Правова позиція : Оцінка сукупності доказів у кримінальному провадженні. Дії суду у разі неузгодженості між показаннями засудженого та потерпілого, працівника поліції

Оцінка сукупності доказів у кримінальному провадженні повинна надаватися з урахуванням достатності та взаємозв’язку всіх доказів. У разі неузгодженості між показаннями засудженого та потерпілого, працівника поліції судам необхідно досліджувати ті докази, на яких безпосередньо зафіксована подія злочину (зокрема, на нагрудній камері працівників поліції), щоб підтвердити чи спростувати ті чи інші обставини вчинення кримінального правопорушення, які повідомляються учасниками кримінального провадження та які є достовірним джерелом доказів, що не ґрунтується на суб’єктивному сприйнятті особою певних обставин.

Історія справи

Постанова ККС ВП від 11.08.2022 року у справі №446/838/21

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2022 року

м. Київ

справа №446/838/21

провадження №51-1308км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Наконечне Друге Яворівського району Львівської області, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 240-1, ч. 2 ст. 263, ч. 1 ст.345 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 10 вересня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим та призначено покарання:

за ч. 1 ст. 240-1 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

за ч. 2 ст. 263 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців;

за ч. 1 ст. 345 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч.1ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього відповідно до ч. 1 ст. 76 КК обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти вказаний орган про зміну місця проживання, роботи.

Обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту до набрання вироком законної сили.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Цивільні позови потерпілих задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 по 10000 грн моральної шкоди кожному. У задоволенні іншої частини позовних вимог кожного потерпілого відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин ОСОБА_7 було визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених:

- ч. 2 ст. 263 КК, оскільки ОСОБА_7 носив при собі без передбаченого законом дозволу кастет, що є холодною зброєю ударно-дробильної дії;

- ч. 1 ст. 240-1 КК, оскільки ОСОБА_7 незаконно придбав каміння природного походження, яке відповідно до Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними», Переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженого постановою КМУ від 12 грудня 1994 року №827, відноситься до корисних копалин загальнодержавного значення - бурштин у сировині, який належить до дорогоцінного каміння органогенного утворення природного походження масою 1768,46 г вартістю 17712 грн 77 коп.

Окрім цього, орган досудового розслідування інкримінував ОСОБА_7 вчинення злочину, передбаченого ст. 348 КК (замах на вбивство працівників правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цими працівниками службових обов`язків), за таких обставин.

09 березня 2021 року приблизно о 14:40, керуючи автомобілем марки «Chevrolet» моделі «Epica» з номерним знаком НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_7 порушив Правила дорожнього руху та не виконав законні вимоги про зупинку транспортного засобу інспектора ОСОБА_8 та почав втікати на цьому транспортному засобі. В подальшому ОСОБА_7 зупинив свій автомобіль, вийшов з нього, взяв із собою мисливську рушницю та почав втікати від працівників поліції в сторону поля. Під час переслідування ОСОБА_7 із мисливської гладкоствольної рушниці, зарядженої патронами 12 калібру, здійснив два постріли в напрямку інспекторів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

У вироку місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, перекваліфікував дії ОСОБА_7 зі ст. 348 КК на ч. 1 ст. 345 КК (погроза вбивством щодо працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків).

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та заперечень на неї

У касаційній скарзі прокурор стверджує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Основним аргументом касаційної скарги прокурора є незгода із кримінально правовою оцінкою вчинених ОСОБА_7 діянь. Зокрема, прокурор вважає, що ОСОБА_7 вчинив замах на вбивство працівників правоохоронного органу, а тому його дії слід кваліфікувати за ст. 348 КК. Прокурор вказує, що апеляційний суд не навів аргументів на спростування доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК. Також прокурор не погоджується з висновком суду про те, що засуджений міг спорядити рушницю холостими набоями і стріляти вгору, а відтак висловлює незгоду із твердженням апеляційного суду про ідентичність фактичних обставин, які встановив суд першої інстанції та орган досудового розслідування. Наголошує на тому, що відсутність тілесних ушкоджень у потерпілих не свідчить про відсутність умислу на їх вбивство. Вважає невмотивованим рішення місцевого суду про застосування до засудженого положень ст. 75 КК, на що не звернув увагу апеляційний суд. Стверджує про відсутність щирого каяття у ОСОБА_7 .

На касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого подав заперечення, в яких вказує про правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 345 КК, оскільки останній не мав наміру вбивати правоохоронців. Сторона захисту просить залишити без зміни ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- прокурор підтримала вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити;

- захисник та засуджений заперечили доводи касаційної скарги сторони обвинувачення та просили відмовити у її задоволенні.

Потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 надіслали до Суду клопотання, в яких просять проводити касаційний розгляд кримінального провадження без їхньої участі, касаційну скаргу прокурора підтримують та просять задовольнити.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.

Мотиви суду

Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, встановлених судами нижчих інстанцій.

Висновки судів попередніх інстанцій про кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст.263,ч. 1 ст. 240-1 КК та доведеність його вини у вчиненні цих кримінальних правопорушень у касаційній скарзі не оскаржуються.

На думку сторони обвинувачення, засуджений вчинив замах на вбивство працівників правоохоронного органу, а тому його дії слід кваліфікувати за ст.348КК.

Під час оцінки вказаних аргументів прокурора колегія суддів враховує таке.

Обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 органом досудового розслідування було скеровано до місцевого суду по обвинуваченню останнього, у тому числі за ст.348 КК (замах на вбивство працівників правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цими працівниками службових обов`язків).

Однак суди попередніх інстанцій не погодилися із такою правовою оцінкою дій засудженого та визнали його винуватим у вчиненні погрози вбивством щодо працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків (ч. 1 ст. 345 КК).

Тобто суду касаційної інстанції з врахуванням встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин та доказів, які їх підтверджують чи спростовують, належить вирішити питання про правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на основі чого встановити чи є обґрунтованим висновок про вчинення ОСОБА_7 погрози вбивством, чи його дії мають ознаки замаху на вбивство правоохоронців, як про це стверджує сторона обвинувачення.

Для надання діям особи правильної правової кваліфікації у випадку, коли об`єктом посягання стає життя чи здоров`я працівника правоохоронного органу, необхідно брати до уваги всі обставини вчинюваного діяння, як-от, місце, час, знаряддя і засоби, обстановка тощо.

При цьому потрібно враховувати, що склад кримінального правопорушення, передбачений ст.348КК, вважається закінченим з моменту замаху на життя працівника правоохоронного органу незалежно від настання будь-яких наслідків.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції не здійснив ґрунтовного правового аналізу доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення.

Залишаючи вирок місцевого суду без змін в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 345 КК, суд апеляційної інстанції вказав, що для вчинення замаху на вбивство трьох осіб двох пострілів недостатньо, що свідчить про те, що у засудженого не було умислу на вбивство працівників правоохоронного органу.

Суд касаційної інстанції не погоджується із такою позицією суду апеляційної інстанції, адже для кваліфікації дій особи за ст. 348 КК достатнім є вчинення замаху на вбивство лише одного працівника правоохоронного органу, а обставини щодо кількості пострілів, як у даному випадку, необхідно оцінювати з позиції не лише об`єктивної сторони діяння, а й враховувати в сукупності з іншими встановленими обставинами кримінального правопорушення для надання правильної правової кваліфікації вчиненого.

Для кримінально караної погрози вбивством не характерне вчинення дій, які безпосередньо спрямовані на вчинення вбивства, адже у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_7 здійснив постріли з рушниці (вогнепальної зброї), тобто розпочав реалізацію наміру на вбивство працівників поліції.

Також в ухвалі апеляційного суду йдеться про те, що відсутність у працівників поліції будь-яких тілесних ушкоджень чи поранень не свідчить про намір ОСОБА_7 позбавити життя потерпілих.

Однак таке твердження суду апеляційної інстанції не відповідає змісту ст. 348 КК (у випадку вчинення цього злочину у формі замаху на вбивство), конструкція якої спрямована на кримінально-правову охорону життя працівників правоохоронного органу незалежно від наявності у них тілесних ушкоджень за результатами заподіяного щодо них діяння.

Зі змісту ухвали апеляційного суду видно, що в основу своєї згоди із висновком місцевого суду про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_7 зі ст. 348 КК на ч.1 ст. 345 КК суд апеляційної інстанції поклав твердження про те, що в момент пострілів засуджений перебував на безпосередній відстані (близько 20 метрів) від потерпілих протягом тривалого часу (більше 30 хвилин), за умов світлої пори доби та за наявності у нього достатньої кількості придатних патронів (більше 15 штук), а також достатніх вмінь при поводженні зі зброєю, так як дозвіл на її використання він мав, а тому при наявності у нього умислу на позбавлення життя працівників поліції міг безперешкодно реалізувати такий умисел шляхом пострілів у потерпілих.

Сторона захисту у судовому засіданні суду касаційної інстанції, так само як і у судових засіданнях судів попередніх інстанцій, звертала увагу на те, що ОСОБА_7 є вправним мисливцем, а, отже, при бажанні позбавити працівників правоохоронних органів життя міг реалізувати цей намір. Проте навики поводження зі зброєю означають, що ОСОБА_7 усвідомлював, що здійснення пострілів з відстані 20 м у напрямку потерпілих ставить у небезпеку життя та здоров`я останніх.

Сам засуджений надавав місцевому суду показання, згідно з якими він не заперечував того факту, що 09 березня 2021 року він втікав від працівників патрульної поліції та не виконував їхню вимогу про зупинку. В подальшому він зупинив свій транспортний засіб, взяв із собою рушницю та набої до неї та продовжив втікати польовою дорогою. Вказував, що поліцейські погрожували стріляти, тому він вирішив вистрелити, щоб налякати їх, для чого здійснив один постріл вверх патроном з рушниці. Після цього працівники поліції почали стріляти в його сторону, а він, в свою чергу, теж вистрелив два рази холостими набоями, аби правоохоронці припинили стріляти.

Потерпілий ОСОБА_10 надав суду показання, згідно з якими він та двоє його напарників на службовому автомобілі наздоганяли ОСОБА_7 . Коли вони наздоганяли його польовою дорогою, то помітили в останнього зброю і висловили вимогу скласти її, на що засуджений відповів, що може вбити їх. Коли вони почали наближатися до ОСОБА_7 , то останній здійснив постріл вгору. Після цього потерпілий привів свою зброю у повну бойову готовність та паралельно вів перемовини із засудженим щодо необхідності скласти зброю. Однак з відстані 20м ОСОБА_7 здійснив ще два постріли з рушниці в їхню сторону, після чого він теж здійснив кілька пострілів вгору задля попередження. Згодом засуджений відставив зброю та почав вживати алкогольні напої, весь час погрожуючи їм вбивством.

Потерпілий ОСОБА_8 вказував, що вже на польовій дорозі вони вмовляли ОСОБА_7 здатися, однак останній з відстані приблизно 20 м спершу один раз вистрелив вгору, а інші два у їхню сторону. При цьому засуджений постійно висловлював погрози, що повбиває їх всіх і в нього є багато патронів. Подія злочину відбувалася на рівнині з достатньою видимістю у світлу пору доби.

Потерпілий ОСОБА_9 стверджував, що після того як ОСОБА_7 вистрелив вгору вони теж приготовили зброю. Потім поліцейські почали просити засудженого скласти зброю, але останній попереджав їх, що зброя заряджена і він може їх вбити. В момент здійснення ОСОБА_7 двох пострілів у сторону працівників поліції відстань між ним та правоохоронцями складала близько 20 м, а видимість була добра.

Відповідно до ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Однак всупереч наведеним положенням та нормам статей 94 95 96 КПК показання як потерпілих, так і засудженого, який визнав факт здійснення трьох пострілів та не заперечував обстановки вчинюваного діяння, про яку вказували потерпілі, було залишено поза належною увагою суду апеляційної інстанції.

Крім цього, апеляційний суд взагалі не надав жодного правового значення обстановці, за якої вчинявся злочин, а саме втеча засудженого від працівників поліції, невиконання ним законних вимог про зупинку транспортного засобу, подальша втеча польовою дорогою, яка супроводжувалася постійними погрозами вбивства правоохоронців з рушниці, з якою побіг ОСОБА_7 та з якої він здійснив три постріли, маючи більше, ніж 15 патронів.

В оскаржуваному рішенні апеляційного суду вказано про те, що об`єктивно встановити, в яку сторону здійснював постріл засуджений не видається можливим, оскільки потерпілі вказують, що такий постріл був спрямований у їхню сторону, а ОСОБА_7 стверджує, що стріляв вгору.

Однак, як видно з ухвали суду апеляційної інстанції, цей суд не використав усіх наданих йому КПК процесуальних можливостей задля належної апеляційної перевірки вироку місцевого суду.

Так, подія вчинюваного ОСОБА_7 злочину була зафіксована на нагрудні камери працівників поліції, які було оглянуто слідчим, про що останній склав відповідний протокол від 16березня 2021 року (а. к. п. 228-244, Т. 1) та які постановою від 16березня 2021року були визнані речовими доказами та приєднані до матеріалів кримінального провадження (а. к. п. 247, 248, 249, Т. 1).

Тобто встановлені між показаннями засудженого та потерпілих розбіжності щодо напрямку пострілів судом апеляційної інстанції усунуто не було, хоча як свідчить текст вироку, суд першої інстанції досліджував у судовому засіданні відеозаписи щодо переслідування та затримання ОСОБА_7 09 березня 2021 року. Без будь-якого обґрунтування апеляційний суд віддав перевагу показанням засудженого, однак з яких причин, за наявності доказів відеофіксації всієї події злочину, в ухвалі суду не вказано.

Адже у випадку наявності неузгодженостей між показаннями засудженого та потерпілого судам необхідно досліджувати ті докази, на яких безпосередньо зафіксована подія злочину задля того, аби підтвердити чи спростувати ті чи інші обставини вчинення кримінального правопорушення, які повідомляються учасниками кримінального провадження та які є достовірним джерелом доказів, яке немає під собою суб`єктивного підґрунтя певної особи.

Всупереч положенням КПК, якими регламентовано правила оцінки доказів, суд апеляційної інстанції правового значення цим відеозаписам не надав попри наголошення прокурором в апеляційній скарзі про те, що оцінка сукупності доказів повинна надаватися з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Серед іншого колегія суддів акцентує і на тому, що допитаний місцевим судом експерт ОСОБА_11 вказував, що невідстріляні гільзи мали три види набоїв: снаряд, дріб та картеч. На запитання колегії суддів про те, чи можна однозначно стверджувати про набої, які були всередині гільзи, з огляду на їх зовнішньо схожі ознаки та маркування з невідстріляними гільзами експерт пояснив, що однозначно дати відповідь на таке питання не може, однак підтвердив, що маркування відстріляної гільзи співпадає з гільзою, яка була споряджена картечом. Зазначав, що орієнтовна зона ураження набою картеч становить близько 30-50 метрів з орієнтовним потраплянням у ціль 50%.

Висновок експерта щодо зброї, якою засуджений здійснював постріли під час переслідування його працівниками поліції, та її набоїв у сукупності із показаннями експерта належно оцінений не був, внаслідок чого було порушено положення статей 94 101 КПК.

Проігнорувавши інформацію щодо знаряддя злочину (мисливська гладкоствольна рушниця), вчинення злочинних дій у світлу пору доби з достатньою видимістю на відстані приблизно 20 м від потерпілих, спрямування зброї, яке зображене у матеріалах відеофіксації нагрудних камер поліцейських апеляційний суд дійшов взаємосуперечливих та невмотивованих висновків під час правової оцінки дій ОСОБА_7 , що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Колегія суддів касаційного суду наголошує, що для кримінально правової оцінки дій винного як посягання на життя працівника правоохоронного органу достатньо вчинення такого посягання хоча б щодо одного потерпілого. Окрім цього слід чітко розмежовувати відмінність між погрозою вбивством та замахом на вбивство. Адже для погрози вбивством характерні дії, що полягають у висловленні наміру реалізувати таку погрозу, без вчинення безпосередніх дій, які становлять собою посягання на життя, тобто вже безпосередньо спрямовані на реалізацію такої погрози. Вчинення будь яких дій, що спрямовані на реалізацію наміру позбавлення життя іншої особи слід оцінювати не як погрозу вбивством, а як замах на вбивство. Залежно від успішності таких дій особи вони можуть становити закінчений або ж незакінчений замах на позбавлення життя (у разі, якщо умисел не було реалізовано). Проте якщо умисел на позбавлення життя був реалізований і настала смерть потерпілого, такі дії становитимуть закінчений злочин.

Окрім цього, апеляційний суд всупереч положенням ст. 419 КПК не надав вичерпної та аргументованої відповіді на всі доводи апеляційної скарги прокурора, формально відобразивши їх у тексті цього рішення (зокрема, щодо неврахування місцевим судом показань свідка ОСОБА_12 , розуміння ОСОБА_7 факту переслідування працівниками правоохоронного органу, оскільки останні перебували у форменому одязі та рухалися на службовому автомобілі з проблисковими маячками).

Наведеним підтверджується висловлена в касаційній скарзі прокурора позиція про формальний підхід апеляційного суду до апеляційного перегляду вироку місцевого суду за апеляційною скаргою сторони обвинувачення.

Щодо доводів прокурора про неправильне застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, то Суд враховує таке.

Окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення особи від його відбування з випробуванням. Суд має належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши та оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що приписи ст. 75 КК застосовуються лише в тому разі, коли для цього є відповідні умови та підстави.

В основу висновку про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням засудженого судами попередніх інстанцій було покладено те, що вчинені ним кримінальні правопорушення є нетяжкими злочинами, а ОСОБА_7 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем свого проживання, свою вину визнав та щиро розкаявся.

Обставиною, яка пом`якшує покарання, визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а обтяжуючою обставиною вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

Натомість яким саме чином установлені судами пом`якшуючі обставини та інформація про особу засудженого у сукупності з встановленими фактичними обставинами кримінальних правопорушень, вплинули на рішення щодо застосування положень ст. 75 КК до ОСОБА_7 в ухвалі апеляційного суду під час оцінки відповідних аргументів сторони обвинувачення не розкрито.

Також колегія суддів вважає слушними доводи прокурора щодо відсутності у діях засудженого щирого каяття.

Адже щире каяття це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень.

На переконання колегії суддів, незважаючи на передчасні висновки судів попередніх інстанцій про кваліфікацію дій Гули за ч. 1 ст. 345 КК, з урахуванням встановлених у цьому кримінальному провадженні обставин, тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та даних про особу засудженого застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо ОСОБА_7 у будь якому випадку слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, за результатами касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення колегією суддів встановлено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК, що свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону під час розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення.

Під час нового розгляду кримінального провадження суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене у цій постанові та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433 436-438 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3