Історія справи

Постанова

Іменем України

06 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 265|3870|17

провадження № 51-3587км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В. К.,

суддів Макаровець А. М., Шевченко Т. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Кононської І. Є.,

прокурора Гошовської Ю. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року в кримінальному провадженні № 12017050790000938 щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 вересня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки із відбуттям покарання у кримінально- виконавчій установі закритого типу.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінено. Призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у виді 2 років обмеження волі.

Як установив суд, ОСОБА_1 11 травня 2017 року близько 17:10, діючи умисно, повторно, з метою таємного викрадення чужого майна, перебуваючи у маршрутному таксі № 124, яке рухалось біля центральних прохідних ПрАТ «МК «Азовсталь» в Лівобережному районі м. Маріуполя, шляхом вільного доступу, таємно викрав із кишені у неповнолітнього ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 475 грн, що належать його матері-потерпілій ОСОБА_3, які в подальшому стиснув у руці, виконавши таким чином всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки він був затриманий пасажирами маршрутного таксі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, просить скасувати судове рішення, постановлене щодо ОСОБА_1, і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та призначаючи покарання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у виді 2 років обмеження волі, не дав належної оцінки тому, що ОСОБА_1, будучи засудженим за умисні корисливі злочини, знову вчинив новий умисний злочин щодо неповнолітньої особи, що свідчить про небажання ОСОБА_1 ставати на шлях виправлення. При цьому апеляційний суд свогорішення належним чином не мотивував, у зв'язку з чим призначене покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК України, а судове рішення - вимогам ст. 370 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні прокурор Гошовська Ю. М. вважала касаційну скаргу необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а судове рішення-без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.

Правильність встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеність винуватості та юридична кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

Що ж стосується доводів касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення внаслідок м'якості, то вони є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження апеляційний суд, змінив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1, яким йому за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України було призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі та призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

При постановленні вироку судом першої інстанції було враховано те, що ОСОБА_1 вчинив злочин середньої тяжкості, раніше судимий за умисний, корисний, особливо тяжкий злочин.

Водночас місцевим судом було враховано, що засуджений характеризується посередньо, громадський порядок не порушує, спиртними напоями не зловживає, у лікарів психіатра та нарколога на обліку не перебуває. Також було враховано пом'якшуючу покарання обставину - щире каяття.

Проте за наявності зазначених обставин судом першої інстанції при винесенні вироку не мотивовано, якими засадами керувався суд при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі та чому вважає неможливим виправлення засудженого при призначенні йому більш м'якого покарання, що і було враховано судом апеляційної інстанції.

З урахуванням даних про особу засудженого, наявності пом'якшуючої обставини, стадії вчинення злочину, вимог сторони обвинувачення щодо призначення покарання саме у виді обмеження волі, доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення внаслідок м'якості в цілому не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції.

На думку колегії суддів, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про необхідність призначення засудженому ОСОБА_1 покарання, передбаченого санкцією статті ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, у виді обмеження волі.

Таким чином, призначивши засудженому ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, суд не порушив вимог статей 50 65 ККУкраїни, оскільки вказане покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м'якість за доводами, викладеними в касаційній скарзі прокурора, Суд не вбачає.

Суд уважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Колегія суддів не знаходить підстав для скасування оскаржуваного судового рішення через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не встановив.

З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 листопада 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції,- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. К. Маринич А.М. Макаровець Т.В. Шевченко