Історія справи

Постанова ККС ВП від 12.02.2019 року у справі №731/235/17

Постанова

іменем України

12 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 731/235/17

провадження № 51-6122 км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,

прокурора Руденко О.П.,

засудженого ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Нечая В.І. на вирок Варвинського районного суду Чернігівської області від 29 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270100000075, за обвинуваченням

ОСОБА_1, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Переходичі Рокитнянськогорайону Рівненської області, який проживає по АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.121 Кримінального кодексу України

(далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Варвинського районного суду Чернігівської області від 29 серпня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 4 квітня 2017 року по 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Строк попереднього ув'язнення з 21 червня 2017 року зараховано з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 4 квітня 2017 року о 3 годині ночі, перебуваючи в с. Озеряни Варвинського району Чернігівської області в житловому будинку по АДРЕСА_2, з мотивів ревнощів, на ґрунті неприязних стосунків, що виникли раптово до ОСОБА_3, умисно наніс останньому не менше п'ятнадцяти ударів руками та ногами в область голови, тулубу та кінцівок, спричинивши ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження, що знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку та від яких ОСОБА_3 згодом помер на місці події.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які її подали

У касаційних скаргах:

засуджений посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що органом досудового слідства та судами не доведена його вина за кваліфікацією ч. 2 ст. 121 КК, а показання свідків, його показання та інші докази вказують на наявність у його діях ознак злочину, передбаченого ст. 118 КК або ч. 1 ст. 121 КК, в чому він щиро кається. Крім того вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не визнано обставини, що пом'якшують покарання, а саме вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих сімейних чи інших обставин; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих обставин під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними аморальними діями потерпілого, вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності та не враховано положення ст.69-1 КК. Також зазначає, що суди порушили вимоги ч. 5 ст.72 КК не зарахувавши у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі по день набрання вироком законної сили;

захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що під час затримання ОСОБА_1 було вилучено речі останнього, але відомості про огляд речей, його фотографування, опечатування відсутні, тобто невідомо, які речі вилучались, відсутні їхні ідентифікуючі ознаки. В порушення ст. 290 КПК, стороні захисту не надавався протокол огляду місця події від 4 квітня 2017 року, який є в справі, оскільки він різниться з тим протоколом, з яким вони ознайомлювались, де не було зазначено учасників огляду, однак в резолютивній частині протоколу є підписи учасників, понятих та ще однієї особи, прізвище якої неможливо розібрати. В протоколі відсутні відомості про огляд та опечатування речей та предметів, які вилучені під час вказаної слідчої дії. Щодо цих речей проведено ряд експертиз, висновки яких ґрунтуються на дослідженні предметів, які здобуті незаконним шляхом. Процесуальний статус всіх вилученим речам не наданий, лише 19 травня 2017 року дані речі визнані речовими доказами, проте відсутні відомості про те, який одяг потерпілого визнано речовим доказом. Крім того зазначає, що вищевказані докази, а саме висновки судово-медичних, цитологічних та імунологічних експертиз, протоколи відібрання біологічних зразків, крові, зразків піднігтьового вмісту, огляду місця події, затримання ОСОБА_1 в частині вилучення речей, проведені внаслідок інформації, документів отриманих з порушенням вимог кримінального процесуального закону та є недопустимими доказами. Також зазначає, що суди порушили вимоги ч. 5 ст. 72 КК не зарахувавши ОСОБА_1 у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі по день набрання вироком законної сили;

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Руденко О.П. вважала касаційні скарги необґрунтованими і просила їх залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, який підтримав подані касаційні скарги, прокурора Руденко Р.А. та перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що касаційні скарги засудженого та захисника підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено ч.ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник вказує на неповноту судового розгляду та не погоджується із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.

Натомість зазначені захисником доводи були предметом перевірки судом апеляційної інстанції, який проаналізував усі доводи апеляційної скарги, навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_1

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин та підтверджений доказами, які досліджено та оцінено за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК.

Цей висновок підтверджується показаннями обвинуваченого ОСОБА_1, який не заперечував, що 4 квітня 2017 року він наносив потерпілому ОСОБА_3 удари та в ході проведення слідчого експерименту від 5 квітня 2017 року також пояснював про обставини нанесення ударів потерпілому ОСОБА_3; потерпілого ОСОБА_3, який показав, що 4 квітня 2017 року йому повідомили про смерть брата, коли він прийшов на місце події, в приміщенні було дуже багато крові, тіло мало численні тілесні ушкодження; свідка ОСОБА_4 про те, що вона є сестрою та опікуном ОСОБА_5, остання мала близькі стосунки з ОСОБА_1, 4 квітня 2017 року у неї була розмова з ОСОБА_1, який їй повідомив, що наробив великої шкоди, але розібрався, а вранці зателефонувала сестра та повідомила, що в її будинку ОСОБА_1 вбив ОСОБА_3; свідка ОСОБА_6, яка показала, що вона є тіткою ОСОБА_5, остання мала відносини з ОСОБА_1 та деякий час мешкали разом, близько 5 години ранку їй зателефонував ОСОБА_1 і повідомив, що за місцем проживання ОСОБА_5 він наробив шкоди, через деякий час зателефонувала ОСОБА_5 та повідомила, що в будинку знаходиться мертвий ОСОБА_7; свідка ОСОБА_8, який зазначав, що під час огляду місця події був присутній він та ще один понятий ОСОБА_9, слідчий та експерт, в ході огляду вилучались зразки та певні речі, які запаковувались і поняті підписували вказані пакеті; свідка ОСОБА_10, який показав, що 4 квітня 2017 року він проводив місця події в с. Озеряни, в ході огляду був виявлений труп ОСОБА_3, всі вилучені речі опечатувались, труп було направлено на експертизу; свідка ОСОБА_11, який показав, що він був слідчим у цьому кримінальному провадженні, проводив деякі слідчі дії, робив змиви з рук ОСОБА_1, відбирав у нього зразки крові, призначав експертизи.

Наведені вище показання обвинуваченого, потерпілої та свідків узгоджуються з протоколом огляду місця події від 4 квітня 2017 року; протоколом огляду трупа від 4 квітня 2017 року, в якому вказується на виявлені тілесні ушкодження; довідкою про факт встановлення смерті з видимими ознаками насильницької смерті

від 4 квітня 2017 року; лікарським свідоцтвом про смерть № 98 від 4 квітня 2017 року, причиною якої вказано закрито черепно-мозкову травму, масивний субарахноїдний крововилив; висновками судових імунологічних експертиз № 208 від 10 квітня 2017 року, № 209 від 28 квітня 2017 року, № 20 від 11 травня 2017 року, № 232 від 10 травня 2017 року, № 230 від 11 травня 2017 року, № 231 від 8 травня 2017, № 226 від 11 травня 2017 року та № 233 від 11 травня 2017 року; протоколом освідування ОСОБА_1 від 4 квітня 2017 року, в ході якого на долонях рук останнього виявлено нашарування речовини бурого кольору, після чого проведено змиви вказаної речовини з рук ОСОБА_1; висновками цитологічної експертизи № 51-ц від 19 травня 2017 року; висновками дактилоскопічної експертизи № 527 від 10 квітня 2017 року щодо слідів рук і крові, які підтверджують перебування 4 квітня 2017 року обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_2 та наявність між ними фізичного контакту; висновком судово-психіатричної експертизи № 302 від 4 травня 2017 року, яким встановлено, що у ОСОБА_1 на період часу, до якого відноситься кримінальне правопорушення, не виявлено клінічних ознак психічного захворювання, він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, він є осудним.

Доводи засудженого про вчинення ним злочину при перевищенні меж необхідної оборони є необґрунтованими та не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, на наявність прямого умислу у ОСОБА_1, спрямованого на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, свідчить характер його дій та характер тілесних ушкоджень, а саме те, що він завдав потерпілому численні удари руками та ногами в різні частини тіла, в тому числі і по життєво важливому органу людини - голові. При цьому ОСОБА_1 міг і повинен був передбачити настання таких наслідків.

Крім того, згідно з висновками судово-медичної експертизи № 85 від 26 травня 2017 року, у ході судово-токсикологічної експертизи крові від трупа ОСОБА_3 виявлений етанол у концентрації в крові 1,9 проміле, що відповідно до живої людини відповідає середньому ступеню алкогольного сп'яніння. І оскільки потерпілий перебував у такому стані сп'яніння, він не встигав наносити удари ОСОБА_1, про що останній і сам вказував під час допиту.

А тому, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 121 КК. При цьому всім наявним доказам суд першої інстанції відповідно до вимог КПК дав оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вирок суду за змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Беручи до уваги те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому діяння доведено, доводи касаційної скарги про необхідність перекваліфікації його дій на ст. 118 або ч. 1 ст. 121 КК є безпідставними.

Відповідно до ч. 3, ч. 5 ст. 208 КПК, уповноважена особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223, ст. 236 КПК; про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, у якому, окрім іншого, зазначаються результати особистого обшуку.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження досудове розслідування проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Згідно з протоколом затримання особи, в порядку ст. 208 КПК ОСОБА_1 було затримано, на підставі ч. 3 ст. 208 КПК слідчий у присутності понятих здійснив обшук затриманого, під час якого було виявлено та вилучено мобільний телефон із зазначенням опису його індивідуальних ознак. Права, передбачені ч. 3 ст. 42 КПК ОСОБА_1 було роз'яснено, будь-яких клопотань, заяв чи скарг він не заявляв, також не клопотав про призначення йому захисника.

За таких обставин доводи захисника про порушення права останнього на захист та складання протоколу затримання з порушенням вимог ст. 208 КПК є безпідставні та не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Також є безпідставними доводи захисника про те, що в порядку ст. 290 КПК стороні захисту не надавався протокол огляду місця події від 4 квітня 2017 року, та про необхідність визнання його недопустимим доказом.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження засудженому ОСОБА_1 було надано доступ до матеріалів досудового розслідування та 29 травня 2017 року в порядку ст. 290 КПК були відкриті матеріали досудового розслідування № 12017270100000075 в підшитому і пронумерованому стані, з якими він ознайомився в повному обсязі. При цьому заяв та доповнень ОСОБА_1 не мав.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження та виходячи з вимог ч. 1 ст. 233 КПК, огляд місця події від 4 квітня 2017 року був проведений з письмового дозволу власника житла - ОСОБА_5, підписаний учасниками вказаної слідчої дії, які були з ним ознайомлені та будь-яких заяв чи зауважень від них не надходило. При складанні протоколу огляду місця події було вилучено зразки та певні речі, які запаковувались були опечатані та підписані понятими і згідно з постановою від 19 травня 2017 року визнані речовими доказами та передані на зберігання.

Окрім того, вказаний протокол огляду місця події був безпосередньо досліджений судом першої інстанції з точки зору належності, допустимості та достовірності. Не було встановлено судом і порушень процесуального закону при проведенні відповідної слідчої (розшукової) дії.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано послався на протокол огляду місця події від 4 квітня 2017 року як на доказ, отриманий у передбаченому КПК порядку.

Також не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження доводи захисника про порушення вимог кримінального процесуального закону при відібранні біологічних зразків у ОСОБА_1 для проведення експертизи.

З матеріалів кримінального провадження видно, що згідно з протоколом отримання зразків для експертизи від 4 квітня 2017 року їх отримання проводилось з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, на підставі постанови прокурора та за участю понятих, протокол підписаний ОСОБА_1 та понятими, будь-яких заяв та зауважень не надходило.

Таким чином, у процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та правильність кваліфікації його дій.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджений ОСОБА_1 вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували пом'якшуючі покарання обставини та положення ст. 69-1 КК при призначенні покарання.

Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

При призначенні ОСОБА_1 покарання суд відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, які віднесено до тяжкого злочину, особу винного, який раніше не судимий, стан його здоров'я, наявність малолітньої дитини, батька похилого віку, негативну характеристику, а також думку потерпілих про призначення суворого покарання.

Враховуючи наведене, а також ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, конкретні обставини кримінального провадження, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд дійшов обґрунтованого висновку, що призначене ОСОБА_1 покарання, яке за своїм розміром є мінімальним покаранням, передбаченим санкцією ч. 2 ст. 121 КК, є справедливим й необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.

Доводи ОСОБА_1 про не врахування при призначенні покарання таких пом'якшуючих обставин, як вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких обставин під впливом погроз або сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого є безпідставними, оскільки вони були предметом перевірки судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Виходячи із встановлених обставин справи, а також враховуючи невідшкодування ОСОБА_1 потерпілим завданої моральної шкоди, колегія суддів не вбачає підстав для пом'якшення йому покарання із застосуванням ст. 69-1 КК.

Разом з тим, доводизасудженого захисника про неправильне застосування судом положень ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону від 18 травня 2017 року при зарахуванні ОСОБА_1 у строк покарання строку попереднього ув'язнення, є обґрунтованими.

Частина 5 ст. 72 КК Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» (далі - Закон № 838-VIII) передбачала, що зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Законом України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» (далі - Закон № 2046-VIII), який набрав чинності 21 червня 2017 року, ч. 5 ст. 72 КК викладено у такій редакції: «Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування».

Місцевий суд, рішення якого залишив без змін суд апеляційної інстанції, на підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону від 18 травня 2017 року зарахував ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 4 квітня 2017 року по 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Отже, суд застосував положення ч. 5 ст. 72 ККу редакції Закону № 838-VIII лише стосовно періоду попереднього ув'язнення ОСОБА_1 з 4 квітня 2017 року (з моменту затримання) по 20 червня 2017 року, включно, тобто до набрання чинності Закону № 2046-VIII.

З питання застосування правил зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання, передбачених ч. 5 ст. 72 ККу відповідній редакції, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17) зазначила, що зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання є кримінально-правовим наслідком діяння в розумінні ч. 2 ст. 4 КК, який впливає на становище особи за ст. 5 КК (поліпшує або погіршує його). Закон № 838-VIII є законом про кримінальну відповідальність, який іншим чином поліпшує становище особи в розумінні ст. 5 КК, оскільки передбачає коефіцієнт зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. У свою чергу Закон № 2046-VIII є законом про кримінальну відповідальність, який іншим чином погіршує становище особи в розумінні ст. 5 КК, оскільки вводить (повертає) коефіцієнт зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Вирішуючи питання про те, якою редакцією ч. 5 ст. 72 ККналежить керуватися у конкретному випадку, варто враховувати час вчинення особою діяння, як це визначено в частинах 2 і 3 ст. 4 КК, тобто застосовувати правила дії у часі закону України про кримінальну відповідальність.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК, 4 квітня 2017 року, в той же день його було затримано і до набрання вироком законної сили (до 23 березня 2018 року) він тримався під вартою, тобто строк його попереднього ув'язнення тривав з 4 квітня 2017 року до 23 березня 2018 року, включно.

Згідно з висновком, викладеним у п. 106 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII.

Отже, суд першої інстанції при зарахуванні ОСОБА_1 у строк покарання попереднього ув'язнення неправильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК і наведене порушення залишилося поза увагою апеляційного суду.

З огляду на зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду при зарахуванні ОСОБА_1 у строк покарання строку його попереднього ув'язнення підлягають застосуванню правила ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII стосовно всього періоду його попереднього ув'язнення з 4 квітня 2017 року (з моменту затримання) по 23 березня 2018 рокувключно, тобто до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Згідно зі ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У зв'язку з цим, виходячи з положень ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIIIта враховуючи вказаний вище висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що судові рішення щодо ОСОБА_1 необхідно змінити та зарахувати йому в строк покарання строк попереднього ув'язнення з моменту затримання та до набрання вироком місцевого суду законної сили, а саме, з 4 квітня 2017 року (з моменту затримання) по 23 березня 2018 рокувключно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Будь-яких інших підстав для зміни або скасування постановлених у кримінальному провадженні судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Нечая В.І. задовольнити частково.

Вирок Варвинського районного суду Чернігівської області від 29 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 23 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII зарахувати ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 4 квітня 2017 року по 23 березня 2018 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В решті судові рішення залишити без зміни

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

КорольВ.В. Лагнюк М.М. ОгурецькийВ.П.