Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 493/626/16-к

провадження № 51-6530км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Шевченко Т.В.,

суддів Голубицького С.С., Стефанів Н.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Михальчука В.В.,

прокурора Браїла І.Г.

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника Григорука Г.П. (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги

засудженого ОСОБА_1 та його захисника Григорука Г.П. на вирок Балтського районного суду Одеської області від 28 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2018 року

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016160230000167, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187,

п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Балтського районного суду Одеської області від 28 листопада

2016 року ОСОБА_1 засуджено: за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього належного йому майна; за ч. 4 ст. 187 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк

11 років з конфіскацією всього належного йому майна; за ч. 2 ст. 194 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі

ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 обрано остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 у частині стягнення матеріальної шкоди залишено без розгляду.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 16 березня 2016 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що

він 9 березня 2016 року приблизно о 21:00 прийшов до житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, де мешкала ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою похилого віку. З метою отримання в борг грошей ОСОБА_1 зайшов до будинку ОСОБА_2 та побачив гроші, які потерпіла дістала зі схованки і в цей момент у ОСОБА_1 виник злочинний умисел на заволодіння грошима ОСОБА_2 із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілої, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 підійшов ззаду, схопив її правою рукою за шию та почав здавлювати. Захищаючись, потерпіла намагалась вирватись, внаслідок чого їй було заподіяно тілесні ушкодження на обличчі та передпліччі. Коли

ОСОБА_2 перебувала в горизонтальному положенні, ОСОБА_1 надавив на грудну клітку не встановленим досудовим розслідування тупим предметом, чим заподіяв потерпілій тілесні ушкодження у вигляді перелому трьох лівих та двох правих ребер.

З метою умисного вбивства ОСОБА_2 і позбавлення останньої життя з корисливих мотивів ОСОБА_1 , бажаючи довести свій протиправний умисел до кінця, схопив руками потерпілу за шию та почав душити. Від отриманих тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент заподіяння, ОСОБА_2 померла на місці події.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 25 від 10 березня 2016 року смерть потерпілої ОСОБА_2 настала внаслідок механічної асфіксії від здавлювання органів шиї.

Впевнившись у настанні смерті потерпілої, ОСОБА_1 заволодів грошима та майном ОСОБА_2 на загальну суму 2997 грн.

Потім ОСОБА_1 з метою знищення майна та приховування слідів злочинів підпалив майно в будинку ОСОБА_2 в чотирьох місцях та залишив будинок.

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 05 квітня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1 суд убачає, що останній вважає себе безпідставно засудженим, посилається на застосування щодо нього працівниками поліції фізичного та психологічного тиску під час затримання

10 та 14 березня 2016 року. Стверджує, що під час проведення досудового розслідування слідчі дії проводилися без участі понятих та захисника, чим було порушено його право на захист. Зазначає, що за його клопотаннями суд повторно не допитав свідків.

У касаційній скарзі захисник Григорук Г.П. просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали можливості викликати свідків сторони захисту, витребувати інформацію та долучити докази на захист ОСОБА_1 . Зазначає, що суди не встановили мотиву злочину.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Браїло І.В. вважав, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, просив судові рішення залишити без зміни.

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник Григорук Г.П. підтримали свої касаційні скарги.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Згідно ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Вирішення цих питань процесуальним законом покладено на суди першої та апеляційної інстанцій.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Переглядаючи вирок щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, апеляційний суд не дотримався вказаних вимог закону.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що з апеляційними скаргами на вирок місцевого суду звернулися обвинувачений ОСОБА_1 та прокурор.

Не погоджуючись з вироком районного суду, ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі та додаткових зверненнях до апеляційного суду вказував на порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, зазначав, що під час проведення досудового розслідування працівники поліції застосовували до нього фізичний і психологічний тиск. Про застосування недозволених методів ведення досудового розслідування ОСОБА_1 пояснював і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Зокрема, посилався на його незаконне без належного оформлення затримання та тримання у кримінальному відділі поліції з 10 по 11 березня та 14 березня

2016 року.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд в ухвалі не зазначив суті доводів у частині застосування щодо нього недозволених методів ведення досудового розслідування та не перевірив їх.

Слід звернути увагу суду на те, що одним із доказів, яким підтверджується винуватість ОСОБА_1 , є дані протоколу проведення слідчого експерименту від 15 березня 2016 року з відеозаписом до нього за участю засудженого. Однак, поза увагою суду залишилося те, що на підставі ст. 94 КПК оцінка зазначеного вище доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності була неможливою без перевірки доводів ОСОБА_1 про застосування щодо нього недозволених методів ведення досудового розслідування.

Натомість апеляційний суд зазначив, що висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджуються, зокрема, даними, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту за участю засудженого.

Таким чином, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи засудженого про застосування щодо нього незаконних методів ведення досудового розслідування та за відсутності проведення належної перевірки таких доводів шляхом офіційного розслідування формально зазначив про те, що не вбачає жодних порушень кримінального та кримінального процесуального закону. Такий підхід у контексті положень статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини є неприпустимим.

Виходячи зі змісту статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов`язком держави за статтею 1 Конвенції слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні й необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні зводить нанівець саму суть права обвинуваченого не свідчити проти себе та призводить до несправедливості кримінального провадження в цілому.

Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим, що не було дотримано судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 .

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданих апеляційних скарг, не надав відповідей на всі доводи, зокрема, апеляційної скарги ОСОБА_1 та належним чином не мотивував своїх висновків.

Наведене є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке перешкодило апеляційному суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, що є підставою для скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня

2018 року - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати вищенаведене, ретельно перевірити доводи засудженого в апеляційній скарзі та прийняти рішення, яке відповідатиме вимогам закону.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Григорука Г.П. задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Т.В. Шевченко С.С. Голубицький Н.С. Стефанів