Історія справи

Постанова

іменем України

10 березня 2020 року

м. Київ

справа №754/6953/18

провадження № 51-2654км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Бущенка А. П., Григор`євої І. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисників Островської М. А., Фещик Н. М.,

прокурорів Яцини Є. О., Саіяна С. Г., Петришина М. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні спільну касаційну скаргу захисників ОстровськоїМ. А. та Фещик Н. М. на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року й ухвалу Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року вкримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.Відповідно до вимог ст. 54 КК ОСОБА_1 позбавлено спеціального звання молодшого лейтенанта.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 81 299,46 грн та 150 000 грн відповідно, а також на її користь як законного представника неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_11 шкоду, завдану смертю батька, у розмірі 1300 грн на кожну дитину щомісячно починаючи з 10 лютого 2018 року і до досягнення ними повноліттята по 200 000 грнморальної шкоди за кожного.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Київський апеляційний суд ухвалою від 26 лютого 2019 року вирок змінив, пом`якшив ОСОБА_1 призначене основне покарання до 8 років позбавлення волі та виключив рішення про застосування до нього на підставі ст. 54 КК додаткового покарання у виді позбавлення спеціального звання молодшого лейтенанта.

У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим вумисному вбивстві, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, 10 лютого 2018 року близько 12:30 на зупинці громадського транспорту поблизу будинку № 52 на вул. Попудренка у м. Києві ОСОБА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин під час побутового конфлікту з ОСОБА_4 ,з метою вбивства вдарив кухонним ножем останнього у груди, заподіявши цим тяжких тілесних ушкоджень у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки з ушкодженням внутрішніх органів, від яких потерпілий помер на місці події.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У спільній касаційній скарзі з доповненнями до неї захисники, не погоджуючись із установленими фактичними обставинами, просять скасувати на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи свою позицію, скаржники наводять доводи, суть яких зводиться до того, що засуджений діяв у стані сильного душевного хвилювання через приниження його честі та гідності потерпілим, тому діяння мало би кваліфікуватись за ст. 116 КК, а місцевий суд не дав належної оцінки зібраним доказам, що потягло за собою необґрунтованість засудження ОСОБА_1 за умисне вбивство. При цьому захисники також зазначають, що під час затримання ОСОБА_1 та проведення огляду місця події 10 лютого 2018 року було порушено права останнього, судове засідання 13 вересня 2018 року відбулося за відсутності захисника, участь якого є обов`язковою, а в засіданні 19 вересня 2018 року відмову від захисника було прийнято всупереч вимогам ст. 54 КПК. Захисник Островська М. А. також наголошує на тому, що висновок комплексної судової психологічно-психіатричної експертизи є недопустимим доказом, оскільки таке дослідження було проведено за відсутності ухвали слідчого судді. Крім того, на думку скаржників, при здійсненні судового провадження не було враховано всіх пом`якшуючих обставин, а тому призначений захід примусу без урахування ст. 69 КК є несправедливим через суворість. Вважають, що апеляційний суд не зважив на допущені порушення норм права і постановив рішення, яке не відповідає ст. 370 КПК.

На вказану скаргу прокурор подав заперечення, в яких, наводячи аргументи, зазначає про неспроможність касаційних вимог сторони захисту та законність постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений та його захисники підтримали касаційну скаргу з доповненнями до неї, а прокурори заперечили обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу Суд не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

У касаційній скарзі, за її змістом, захисники, окрім іншого, посилаються на неповноту розгляду справи, не погоджуються з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу статей 433,438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено.

Як убачається з матеріалів справи, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.

Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_1 і з`ясував його позицію щодо пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої останній, не оспорюючи факту події злочину та її наслідків, винним себе визнав повністю, покаявся і показав, що після конфлікту з ОСОБА_4 на зупинці громадського транспорту пішов до магазину, де купив великий кухонний ніж, після чого повернувся на зупинку, підійшов до потерпілого, розвернув його та завдав цим ножем ударувгрудну клітку.

Суд належним чином обґрунтував своє рішення про винуватість засудженого у вчиненні суспільно небезпечного діяння проти життя та здоров`я особи. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні потерпілої ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ; фактичних даних, що містяться у протоколах огляду місця події від 10 лютого 2018 року; висновків судово-медичних, криміналістичної експертиз, а також на підставі інших розглянутих письмових доказів, зміст яких детально відображено у вироку. При цьому, відповідно до висновків, відображених у висновку судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_1 у період вчинення інкримінованого йому злочину міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Дослідивши і перевіривши показання учасників кримінального провадження, наявні у справі документи місцевий суд умотивовано визнав, що вони згідно зі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, а тому правомірно поклав їх в основу вироку.

Таким чином, сукупність зібраних у справі доказів дала суду обґрунтовані підстави визнати доведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства і кваліфікувати його дії за ч. 1 ст. 115 КК.

Переконливих аргументів про протилежне в поданій скарзі не міститься.

Вирок місцевого суду у зазначеній частині не суперечать вимогам ст. 370 КПК.

Викладені в касаційній скарзі доводипро те, що засуджений перебував у стані сильного душевного хвилювання через образи з боку потерпілого, а тому його дії слід кваліфікувати за ст. 116 КК, не можна визнати прийнятними. Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 , попри закінчення конфлікту з ОСОБА_4 , замість очікування на зупинці маршрутного автобуса, свідомо пішов до магазину задля купівлі ножа, котрим у подальшому, повернувшись на місце події, умисно, цілеспрямовано завдав удару у груди потерпілого. Характер таких свідомих дій засудженого впродовж певного періоду часу після закінчення конфлікту, знаряддя злочину, локалізація та ступінь тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень доводять умисел ОСОБА_1 на позбавлення життя потерпілого.

За юридичним визначеннямстан сильного душевного хвилювання, про який ідеться у ст. 116 КК, це такий психічний стан, котрий є короткочасною інтенсивною емоцією, яка домінує у свідомості людини, що значною мірою (хоча і не повністю) втрачає контроль над своїми діями і здатність керувати ними. Основною ознакою, що характеризує стан сильного душевного хвилювання, є раптовість, тобто безпосередня реакція на подію, яка сталася несподівано для людини. Натомістьз моменту конфлікту, який фактично був закінченим, до заподіяння удару ножем потерпілому пройшов певний проміжок часу,протягом якого засуджений пішов до магазину, де придбав знаряддя злочину та повернувся на місце події.

З цих же міркувань суд вважає безпідставними доводи сторони захисту щодо виключення із диспозиції ст. 116 КК вказівки на раптовість виникнення стану сильного душевного хвилювання, оскільки це емоційний процес, який сам по собі характеризується раптовістю, неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.

Крім того, стан сильного душевного хвилювання, має бути зумовлений поводженням, що принижує честь і гідність особи, яке виражене в особливо непристойній поведінці потерпілого, за змістом особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, конфлікт між засудженим та потерпілим виник через зауваження останнього щодо намагань ОСОБА_1 зайти до маршрутки без черги.

До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб, однак таких фактів упродовж здійснення провадження не встановлено.

Навпаки,встановлені у справі фактичні обставини виключають можливість перебування ОСОБА_1 у стані сильного душевного хвилювання.

Зазначена позиція узгоджується з правовими висновками викладеними в постановах Верховного Суду, зокрема, від 21 січня 2020 року (справа № 296/4868/16-к), 16 січня 2019 року (справа № 723/873/15-к), 13 грудня 2018 року (справа № 201/11763/16-к).

До того ж сторона захисту, оскаржуючи в апеляційному порядкувирок, не ставила питання про неправильність юридичної оцінки діяння ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі сторона захисту посилається на порушення окремих положень кримінального процесуального закону під час фактичного затримання ОСОБА_1 та проведення огляду місця події, у ході якого було виявлено та вилучено ніж. Суд погоджується із такими твердженням сторони захисту.Разом із цим, як убачається з матеріалів провадження, в суді першої інстанції засуджений не заперечував, що після затримання його працівниками поліції він добровільно пояснив обставини,за яких після конфлікту з потерпілим придбав ніж, повернувся на місце події і завдавостанньомуудару, а також повідомив, що ніж знаходиться в рукаві його куртки. Крім того, такі дані підтверджуються протоколом перегляду відеозапису з нагрудної камери працівника патрульної поліції (т. 1, а.п. 198-204) та показаннями свідків - працівників патрульної поліції, даними у судовому засіданні. Таким чином, ураховуючи те, що показання засудженого є самостійним джерелом доказів, останній із самого початку не оспорював факту заподіяння ним тілесного ушкодження потерпілому, добровільно повідомив про обставини вчиненого та наявність у нього ножа, яким було завдано поранення, підтвердив ці обставини під час розгляду справи за участі захисника, підстав вважати згадані порушення такими, що тягнуть за собою обов`язкове скасування судових рішень немає.

Твердження захисників про порушення права на захист засудженого у судовому засіданні 13 вересня 2018 року є необґрунтованими. Як убачається з журналу судових засідань цього дня до суду не з`явився захисник Трофімов О. С., однак був присутній інший захисник Дуденок О. О. Оскільки ніхто з учасників процесу, в тому числі й ОСОБА_1 , не заперечували проти розгляду кримінального провадження завідсутності захисника Трофімова О. С., то суд правомірно вирішив продовжити розглядсправи (т. 2, а.п. 167, 168).

Не є слушними й посилання сторони захисту на порушення права на захист засудженого у судовому засіданні 19 вересня 2018 року. За матеріалами провадження,захист інтересів засудженого здійснювали адвокати Трофімов О. С. та Дуденок О. О. У судовому засіданні 19 вересня 2018 року ніхто з учасників процесуне заперечував проти задоволення заявленого засудженим клопотання про відмову від захисника Трофімова О. С., розгляд клопотання відбувся за участі цього захисника, а тому суд обґрунтовано його задовольнив. Водночас, адвокат - Дуденок О. О. продовжив здійснювати свої повноваження й надавати правову допомогу ОСОБА_1 (т. 2 а.п. 190-193).

Крім того, є неспроможними доводи захисника про недопустимість висновку комплексної судової психологічно-психіатричної експертизи. Як убачається з цього документу, зазначену експертизупроведено на підставі постанови слідчого СВДеснянського УП ГУ НП у м. Києві від 23 березня 2018 року та ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 29 березня 2018 року (т. 1 а.с. 12; т. 2 а.п.112-119).

Згідноз діючимстаном на березень 2018 року процесуального законодавства наявність ухвали слідчого судді про призначення комплексної судово-психіатричної експертизи не вимагалося.Так, відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» було внесено зміни в статті 242-243 КПК, відповідно до яких для залучення експерта вимагається ухвала слідчого судді. Згідно з п. 4 Прикінцевих положень розділу 4 підпункти 11-27, 45 пункту 7 § 1 цього розділу вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом, не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін. Зазначений закон набрав чинності 15 грудня 2017 року, відповідно його положення розповсюджувалися на справи, по яким відомості про кримінальне правопорушення було внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань після 15 березня 2018 року. Тоді як з матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_1 вбачається, що воно внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 10 лютого 2018 року.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру скоєних дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У цій справі при здійсненні апеляційного перегляду суд, керуючись положеннями ч. 1 ст. 404 КПК, перевірив оспорюваний вирок у межах апеляційних скарг, у тому числі захисника,в якій ставилось питання виключно про пом`якшення призначеного засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК. Урахувавшивсі обставини, які мають правове значення, вказаний суд із додержанням принципу індивідуалізації пом`якшив ОСОБА_1 основний захід примусу до мінімальних межсанкції ч. 1 ст.115 КК і виключив рішення про застосування ст. 54 КК.

Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість, про що зазначають захисники у касаційній скарзі, немає.

Ухвала апеляційного суду не суперечить положенням ст. 419 КПК.

Істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

Тому касаційну скаргу захисників слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433,434,436,441,442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року (з урахуванням рішення апеляційного суду)та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисників Островської М. А. та Фещик Н. М. - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет А. П. Бущенко І. В. Григор`єва