Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 червня 2020 року

м. Київ

справа № 753/3831/17

провадження № 51-1390 км 19

Колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор`євої І.В.,

суддів Бущенка А.П., Шевченко Т.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Ширмер О.О.,

захисника Омельчука С.Л.,

прокурора Чабанюк Т.В.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника Омельчука С.Л. на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та жителя

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2018 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 187 КК - на строк 9 років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК - на строк 12 років із конфіскацією майна, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією майна.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а також розбою, вчиненого особою, яка раніше вчинила такий злочин.

Як установив суд, 2 грудня 2016 року приблизно о 00:40 неподалік будинку № 14-А на вул. Привокзальній у м. Києві ОСОБА_1 підбіг до ОСОБА_2 і, погрожуючи ножем, наказав віддати майно. Оскільки той почав чинити опір, ОСОБА_1 завдав ножем ударів у тулуб, обличчя та шию потерпілого, заподіявши йому тяжких та легких тілесних ушкоджень, а потім зник із місця злочину.

Крім того, цього ж дня приблизно о 04:50 біля будинку № 30 на вул. Ново-Дарницькій у м. Києві ОСОБА_1 , переслідуючи ОСОБА_3 , підбіг до неї і, погрожуючи ножем, наказав віддати сумку. Однак вона не виконала вказаної вимоги. Тому ОСОБА_1 завдав потерпілій декількох ударів ножем у ділянки руки та ноги, заподіявши цим легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, після чого втік.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Омельчук С.Л. просить скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника, вирок ґрунтується на недопустимих фактичних даних, які не отримали належної правової оцінки. Мотивуючи позицію зазначає, що у цій справі протоколи огляду місця події було складено до внесення відомостей про вчинення кримінальних правопорушень до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) без відображення в документах відповідних причин, тому використання як джерел доказів згаданих протоколів та похідних від них експертних висновків є неправомірним. Також за твердженням скаржника на стадії виконання ст. 290 КПК усупереч її приписам стороні захисту не було відкрито витягу з ЄРДР, сформованого 1 березня 2017 року. Посилаючись на відсутність у справі рішення про створення групи слідчих та прокурорів, захисник ставить під сумнів здійснення належними особами процесуальних дій на досудовому розслідуванні. Крім того, вважає істотним порушенням вимог указаного Кодексу відсутність у матеріалах провадженнях підозри ОСОБА_1 та постанови про освідування й відібрання змивів із рук останнього. Разом із цим у скарзі наголошується на тому, що при виборі засудженому заходу примусу не було враховано пом`якшуючих обставин. На переконання захисника, апеляційний суд не зважив на допущені порушення й постановив незаконну ухвалу.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції (далі - Суд) захисник підтримав касаційну скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість заявлених касаційних вимог.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до правил ч. 2 ст. 433 КПК Суд переглядає оспорювані рішення в межах касаційної скарги, тобто з урахуванням викладених у ній доводів та заявлених вимог. При цьому в силу частини 1 вказаної статті та положень ст. 438 КПК Суд не уповноважений досліджувати доказів, вирішувати питання про їх достовірність, перевіряти повноти розгляду справи й правильності встановлених фактичних обставин.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок у вироку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, є обґрунтованим, його підтверджено безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, оцінка яких не суперечить статтям 84, 94 вказаного Кодексу.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних упродовж судового слідства потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . , ОСОБА_8, ОСОБА_9 . ; наявних у справі і перевірених у ході змагальної процедури фактичних даних, що містяться в протоколах прийняття заяв потерпілих про кримінальне правопорушення від 2 грудня 2016 року, огляду місця подій від 2 грудня 2016 року, пред`явлення особи для впізнання від 14 грудня 2016 року, а також на підставі розглянутих висновків експертиз: судово-медичних № 3045 від 1 лютого 2017 року, № 3028 від 17 січня 2017 року, судово-імунологічних № 613 від 23 грудня 2016 року, № 614 від 23 грудня 2016 року та № 616 від 5 січня 2017 року, № 50 від 8 лютого 2017 року, № 67 від 10 лютого 2017 року, судово-генетичної № 58 від 27 лютого 2017 року, судово-цитологічної № 441ц від 29 грудня 2016 року, амбулаторної комісійної судово-психіатричної № 49 від 17 січня 2017 року, зміст яких докладно відображено у вироку.

Не залишилась без оцінки суду і позиція ОСОБА_1 , котрий, відмовившись від реалізації права дати показання по суті пред`явленого йому обвинувачення, не визнав своєї провини та причетності до інкримінованих йому кримінально караних діянь. Така версія сторони захисту була предметом судового слідства і її переконливо спростовано в ухваленому вироку.

Слід зазначити, що в поданій касаційній скарзі не заперечується допустимості показань потерпілих та свідків; не ставиться під сумнів і правильності результатів проведених експертних досліджень. Між тим, вони по суті є викривальними, оскільки ОСОБА_2 впізнав у ОСОБА_1 нападника і наполягав на цьому, а на одязі (куртці та брюках) засудженого виявлено кров, походження якої не виключається від потерпілих, котрим було заподіяно ножем поранень, що супроводжувались кровотечою. Узгоджуються показання обох потерпілих і щодо знаряддя злочину, одягу нападника та особливостей його поведінки під час вчинення злочину. Крім того, за судженням ОСОБА_2 , поводження засудженого при посяганні було притаманне особам, які перебувають під дією психотропних препаратів, що відповідає експертному висновку про наявність у ОСОБА_1 поведінкових розладів унаслідок сумісного вживання наркотиків з іншими психоактивними речовинами.

Отже, зіставивши й оцінивши з точки зору належності, допустимості та достовірності зібрані фактичні дані, місцевий суд умотивовано вирішив, що їх сукупність у логічному взаємозв`язку доводить винуватість ОСОБА_1 і є достатньою для ухвалення стосовно нього обвинувального вироку. Всупереч посиланням скаржника наведені дані було отримано в порядку, визначеному КПК, а законність їхнього формування та процесуального закріплення не викликає сумніву. Тому вони згідно зі ст. 84 вказаного Кодексу є доказами у кримінальному провадженні.

Упродовж розгляду справи згаданий суд виконав вимоги ст. 91 КПК і відповідно до встановлених фактичних обставин правильно кваліфікував вчиненні засудженим діяння проти власності за ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК.

Доводи в касаційній скарзі про недопустимість протоколів огляду місця події через їх складання без внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР є неспроможними.

За змістом положень частин 1, 3 ст. 214 КПК у невідкладних випадках згадану процесуальну дію може бути проведено до внесення відомостей до ЄРДР; останнє зобов`язаний здійснити слідчий, прокурор не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. Згідно з наявними в цьому проваджені документами огляди місця подій було проведено 2 грудня 2016 року в період з 1:35 до 2:34, з 6:20 до 6:55, з 9:47 до 10:20, 12:15 до 12:30 та з 15:20 до 15:32, а відомості про вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК, внесено до ЄРДР того ж дня о 13:26 та о 18:25 відповідно.

В аспекті викладеного приписи ст. 214 КПК було дотримано, а тому з підстав, наведених у скарзі, не можна вважати неправомірним використання як джерел доказів зазначених протоколів огляду, а отже й похідних від них експертних висновків.

Також є неприйнятними посилання в касаційній скарзі як на істотне порушення вимог процесуального закону невідкриття стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК витягу з ЄРДР, сформованого 1 березня 2017 року, адже його за клопотанням сторони захисту було долучено до справи під час судового розгляду і цей документ, у якому зазначено про внесення відомостей до ЄРДР 2 грудня 2016 року, надавався обвинуваченому та його захиснику Рейзіну М.В. для ознайомлення. Таким чином, закріплених у ст. 7 КПК загальних засад не порушено, а реалізаціюправ учасників судового провадження забезпечено.

Крім того, у справі міститься розписка, згідно з якою сторона захисту відповідно до ст. 293 КПК отримала копію реєстру матеріалів досудового розслідування, де, серед іншого, відображено прийняті процесуальні рішення, у тому числі про внесення 2 грудня 2016 року відомостей до ЄРДР, про призначення групи слідчих та прокурорів, повідомлення про підозру ОСОБА_1 . При цьому вказана сторона не висловлювала жодних зауважень, не заперечувала наявності згаданих рішень, не клопотала про необхідність їхнього долучення до справи і не ставила під сумнів повноваження осіб, котрі проводили процесуальні дії. Не порушувалось зазначеного питання й на стадіях судового та апеляційного розгляду.

За таких обставин, ураховуючи правила ст. 293 КПК, у силу яких прокурор звертається до суду з обвинувальним актом, самі собою міркування лише в касаційній скарзі щодо обсягу матеріалів провадження не є переконливими та достатніми для скасування оспорюваних вироку та ухвали і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Посилання захисника Омельчука С.Л. на постанови Суду від 7 червня 2018 року та 16 січня 2019 року є безпідставними, оскільки наведені в них висновки ґрунтуються на обставинах справи, які є відмінними від тих, що встановлені у цьому кримінальному провадженні.

Водночас, як убачається з матеріалів провадження, 2 грудня 2016 року при огляді місця події ОСОБА_1 у присутності понятих погодився надати змиви з рук, і всупереч твердженням у касаційній скарзі проведена в рамках, установлених ст. 237 КПК, процедура не є освідуванням у розумінні ст. 241 цього Кодексу. До того ж, мотивуючи висновок про винуватість засудженого, суд у вироку не посилався на дані, які було отримано за результатами дослідження змивів, а доводи скаржника про протилежне є необґрунтованими.

При виборі засудженому заходу примусу було додержано вимоги статей 50, 65 КК і враховано всі обставини, що за законом мають правове значення. Узявши до уваги ступінь тяжкості вчинених злочинів, конкретний зміст та характер суспільно небезпечних дій, особу ОСОБА_1 , який попри неодноразові судимості не став на шлях виправлення, суд призначив йому справедливе покарання у межах санкцій ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 вказаного Кодексу, а остаточне (за сукупністю злочинів) покарання визначив у найбільш сприятливий спосіб шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Отже, ухвалений вирок не суперечить ст. 374 КПК.

Суд апеляційної інстанції належним чином розглянув наведені в апеляційних скаргах сторони захисту доводи про неправильне застосування норм матеріального права при кваліфікації діянь та про необґрунтованість засудження ОСОБА_1 і, докладно вмотивувавши своє рішення, відхилив заявлені вимоги. Зміст постановленої ухвали відповідає ст. 419 КПК. Спроможних аргументів, які би спростовували позицію вказаного суду, в касаційній скарзі немає.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування вироку та ухвали і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі, при перевірці кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.

Тому подану захисником скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Омельчука С.Л. - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

А.П. Бущенко І.В. Григор`єва Т.В. Шевченко