Історія справи

Ухвала ККС ВП від 03.03.2020 року у справі №623/3346/17

Постанова

Іменем України

12 травня 2020 року

м. Київ

справа № 623/3346/17

провадження № 51-1124км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Слинька С.С.,Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Волевач О.В.,

прокурора Єременка М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої

ОСОБА_1 на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від

13 червня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 09 січня

2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220320001381, за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Савинці Балаклійського району Харківської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , проживаючого у АДРЕСА_2 , раніше

не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 червня

2018 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» засудженого ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди

задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 140 530, 45 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 100 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов прокурора в інтересах Фінансового управління

Ізюмської міської ради задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 2170, 10 грн витрачених на лікування потерпілого

ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави вартість проведення судових експертиз у сумі 3958, 20 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він

18 серпня 2016 року, приблизно о 22:50, на законних підставах керуючи технічно справним автомобілем Opel Omega, р.н. НОМЕР_1 , який належить

ОСОБА_5 , рухався по вул. Заводській в напрямку вул. Пролетарської в

м. Ізюмі, Харківської області.

В процесі руху ОСОБА_2 , грубо порушив вимоги п.п. 1.2, 11.3 Правил дорожнього руху, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з мопедом Viper Active ZS 50, без реєстраційного номеру, під керуванням ОСОБА_6 , який рухався у зустрічному напрямку по своїй смузі руху.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир вказаного мопеду

ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя, від яких останній помер у лікарні.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 09 січня 2020 року вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову змінено, збільшено суму стягнення з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 коштів на відшкодування моральної шкоди до 200 000 грн.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про зміну вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного судуу зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Свої вимоги потерпіла мотивує тим, що суд першої інстанції необґрунтовано звільнив ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закон України «Про амністію у 2016 році».

Також зазначає, що суд безпідставно не застосував до засудженого додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що призвело до м`якості призначеного покарання.

Крім цього, вказує на те, що суд вирішуючи питання цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди необґрунтовано задовольнив його частково.

Вважає, що ухвала апеляційного суду в порушення вимог ст. 419 КПК України не містить обґрунтованих відповідей на доводи її апеляційної скарги в тому числі і в частині необхідності стягнення всієї суми заявленої нею в цивільному позові на відшкодування моральної шкоди.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу потерпілої засуджений ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні прокурор частково підтримав касаційну скаргу потерпілої в частині вирішення цивільного позову про відшкодування їй моральної шкоди та в частині м`якості призначеного засудженому покарання, зокрема не застосування до ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга потерпілої підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, зазначених у вироку, кваліфікація його дій у касаційній скарзі потерпілою не оспорюються.

Щодо доводів касаційної скарги потерпілої про необґрунтоване звільнення

ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закон України «Про амністію у 2016 році», то колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністією є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Статтею 86 КК України визначено, що амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» визначено категорії осіб, які підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, та визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст.12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст.12 КК України, також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили.

Пункт «в» вказаної норми відносить до таких осіб, осіб не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, прийняв рішення про звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України

«Про амністію у 2016 році».

Приймаючи таке рішення, суд зазначив, що з огляду на п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_2 є суб`єктом зазначеного закону, оскільки його визнано винним і засуджено за вчинення тяжкого необережного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, ОСОБА_2 є батьком двох неповнолітніх дітей щодо яких не позбавлений батьківський прав та його синам не виповнилось

18 років.

Разом з цим, передбачених ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році» та

ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» заборон для застосування до ОСОБА_2 амністії у справі не встановлено.

Отже, такі висновки суду узгоджуються з вимогами кримінального процесуального закону та Закону України «Про амністію у 2016 році», а також не суперечать даним, наявним у матеріалах кримінального провадження.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закон України «Про амністію у

2016 році» з таким рішенням суду погоджується і колегія суддів.

Водночас доводи потерпілої, викладені в касаційній скарзі щодо незастосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є обґрунтованими виходячи з наведеного нижче.

З огляду на приписи ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Саме ж призначене покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, у поданій на вирок місцевого суду апеляційній скарзі потерпіла, крім іншого, зазначала про несправедливість призначеного ОСОБА_2 заходу примусу через м`якість, що полягало у незастосуванні додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції не дав вичерпної відповіді на доводи касаційної скарги потерпілої щодо незастосування до ОСОБА_2 додаткового покарання, що призвело до м`якості призначеного йому заходу примусу.

Апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що місцевий суд належним чином урахував обставини, що дали суду підстави не застосовувати до ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Проте, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою та належним чином не проаналізував характер та тяжкість вчиненого злочину, його суспільну небезпеку, хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, однак ОСОБА_2 порушив Правила дорожнього руху, що призвело до невідворотних наслідків у виді смерті потерпілого, а також те, що засуджений вчинив злочин, спрямований проти безпеки руху, який стосується інтересів не лише потерпілої сторони, а й усіх учасників дорожнього руху.

Отже, зазначені обставини свідчать про те, що незастосування до ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.

Також заслуговують на увагу доводи потерпілої, наведені у касаційній скарзі, про неправильне вирішення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки апеляційний суд хоча і збільшив розмір суми на відшкодування моральної шкоди до 200 000 грн, чим частково задовольнив заявлені потерпілою вимоги, проте належним чином не обґрунтував свого рішення з урахуванням того, що діями засудженого було заподіяно потерпілій сильних душевних страждань у зв`язку зі смертю сина та невідворотністю цієї втрати.

Ухвала апеляційного суду належним чином не мотивована та не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

За таких обставин ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною та обґрунтованою, а призначене засудженому покарання без застосування додаткового - справедливим. Тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Разом з цим, призначене ОСОБА_2 покарання без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами слід вважати м`яким.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 09 січня 2020 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук С.С. Слинько С.В. Яковлєва