Історія справи

Постанова

Іменем України

6 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 369/5888/17

Провадження № 51-8194 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Білик Н.В., Остапука В.І.

при секретарі Матушевській Л.О.,

за участю прокурора Гошовської Ю.М.,

захисника НожовнікО.І.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016110200004794 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає по АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,

за касаційними скаргами захисника Ножовнік О.І. в інтересах ОСОБА_2, прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанцій, на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 травня 2018 року, щодо ОСОБА_2

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2018 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, і виправдано за недоведеністю, що в діянні є склад кримінального правопорушення.

Процесуальні витрати у розмірі 3787, 58 грн. прийнято на рахунок держави.

Речові докази у справі: пістолет з маркувальними написами «Ecol Jackal Dual 9 mm» НОМЕР_1, 78 патронів калібру 9 мм P.A.; 25 патронів калібру 5,6 мм (спецпакети №3142256, №390255), які передані до кімнати зберігання речових доказів Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області по квитанції від 20 квітня 2017 року - передано на склад озброєння УЛМТЗ ГУ НП в Київській області.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 травня 2018 року вищевказаний вирок змінено.

ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України і виправдано у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

В решті вирок залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він 22 вересня 2016 року приблизно о 13 год. 00 хв., в лісі поряд з гаражним кооперативом «Гай», що в с. Новосілки Києво-Святошинського району Київської області, знайшов 49 предметів, схожих на набої, які незаконно зберігав у будинку за місцем свого проживання по АДРЕСА_2.

26 листопада 2016 року в період часу з 11 год. 30 хв. до 13 год. 40 хв., в ході обшуку за вказаною адресою, працівниками Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області було виявлено та вилучено 49 предметів, схожих на патрони, які згідно висновку експерта являються боєприпасами, спортивно-мисливськими патронами калібру 5,6 мм малокаліберної нарізної зброї відповідного калібру, виготовлені промисловим способом, придатні для стрільби.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, захисник ставить питання про зміну ухвали апеляційного суду. Просить визнати ОСОБА_2 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, у зв'язку недоведеністю, що в діянні є склад кримінального правопорушення. Вважає, що суд апеляційної інстанції, змінюючи виправдувальний вирок в частині підстав виправдання, порушив вимоги кримінального процесуального закону та при відсутності складу злочину, передбаченого ст. 263 КК України, виправдав ОСОБА_2 у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи вирок районного суду, зробив висновок про недоведеність винуватості ОСОБА_2, оцінивши лише один доказ - протокол обшуку від 26 листопада 2016 року, та надав оцінку висновку суду першої інстанції щодо неможливості притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності у зв'язку з відсутністю Закону, який би встановлював порядок поводження з вогнепальною зброєю. Іншим доказам не було надано належної оцінки. Вважає, що апеляційним судом порушені вимоги ст.ст. 92, 94, 370, 372,419 КПК України.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вказує на істотні порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що судом апеляційної інстанції не перевірено та не надано оцінку усім доказам у їх сукупності з точки зору належності, допустимості та достатності. Вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляції прокурора, відповіді на них не надав, чим порушив вимоги статей 370, 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційні доводи сторони захисту та просила їх задовольнити.

Прокурор підтримав касаційні доводи сторони обвинувачення і заперечував щодо доводів захисника.

Мотиви Суду:

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції при перегляді вироку в апеляційному порядку дотримався.

З матеріалів провадження убачається, що вирок суду першої інстанції був оскаржений в апеляційному порядку прокурором з підстав незаконності, на його думку, виправдання ОСОБА_2 Апелянт стверджував про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, вказував, що районний суд дав неправильну оцінку окремим доказам та безпідставно визнав ряд доказів недопустимими.

Апеляційний суд перевіряючи ці доводи, розглядаючи справу в межах своїх повноважень, дійшов висновку, про те, що місцевий суд розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2, провів судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності.

Разом із тим, апеляційний суд, не погодився з висновком місцевого суду про визнання недопустимим доказом протокол обшуку від 26.11.2016 року, проведеного за адресою: АДРЕСА_2, оскільки вказаний обшук було проведено під керуванням слідчого Олійника Д.О., а ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.11.2016 року дозвіл на його проведення надано слідчому Зель Я.В. або уповноваженим особам за його дорученням.

Колегія суддів апеляційного суду зазначила, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлено, зокрема, порядком оцінки доказів і визначення відповідно до статті 94 КПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний для прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Стаття 87 КПК України передбачає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У частині 2 ст. 87 КПК України надано перелік тих діянь, які суд безумовно зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, а саме: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит. Недопустимими є також докази, що були отримані: з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв'язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.11.2016 року надано дозвіл слідчому СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області ст. лейтенанту поліції Зелю Я.В. або уповноваженим особам за його дорученням на проведення обшуку житла та нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що вищевказана ухвала слідчого судді постановлена в межах кримінального провадження внесеного до ЄРДР №12016110200003564 від 20.09.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, яке перебувало в провадженні слідчого Зель Я.В.

Оскільки під час проведення обшуку було виявлено предмет схожий на пістолет та боєприпаси, вказану інформацію 26.11.2016 року внесено до ЄРДР за №12016110200004794 та доручено проведення досудового розслідування ст. слідчому Троценку В.В.

Суд першої інстанції, визнав недопустимим доказом протокол обшуку від 26.11.2016 року, встановивши порушення закону, під час розслідування кримінального провадження №12016110200003564 від 20.09.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, яке у провадженні цього суду не перебувало.

Разом з тим, не було встановлено порушень Закону, допущених органом досудового розслідування під час здійснення кримінального провадження за №12016110200004794, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, які можуть бути підставою для визнання протоколу обшуку від 26.11.2016 року, проведеного за адресою: АДРЕСА_2, недопустимим доказом. З таким висновком апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що при вирішення питання, чи є незаконними носіння, зберігання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), а також носіння, виготовлення, ремонт або збут холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, слід керуватися Положенням про дозвільну систему (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №576 (576-92-п) з наступними змінами), Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року №622 (z0637-98); зі змінами, внесеними наказом від 13 квітня 1999 р. №292 (z0297-99) та іншими нормативними актами.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд, діючи в межах своїх повноважень, дійшов висновку про необґрунтованість тверджень суду першої інстанції про не доведення, що в діях ОСОБА_2 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1954 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Суд зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року, Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

Таким чином, апеляційний суд правильно дійшов висновку, що органами досудового розслідування та державного обвинувачення суду не надано жодного доказу, який би вказував на причетність ОСОБА_2 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Також апеляційний суд вказав, що під час апеляційного розгляду прокурор не змогла вказати будь-який доказ причетності ОСОБА_2, до вчинення даного кримінального правопорушення.

За даних обставин, колегія суддів правильно зазначила, що районний суд дійшов законного висновку про необхідність постановлення по даному кримінальному провадженню виправдувального вироку, однак неправильно зазначив мотив визнання ОСОБА_2 невинуватим.

Також, безпідставні твердження захисника про те, що на момент повідомлення ОСОБА_2 про підозру та складання щодо нього обвинувального акту, Верховною Радою України не прийнято Закону, який би встановлював порядок поводження з вогнепальною зброєю, вибуховими речовинами або вибуховими пристроями або ж порядок отримання дозволу на носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї, бойових приписів, вибухових речовин або вибухових пристроїв.

Норма ст. 263 КК України є субсидіарною і для розуміння незаконності поводження зі зброєю, вимагає аналізу відповідного закону. При цьому поняття «закон», яке використав законодавець, має розширене тлумачення і включає в себе законодавство у цілому, в тому числі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини, порушення яких утворює об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 263 КК України.

Статтею 1 КК України передбачено, що Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Стаття 263 КК України, передбачає, що злочином є незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, в тому числі носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Таким чином, законом прямо заборонено носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, а тому то заборона не може передбачати спеціального закону, який би встановлював порядок поводження з вогнепальною зброєю, вибуховими речовинами або вибуховими пристроями або ж порядок отримання дозволу на носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї, бойових приписів, вибухових речовин або вибухових пристроїв.

Апеляційний розгляд проведений відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Доводи прокурорів щодо безпідставності виправдання, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, належним чином перевірені судом апеляційної інстанції, на них надані вмотивовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 травня 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника Ножовнік О.І. в інтересах ОСОБА_2, прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанцій, - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С.І.Кравченко Н.В.Білик В.І. Остапук