Історія справи

Постанова

іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 607/10128/16

провадження № 51-4859км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого Яковлєвої С. В.,

суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,

за участю:

секретаря судового

засідання Замкового І. А.,

прокурора Чабанюк Т. В.,

засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілих - адвоката Жак Н. Т. на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 січня 2019 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 26 червня 2019 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016210010000814, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Доброводи Збаразького району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 12 серпня 2016 року по 31 серпня 2017 року та з 5 жовтня 2018 року по 17 січня 2019 року.

Згідно з вироком суду 3 березня 2016 року приблизно о 22:55 ОСОБА_1 в порушення п. 2.9 (а), п. 2.3 (б, д) ПДР, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння керував технічносправним автомобілем «MERCEDES-Benz Sprinter 412 D» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), в якому знаходився пасажир та вантаж приблизною вагою 700 кг, не був достатньо уважним, не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, а також порушуючи пункти 12.1, 12.3 та 13.1 ПДР, які зобов`язують водія обирати безпечну швидкість руху, дотримуватись безпечної дистанції та своєчасно реагувати на перешкоду для руху, в`їхав в задню частину автомобіля «OPEL Vivaro», (державний номерний знак НОМЕР_2 ), який стояв нерухомо перед пішохідним переходом.

Внаслідок зіткнення обидва транспортні засоби перемістились вперед, в`їхали на нерегульований пішохідний перехід, на якому передньою частиною автомобіля «ОРЕL Vivaro» був здійснений наїзд на пішохода ОСОБА_2 з наступним переїздом через її тіло колесом транспортного засобу. В результаті ДТП потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких 4 березня 2016 року о 00:05 настала її смерть.

Після ДТП, ОСОБА_1 , не залишився на місці пригоди, не надав першу допомогу потерпілій і не викликав карету швидкої допомоги та працівників поліції, а в порушення вимог п. 2.10 (а, б, в, г, д) ПДР з місця вчинення злочину втік.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу представника потерпілих, змінив вирок місцевого суду в частині стягнення витрат на правову допомогу, стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 34594,62 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахував ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 12 серпня 2016 року по 31 серпня 2017 року та з 5 жовтня 2018 року по 26 червня 2019 року. В решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілих, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку представника потерпілих призначене засудженому покарання не є достатнім та необхідним для досягнення його основної мети, визначеної ст. 50 КК. Суд апеляційної інстанції своїх висновків належним чином не мотивував та не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений заперечував проти задоволення касаційної скарги представника потерпілих. Прокурор частково підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до положень ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_1 покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, необережним злочином, наслідки, що настали - смерть потерпілої, особу винного, котрий вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, його вік та стан здоров`я.

Обставиною, що пом`якшує покарання суд визнав наявність на утриманні засудженого трьох малолітніх дітей, а обставиною, що його обтяжує вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке не є мінімальним у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, а також застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, що є максимальним розміром додаткового покарання.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги представника потерпілих, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та, навівши належні й достатні мотиви спростування, правильно визнав їх необґрунтованими.

Зокрема, суд апеляційної інстанції в своєму рішенні зазначив,що при призначенні покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також думки потерпілих щодо призначення ОСОБА_1 суворого покарання.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м`якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого й апеляційного судів в частині призначеного ОСОБА_1 покарання через м`якість, представник потерпілих у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів не встановила, а тому вважає, що касаційна скарга представника потерпілих не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 січня 2019 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 26 червня 2019 рокущодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілих - адвоката Жак Н. Т. - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Яковлєва О. П. Марчук В. В. Наставний