Історія справи

Постанова

Іменем України

08 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 182/1626/17

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/774/9/К/18

Провадження № 51 - 5542 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів: Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Тімчинської І.О.,

прокурора Дронової І.С.,

засудженого ОСОБА_1 у режимі відеоконференції,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040000000939 від 25 грудня 2016 року, щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Велика Знамянка Камянко-Дніпровського районуЗапорізької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

кв. 22, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2010 року за ст. 190 ч. 2, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць, звільненого 24 січня 2014 року по відбуттю строку покарання,

за ст. 286 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні Супруна М.О. на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року щодо ОСОБА_1

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

21 вересня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 286 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Строк відбуття покарання вказано рахувати з 01 березня 2017 року.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 залишено раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

На підставі ст. 72 ч. 5 КК України ОСОБА_1 у строк покарання зараховано попереднє ув'язнення з 01 березня 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня

2017 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 7 391 гривню 04 копійки процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 24 грудня 2016 року приблизно о 19 годині 55 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем марки «Mazda 6» реєстраційнийномер НОМЕР_1 рухався зі швидкістю приблизно 100 км/год по вул. Електрометалургів з боку вул. Некрасова в напрямку вул. Героїв Чорнобиля в м. Нікополі Дніпропетровської області. Рухаючись у лівій слузі,

ОСОБА_1 наблизився до нерегульованого пішохідного переходу біля зупинки громадського транспорту «Автовокзал» в районі будинку № 206 по

вул. Електрометалургів, перед яким у той час у правій смузі зупинився автобус «БАЗ А079» реєстраційний номер НОМЕР_2, що рухався в попутному напрямку. У порушення вимог пунктів 1.3., 1.5, 2.1.ґ), 2.3.б), 2.10.а), 12.4., 12.9.б) та 18.1. Правил дорожнього руху України ОСОБА_1 не діяв таким чином, щоб не піддавати небезпеці життя і здоров'я громадян, не маючи будь-яких перешкод технічного або іншого характеру для забезпечення безпечного руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, завчасно не зменшив швидкість руху та не зупинив керований ним автомобіль, а, продовжуючи рух, виїхав на пішохідний перехід, де допустив наїзд передньою частиною автомобіля марки «Mazda 6» реєстраційний номер НОМЕР_1 на пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які вийшли із-за передньої частини автобусу «БАЗ А079» та рухалися по нерегульованому пішохідному переходу справа наліво відносно напрямку руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1, внаслідок чого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких вони того ж дня померли в лікарні. Після вчинення наїзду на пішоходів, водій ОСОБА_1 залишив місце вчинення злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1, його захисників - адвокатів Масленнікова С.Ю. та Собка С.Ю., потерпілої ОСОБА_7 у частині призначення покарання змінено, постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 286 ч. 3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, просить скасувати зазначену ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що рішення апеляційного суду про застосування положень ст. 69 КК України в порушення вимог ст. 419 КПК України є невмотивованим, оскільки судом не зазначено, яким чином обставини справи або дані про особу ОСОБА_1 істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання. Указує на те, що суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що після вчинення дорожньо-транспортної пригоди

ОСОБА_1 залишив місце вчинення злочину, протягом чотирьох місяців після вчинення злочину він переховувався від органу досудового розслідування, злочин вчинив, будучи раніше судимим, а тому вважає покарання із застосуванням ст. 69 КК України несправедливим внаслідок м'якості.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_1, його захисники - адвокати МасленніковС.Ю. та Собко С.Ю. зазначають про необґрунтованість викладених у ній доводів та просять залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - без зміни.

У заяві потерпіла ОСОБА_7 заперечує проти касаційної скарги прокурора і просить ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити.

Засуджений у судовому засіданні заперечував проти касаційної скарги і просив залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 286 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги прокурора про невмотивоване застосування судом апеляційної інстанції ст. 69 КК України та невідповідність призначеного покарання ОСОБА_1 тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок м'якості є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Статтею 69 ч. 1 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Як убачається із ухвали суду апеляційної інстанції, приймаючи рішення про зміну вироку в частині призначення покарання шляхом застосування положень ст. 69 КК України, апеляційний суд зазначив, що при призначенні покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 має позитивну характеристику як за місцем проживання, так і роботи, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має міцні соціальні зв'язки, дружину, на його утриманні перебуває малолітня дитина - син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, а під час судового розгляду у нього ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась друга дитина - донька ОСОБА_9 Крім того, ОСОБА_1 та його рідні надавали матеріальну допомогу сім'ям загиблих, а потерпіла ОСОБА_7 просила ОСОБА_1 суворо не карати і не позбавляти волі. Суд апеляційної інстанції врахував особу ОСОБА_1, що злочин вчинено ним з необережності, обставини, які пом'якшують покарання, - визнання ОСОБА_1 вини та негативне ставлення до вчиненого, щире каяття, а також позицію потерпілих, які не наполягали на суворому покаранні, і дійшов до висновку про можливість призначення ОСОБА_1 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 286 ч. 3 КК України. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не мотивував, яким чином вказані ним в ухвалі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто характеризують саме злочин, а не тільки особу винного. При цьому, апеляційний суд також не зазначив дві і більше обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Крім того, апеляційний суд в повній мірі не врахував характер та мотиви допущених ОСОБА_1 порушень правил безпеки дорожнього руху, наслідком яких стала загибель двох людей, особу ОСОБА_1, який раніше судимий та притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, після вчинення наїзду на пішоходів залишив місце злочину, тривалий час переховувався, а також те, що заходи по відшкодуванню шкоди рідні ОСОБА_1 вжили лише після його затримання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що призначене засудженому ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок м'якості.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора -задоволенню.

При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено, призначене йому апеляційним судом покарання із застосуванням ст. 69 КК України слід вважати м'яким.

Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема рішення «ЕдуардШабалін проти Росії» від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_1, з метою попередження ризику його переховування від суду, оскільки він не може не усвідомлювати імовірність повторного визнання його вини за висунутим йому обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого

ст. 286 ч. 3 КК України, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК України, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду і вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_1 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом апеляційної інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 діб.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Супруна М.О. задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 залишити під вартою до вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо обрання йому запобіжного заходу, але не більш ніж на 60 діб.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук О.П. Могильний