Історія справи

Постанова

іменем України

7 травня 2019 року

м. Київ

справа № 756/13144/14

провадження № 51-6274км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,

прокурора Парусова А.М.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 3 квітня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100050005475, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України

(далі - КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді обмеження волі на строк три роки з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, окрім житла.

Ухвалено вважати ОСОБА_1 таким, що відбув призначене йому покарання у виді обмеження волі.

Цим же вироком вирішено питання щодо речового доказу.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 3 квітня 2018 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 18 липня 2014 року приблизно о 20-ій годині, знаходячись за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , незаконно збув ОСОБА_2 за 120 грн особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, маса якого в перерахунку на суху речовину становить 2,79 г, який незаконно зберігав при собі з метою збуту в згортку з газети.

Крім того, 24 липня 2014 року приблизно о 14-ій годині 30 хвилин ОСОБА_1 , знаходячись за місцем свого проживання за вказаною вище адресою, повторно незаконно збув ОСОБА_2 за 120 грн особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, маса якого в перерахунку на суху речовину становить 2,45 г, який повторно незаконно зберігав при собі з метою збуту в згортку з газети.

Після чого 24 липня 2014 року приблизно о 18-ій годині 00 хвилин працівниками Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві на підставі ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 22 липня 2014 року за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , було проведено обшук, під час якого виявлено та вилучено кошти, отримані останнім за незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу, а також згорток з газети та поліетиленовий пакет, в яких знаходилась подрібнена речовина рослинного походження зеленого кольору, що є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, загальна маса якого в перерахунку на суху речовину становить 10,18 г, яку він повторно незаконно зберігав з метою збуту.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі - прокурор), посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що суд безпідставно призначив ОСОБА_1 покарання із застосуванням

ст. 69 КК, унаслідок чого таке покарання є м'яким. На думку прокурора, визнані судом обставини, що пом'якшують покарання, жодним чином не знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а лише відносяться до даних, які характеризують особу засудженого. Крім того, стверджує, що суд не надав належної оцінки тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, який є корисливим, а об'єктом його є правовий режим обігу наркотичних засобів. Вказує, що апеляційний суд залишив поза увагою допущене судом першої інстанції неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, при цьому не надав належної оцінки конкретним обставинам та ступеню суспільної небезпечності вчиненого ОСОБА_1 злочину, даним про особу засудженого.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Парусов А.М. вважав касаційну скаргу обґрунтованою, просив задовольнити її частково, скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений заперечив щодо задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Парусова А.М., засудженого ОСОБА_1 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно дост. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Оболонського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2014 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК до трьох років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, окрім житла.

Цей вирок Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 22 січня 2015 року змінив, пом'якшив ОСОБА_1 основне покарання за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК до трьох років обмеження волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, окрім житла.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2015 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року щодо ОСОБА_1 скасовано в зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 69 КК, і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Однак, за наслідками нового розгляду 13 жовтня 2015 року Апеляційний суд м. Києва прийняв таке ж рішення про пом'якшення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК.

У зв'язку з чим Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 червня 2016 року скасував ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_1 з підстави істотного порушення вимог кримінального процесуального закону і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, вказавши про порушення апеляційним судом вимог ч. 2 ст. 439 КПК, згідно з якими вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Незважаючи на вищенаведене, за результатами нового судового розглядута прийняття судових рішень, які оскаржуються прокурором, при такому ж обсязі обвинувачення стосовно ОСОБА_1 рішення про застосування щодо нього положень ст. 69 КК та призначення йому більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 307 КК, у виді трьох років обмеження волі, залишилося незмінним.

Таким чином, судом касаційної інстанції вже двічі було висловлено позицію щодо безпідставного застосування положень ст. 69 КК при призначенні ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 307 КК, однак ця позиція залишилася поза увагою місцевого та апеляційного судів. А тому доводи касаційної скарги прокурора є слушними, що вказує на наявність підстав для її задоволення.

Водночас, з огляду на положення ч. 2 ст. 433 КПК, відповідно до яких суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, колегія суддів звертає увагу на недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ч. 3 ст. 415 КПК.

Так, переглядаючи вчергове вирок місцевого суду, Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 7 листопада 2016 року вирок Оболонського районного суду м. Києва

від 13 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_1 скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Мотивуючи вказане рішення, апеляційний суд послався на істотне порушення в ході судового розгляду кримінального провадження вимог кримінального процесуального закону.

При цьому апеляційний суд зазначив, що приймаючи рішення про обмеження дослідження доказів у провадженні допитом обвинуваченого і дослідженням даних щодо його особи, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що викладені прокурором у формулюванні обвинувачення обставини вчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому злочинів, як і показання останнього з цього приводу в судовому засіданні вказують на можливе одержання доказів обвинувачення внаслідок провокації злочину, відповідно до критеріїв, визначених Європейським судом з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, «Баннікова проти Російської Федерації» від 4 листопада 2010 року, «Веселов та інші проти Російської Федерації» від 2 жовтня 2010 року) підбурювання до вчинення злочину (провокація) визнається порушенням гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободправа особи на справедливий судовий розгляд.

З урахуванням встановлених Європейським судом з прав людини критеріїв визначення провокації злочину, суд першої інстанції, з огляду на показання ОСОБА_1 та висунуте йому обвинувачення, мав би перевірити, яку дійсну мету переслідував ОСОБА_2 , звертаючись доОСОБА_1 з приводу продажу йому наркотичних засобів, та чи не мали дії ОСОБА_2 і працівників міліції ознаки провокації злочину, тобто цілеспрямованого схиляння обвинуваченого до збуту наркотичних засобів з метою відкриття кримінального провадження та отримання доказів, і чи вчинив би ОСОБА_1 такий злочин в іншому випадку.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не дослідив ґрунтовність дій працівників міліції після збуту ОСОБА_1 під їх контролем наркотичних засобів 18 липня 2014 року ОСОБА_2 , які також організували проведення у ОСОБА_1 і другої оперативної закупки наркотичних засобів 24 липня 2014 року.

Виходячи з того, що обставини, які стали передумовою для придбання та зберігання ОСОБА_1 наркотичних засобів саме з метою збуту не було встановлено, апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду, вказав, що при новому розгляді обвинувального акта відносно ОСОБА_1 суду першої інстанції необхідно усунути порушення вимог КПК, які зазначені в ухвалі суду апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідити відповідно до ст. 94 КПК обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, а не обмежуватись допитом обвинуваченого в порядку ч. 3 ст. 349 КПК. Окрім того, за умови незміни обсягу висунутого ОСОБА_1 обвинувачення мали бути належно перевірені доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора щодо безпідставного застосування положень ст. 69 КК при призначенні ОСОБА_1 покарання.

Натомість, як убачається з матеріалів кримінального провадження, при новому розгляді, під час якого було постановлено вирок Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювались, та застосував процедуру, передбачену ч. 3 ст. 349 КПК, дослідивши лише показання обвинуваченого і документи, що характеризують його особу.

Відтак місцевий суд не врахував положення ч. 3 ст. 415 КПК, згідно з якими висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_1 , зазначених порушень не усунув.

Враховуючи викладене, судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене, всебічно, повно та об'єктивно дослідити всі обставини кримінального провадження й ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргупрокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 3 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король А.М. Макаровець В.П. Огурецький