 року у справі №171/82/18

Постанова

іменем України

13 травня 2020 року

м. Київ

справа № 171/82/18

провадження № 51-6088км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М.І.,

суддів Луганського Ю.М., Фоміна С.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Лагоди І.О.,

прокурора Матюшевої О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12017040410001479, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

м. Кривого Рогу, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від

8 квітня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК,і призначено йому покарання у виді обмеження волі:

- за ч. 2 ст. 342 КК - на строк 1 рік;

- за ч. 2 ст. 345 КК - на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Зараховано у строк покарання період його перебування під вартою з моменту затримання 23 листопада 2017 року.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Згідно з цим вироком ОСОБА_1 засуджено за кримінальні правопорушення, вчинені за таких обставин.

23 листопада 2017 року приблизно о 16:15 поліцейські Апостолівського ВП Нікопольського ВП ГУ НП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , під час виконання службових обов`язків, з метою з`ясування обставин заподіяння ОСОБА_4 невідомою особою тілесних ушкоджень прибули до магазину в

АДРЕСА_2 ), поблизу якого був ОСОБА_1 , що перебував у стані алкогольного сп`яніння. У засудженого, який побачив раніше знайомого йому ОСОБА_3 і достовірно знав, що той є поліцейським, виник злочинний умисел спрямований на заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків. Після того як поліцейський ОСОБА_3 вийшов з автомобіля, засуджений, розуміючи протиправний характер вчинюваних ним дій, з метою заподіяння тілесних ушкоджень умисно завдав удару в голову поліцейському ОСОБА_3 скляною пляшкою, спричинивши ушкодженняу вигляді садна у скроневій ділянці, яке належить до легких тілесних ушкоджень.

Після цього поліцейські ОСОБА_3 та ОСОБА_7 для забезпечення публічної безпеки і порядку почали застосовувати до ОСОБА_1 кайданки як до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, чинить опір поліцейському та своїми небезпечними діями може завдати шкоду оточуючим.

Уцей час ОСОБА_1 , здійснюючи опір та продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння поліцейському тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків, завдав ногою удару в руку поліцейському Головк у Д.О. , чим спричинив тілесне ушкодження у вигляді закритого перелому п`ятої п`ясної кістки правої кисті, яке належить до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Не зважаючи на законні вимоги поліцейських,

ОСОБА_1 намагався покинути місце події, проте був затриманий.

Крім того, за вищезазначених обставин після того як ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , керуючись нормами Закону України «Про Національну поліцію», для забезпечення публічної безпеки і порядку почали застосовувати до ОСОБА_1 кайданки, у засудженого виник злочинний умисел спрямований на опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків, з метою перешкодити виконанню поліцейськими своїх функцій та реалізації повноважень. Реалізуючи свій злочинний умисел, засуджений активно протидіяв застосуванню спеціальних засобів, намагався вирватися під час затримання, перешкоджав законному застосуванню сили працівниками поліції, в ході чого застосував фізичну силу до поліцейського ОСОБА_3 , спричинивши йому тілесні ушкодження.

Дніпровський апеляційний суд 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу прокурора частково задовольнив, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасував, ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_1 призначив за ч. 2

ст. 342 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, а за ч. 2 ст. 345 КК - на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. В решті вирок залишено без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Обґрунтовує тим, що всупереч вимогам статей 50, 65-67 КК, статей 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), призначаючи ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості та фактичні обставини вчинених злочинів, знаряддя і спосіб вчинення, дані про його особу, суб`єктивне ставлення засудженого до вчинених ним злочинів, а також те, що посягання було здійснено на авторитет органів державної влади. Прокурор вказує, що призначення необґрунтовано м`якого покарання ОСОБА_1 суперечить меті покарання і не є пропорційним суспільно небезпечним наслідкам, які настали внаслідок вчинення злочину. Апеляційний суд не навів мотивів для часткового задоволення апеляційної скарги прокурора на вирок районного суду та не надав оцінки обставинам, що обтяжують покарання засудженому.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Матюшева О.В. у судовому засіданні висловила доводи на підтримання вимог касаційної скарги.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого.

У касаційній скарзі прокурор не оспорює та не заперечує висновків суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК, та кваліфікації його дій.

За змістом касаційної скарги прокурор порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Статтями 50 і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,

їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за правовою природою дискреційна, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і

не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Визначення судом ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК полягає у вирішенні питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, який відображений у санкції статті, встановленій за цей злочин, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК слід розуміти сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних

та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують

на момент прийняття такого рішення і мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом і розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до положень ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосування більш суворого покарання, скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. При цьому згідно з нормами ст. 370 КПК таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій вказував на незаконність цього вироку у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення

ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість. З урахуванням доводів, викладених в апеляційній скарзі, прокурор просив скасувати вирок місцевого суду в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок щодо ОСОБА_1 , призначивши йому покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 342 КК на строк 1 рік, ч. 2 ст. 345 КК на строк 4 роки, і на підставі ч. 1 ст. 70 КК призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Апеляційний суд, розглянувши провадження за апеляційною скаргою прокурора, скасував вирок місцевого суду в частині призначення покарання та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_1 призначив за ч. 2 ст. 342 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, а за ч. 2 ст. 345 КК - на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК та врахував тяжкість злочинів за їх видом, які згідно зі ст. 12 цього Кодексу є злочинами невеликої й середньої тяжкості, та зважив на індивідуальний ступінь тяжкості кожного з вчинених діянь відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, що визначається характером і ступенем суспільної небезпеки злочину виходячи з конкретних обставин його вчинення. Крім того, суд врахував обставину, яка пом`якшує покарання (щире каяття), та обставини, що його обтяжують (вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та рецидив злочинів), а також дані про особу винного (притягувався до кримінальної відповідальності, одружений, не працює, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває) і його стан здоров`я. Тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_1 покарання найбільш суворого за видом, з передбачених санкціями статей, за якими його засуджено,- у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально.

Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК,

є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а покарання засудженому ОСОБА_1 призначено з дотриманням статей 50, 65 КК.

На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_1 апеляційним судом покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним його протиправним діянням і не може вважатися явно несправедливим через м`якість.

При цьому істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі прокурором не наведено, а тому його касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

М.І. Ковтунович Ю.М. Луганський С.Б. Фомін