Постанова

Іменем України

9 вересня 2021року

м. Київ

Справа № 335/2105/18

Провадження № 51-2931 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С. І.,

суддів: Білик Н. В., Ємця О. П.,

при секретарі Ігнатенку Ю. В.,

за участю прокурора Сингаївської А. О.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017080060004456 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Запоріжжя, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України,

за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 15 березня 2021 року щодо ОСОБА_1.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 4 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 23 грудня 2017 року приблизно о 05 годині 45 хвилин, знаходячись біля нічного клуба "Орбіта", розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Лермонтова, буд. 9, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, проявляючи неповагу до працівників Національної поліції України, вступив у конфлікт з інспектором роти № 2 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в м. Запоріжжі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України рядовим поліції ОСОБА_2, який перебував на службі по охороні громадського порядку та знаходився у форменому одязі. В ході конфлікту, обвинувачений усвідомлюючи, що ОСОБА_2 є працівником правоохоронного органу та виконує свої службові обов'язки, наніс ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження.

Таким чином, ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, яке кваліфікується як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

На переконання суду, в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт прямого умислу обвинуваченого ОСОБА_1 на нанесення легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, а показання обвинуваченого про те, що він завдав легких тілесних ушкоджень працівнику поліції носило спонтанний і ситуативний характер та виникло через те, що потерпілий завдав йому першим удар, спричинивши йому біль, нічим не спростовані.

Враховуючи те, що всі сумніви щодо доведеності вини обвинуваченого повинні тлумачитись на користь останнього, а покази потерпілого та свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 викликали у суду описані вище у вироку сумніви, і інших очевидців подій не було, а також відсутність інших належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй сукупності були достатніми для підтвердження викладених в обвинувальному акті обставин, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 345 КК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено факт умисного спричинення ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків.

У даному провадженні суд, діючи в межах визначених процесуальним законом повноважень, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, врахувавши вимоги ст. 62 Конституції України, дійшов висновку про виправдання ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 345 КК України.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 березня 2021 року вищевказаний вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує на те, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованого визнання місцевим судом неналежними доказами показання потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та письмових доказів, зокрема, протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, протокол огляду місця події, висновки експерта № 3038 від 10.01.2018, № 3039д від 10.01.2018, № 86-87/к від 20.02.2018, протокол слідчого експерименту за участю потерпілого. Стверджує, що апеляційним судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів. Зазначає про те, що всі докази у кримінальному провадженні судом першої інстанції безпідставно зведено до єдиного джерела - відеозапису з портативного реєстратора, переглядом якого можна було б перевірити правдивість показань потерпілого, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Разом з тим, незважаючи на відсутність відповідного відеозапису, показання обвинуваченого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 судом під сумнів не поставлено. Оскільки в даному провадженні, серед іншого, підлягають доказуванню тяжкість спричинених потерпілому тілесних ушкоджень та характер їх спричинення, відомості про які відображено у висновках експерта № 3038 від 10.01.2018, № 3039д від 10.01.2018, № 86-87/к від 20.02.2018, твердження суду щодо неналежності вказаних доказів є такими, що суперечать вимогам закону, а відтак судом безпідставно не надано їм оцінки. Протокол слідчого експерименту від 19.02.2018, проведений за участю потерпілого, хибно визнано судом неналежним доказом, з тих підстав, що і показання потерпілого.

Позиції учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду від захисника Матсалаєвої В. В. надійшло клопотання про касаційний розгляд без її участі.

Прокурор підтримала доводи касаційної скарги прокурора, просила задовольнити касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 370 КПК України як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Як зазначено у ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині виправдувального вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом доведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення.

Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, яке кваліфікується як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

Як вбачається із матеріалів справи, під час судового розгляду обвинувачений не заперечував факт нанесення працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень та вказував на спонтанність та ситуативність таких дій як реакцію на завданий йому працівником поліції удар. При апеляційному розгляді обвинувачений підтвердив власну позицію з приводу пред'явленого обвинувачення.

Разом із тим, місцевий суд, аналізуючи дії ОСОБА_1 в контексті пред'явленого обвинувачення, врахував зазначені обставини та послався на них як на підставу для виправдання ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину.

Виходячи із змісту положень Кримінального кодексу України, спричинення тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу є кримінально караним діянням.

Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 345 КК України, є нормальна діяльність правоохоронних органів, їх авторитет, а додатковим об'єктом - психічна недоторканність працівників правоохоронних органів або їх близьких родичів, їх здоров'я.

Об'єктивна сторона злочину може бути виражена у: погрозі (ч. 1 ст. 345); заподіянні побоїв, а також тілесних ушкоджень - легких, середньої тяжкості (ч. 2 ст. 345) або тяжких (ч. З ст. 345).

Злочин вважається закінченим з моменту висловлення погрози (ч. 1 ст. 345), заподіяння побоїв чи тілесних ушкоджень (частини 2 або 3 ст. 345).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності можливе лише за певних умов, визначених законом, наприклад при необхідній обороні.

Згідно з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Дії, вчинені у стані необхідної оборони, якщо при цьому не було перевищено її межі, вважаються правомірними і не можуть бути підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

При цьому, для того щоб визначити чи перебувала особа в стані необхідної оборони, тобто, яка захищалася від суспільно небезпечного посягання, потрібно встановити неправомірність дій іншої особи, яка посягає.

Разом із тим, як вбачається із матеріалів кримінального провадження, працівник поліції ОСОБА_2, свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4 факт незаконності дій по відношенню до ОСОБА_1 заперечували, будь-які службові перевірки чи перевірки в рамках кримінального провадження щодо них не проводились.

У вироку суду також відсутня констатація факту про те, що обвинувачений за встановлених судом обставин перебував у стані необхідної оборони. Тому висновки суду про те, що ситуативне і спонтанне спричинення ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу виникло через завдання йому останнім першим удару, що і стало підставою для ухвалення виправдувального вироку щодо ОСОБА_1, є такими, що прямо суперечать вимогам кримінального закону.

Як убачається з матеріалів справи, не погоджуючись із постановленим виправдувальним вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій навів доводи щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Тобто, на обґрунтування своєї апеляційної скарги прокурор навів конкретні доводи, які мав ретельно перевірити апеляційний суд.

Колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПКУкраїни), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Проте апеляційний суд, залишаючи скаргу без задоволення, в мотивувальній частині ухвали виклав зміст вказаних доводів, яких належним чином не перевірив, переконливих мотивів для їх спростування не навів та не зазначив обґрунтованих підстав, через які залишив їх без задоволення.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду не можна вважати законним та обґрунтованим, тому на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України воно підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати все наведене в постанові, ретельно перевірити викладені в апеляційній скарзі доводи, дати належну оцінку зібраним у кримінальному провадженні доказам і постановити законне, обґрунтоване та умотивоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 15 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. І. Кравченко Н. В. Білик О. П. Ємець