Історія справи

Ухвала ККС ВП від 23.01.2018 року у справі №742/297/17

Постанова

Іменем України

12 квітня 2018 р.

м. Київ

Справа № 742/297/17

Провадження № 51-542 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Марчука О. П., Наставного В. В.,

секретаря

судового засідання ТімчинськоїІ.О.,

за участю:

прокурора Міщенко Т.М.,

засудженого ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 і прокурора відповідно на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 20 липня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270210002295, за обвинуваченням

ОСОБА_2, громадянина України, котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Прилуки Чернігівської області, проживаючого АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, в останнє 16 серпня 2013 року Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 311, ч. 2 ст. 307, ст. 69, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з конфіскацією ј частини всього особисто належного йому майна, крім житла, звільненого 29 грудня 2015 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2015 року умовно-достроково на невідбуту частину покарання строком 1 рік 4 дні,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 березня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 серпня 2013 року, та визначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

Вирішено питання процесуальних витрат і речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 20 липня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 08 грудня 2016 року, приблизно о 02.55 год. з метою викрадення чужого майна, через вікно проник до буд. АДРЕСА_2, звідки повторно намагався таємно викрасти майно потерпілої ОСОБА_3 на загальну суму 3831,11 грн., але злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки не вчинивши усіх дій, які вважав необхідним для доведення злочину до кінця, ОСОБА_2 був затриманий на місці вчинення злочину співробітниками поліції охорони.

Крім того, органи досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачували у вчиненні незакінченого замаху на таємне викрадення з житлового будинку потерпілої ОСОБА_3 телевізора «Philips 47 РЕН» вартістю 15222 грн., при обставинах встановлених у судовому засіданні.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 оскаржує законність свого засудження за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, посилаючись на те, що судом не з'ясовано дійсних обставин справи, та не спростовано його доводів про відсутність у нього умислу на вчинення крадіжки, а саме інструментів. Також судом не надано належної оцінки всім доказам по справі, а саме показанням свідка ОСОБА_4, який охороняв будинок до ранку. Крім того, зазначає про те, що диск аудіозапису судового засідання з показами цього свідка частково стертий.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_2 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону. Вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону, а саме, що ухвалу винесено в порушення вимог ст.ст. 370, 374, 419 КПК України, оскільки вона не містить належного мотивування на доводи обвинуваченого та прокурора про необхідність виключення з вироку суду застосування до обвинуваченого ст. 71 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_2 підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити.

Прокурор Міщенко Т.М. вважала касаційну скаргу засудженого необґрунтованою та просила залишити її без задоволення, а касаційну скаргу прокурора підтримала частково, та просила судові рішення змінити і виключити застосування до обвинуваченого ст. 71 КК України.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, позицію засудженого та прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла такого висновку.

Суд касаційної інстанції відповідно до вимог частини 1 ст. 433 КПК України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд дотримався вимог зазначеного закону.

Висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, ґрунтується на сукупності зібраних і належно оцінених судом доказів, і є правильним.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений свою вину в незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням в житло визнав частково. А саме в тому, що дійсно проник до будинку потерпілої ОСОБА_3 з умислом викрасти металобрухт або інше майно, однак не визнав себе винуватим у вчиненні замаху на таємне викрадення електродрилі Makita HR 2470, шуруповерту Сатурн, набору гайкових ключів, телевізору «Philips 47 PEH», ТВ ресиверу DVB-T2 Romstar T2110. Проте його вина підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_3, яка в судовому засіданні зазначила, що приїхавши до свого будинку, побачила поламане і відкрите пластикове вікно. Під ним стояли три чемодани з інструментами в яких були електродриль Makita HR 2470, шуруповерт Сатурн і набір гайкових ключів, які раніше знаходилися в коморі її будинку і пакет в якому був ТВ ресивер DVB-T2 Romstar T2110 від телевізора, який раніше знаходився в її будинку на кухні біля телевізора. Аналогічні показання в суді першої інстанції дав син потерпілої свідок ОСОБА_5.

Окрім того, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується показаннями свідка ОСОБА_4, який зазначив, що працюючи на той час поліцейським водієм, приблизно о 3 год. ночі 08 грудня 2016 року він разом з іншими поліцейськими прибули до житлового будинку АДРЕСА_2, в якому спрацювала сигналізація. Під час огляду вони виявили проникнення через вікно до приміщення будинку. ОСОБА_2 сам виліз через відкрите ним вікно з приміщення будинку. Вони його затримали та передали слідчо-оперативній групі.

Доводи засудженого про те, що суд не дав належної оцінки показаннями свідка ОСОБА_4, є безпідставними, та спростовуються матеріалами кримінального провадження. Що стосується твердження засудженого про те, що диск аудіозапису судового засідання на якому містяться покази свідка ОСОБА_4 частково стертий є безпідставними, та не відповідають матеріалам провадження, оскільки з технічного носія інформації на якому зафіксовано засідання від 15 березня 2017 року вбачається, що покази свідка ОСОБА_4 відтворюється повністю і він є технічно справним.

Крім того, вина засудженого підтверджується даними протоколів огляду місця події від 08.12.2016 року, з фото таблицями та іншими наведеними у вироку суду доказами, яким судом дана належна оцінка.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Дії ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України кваліфіковано правильно. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, немає підстав.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.

У касаційній скарзі прокурора не оспорюється висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України,.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про безпідставність призначення покарання за сукупністю вироків, то вони є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 серпня 2013 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 311, ч. 2 ст. 307, ст. 69, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з конфіскацією ј частини майна, яке є власністю засудженого, крім житла.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2015 року ОСОБА_2 звільнено умовно-достроково на невідбуту частину покарання строком 1 рік 4 дні. Ця ухвала суду ніким не була оскаржена, не скасована та набула законної сили.

Таким чином, з урахуванням вказаної ухвали від 21 грудня 2015 року, судом першої інстанції обґрунтовано призначено ОСОБА_2 покарання за сукупністю вироків, тобто за ст. 71 КК України, а апеляційним судом залишено в цій частині залишено без зміни.

Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватись вимог закону України про кримінальну відповідальність й зобов'язані відповідно до вимог ст. 65 КК України враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Дані обставини були належно враховані як судом першої інстанції при призначенні покарання, так і судом апеляційної інстанції при їх перевірці. Покарання призначене ОСОБА_2 є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

З огляду на викладене, касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 і прокурора не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд

у х в а л и в:

Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 20 липня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 і прокурора без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О.П. Могильний О.П. Марчук В.В. Наставний