Історія справи

Постанова

іменем України

06 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 182/7570/19

провадження № 51-6136 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_6,

суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_9,

прокурора ОСОБА_10,

захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_11,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019040340002319 від 07 вересня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року дії ОСОБА_1 перекваліфіковано з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

На підставі ст. 72 КК України зараховано обвинуваченому ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування під вартою з ІНФОРМАЦІЯ_2 по 01 грудня 2020 року.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 18:40, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на території автобусної зупинки по вул. Добролюбова, 23/1 у м. Нікополі Дніпропетровської області, в ході словесної сварки на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, яка в подальшому переросла в обопільну бійку, діючи умисно, маючи на меті спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, без мети вбивства, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді тілесних ушкоджень та бажаючи їх настання, наніс потерпілому ОСОБА_2 кулаками обох рук удар в обличчя, від якого останній, який також перебував у стані алкогольного сп`яніння, захитався і впав головою на бетонне покриття підлоги автобусної зупинки. Після цього ОСОБА_1 , підійшовши до потерпілого, який лежав на бетонному покритті зупинки і не підводився, наніс йому один удар правою ногою в ділянку тулуба. Своїми протиправними діями обвинувачений ОСОБА_1 заподіяв потерпілому ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці події.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_11 та прокурора ОСОБА_12 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_11, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує на неправильну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України, посилаючись на те, що смерть потерпілого ОСОБА_2 настала не через нанесений засудженим удар в обличчя, а від удару об бетонне покриття внаслідок падіння, що в свою чергу, на переконання сторони захисту, свідчить про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 119 КК України як вбивство, вчинене через необережність.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на досліджений в суді першої інстанції відеозапис з камери спостереження, на якому зафіксовані удари, що були нанесені потерпілому, а також на показання допитаної в суді першої інстанції судово-медичного експерта ОСОБА_3 , яка стверджувала, що смертельний удар по голові потерпілого міг бути спричинений при падінні з висоти власного зросту з прискоренням, як відбулося на відеозапису.

Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник, посилаючись на постанову Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 750/3256/17 (провадження № 51-1147км19), стверджує, що у разі, коли тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, було не безпосереднім наслідком заподіяного засудженим удару в ділянку голови потерпілого, а результатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чого засуджений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачати, то в такому випадку має місце не умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, а вбивство, вчинене через необережність, у зв`язку з чим дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 119 КК України.

Також захисник вказує на безпідставність висновків судів попередніх інстанцій щодо перебування ОСОБА_1 в момент вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, обґрунтовуючи свою позицію тим, що перед поміщенням обвинуваченого до Нікопольського ІТТ він був оглянутий лікарем та стану сп`яніння виявлено не було, а в матеріалах кримінального провадження не має жодного письмового доказу, який би підтверджував наявність у ОСОБА_1 стану алкогольного сп`яніння.

Разом з тим захисник також зауважує, що судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки тому факту, що потерпілий перший почав наносити обвинуваченому удари, що підтверджується наявними на тілі ОСОБА_1 тілесними ушкодженнями.

Одночасно захисник, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, наголошує, що засуджений ОСОБА_1 повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, висловив щирий жаль з приводу вчиненого, раніше не судимий та має позитивні характеристики.

Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник стверджує, що апеляційний суд, переглядаючи вирок в порядку апеляційної процедури, допущені місцевим судом порушення не усунув, а також не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту та, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_11 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_10 заперечував щодо задоволення поданої касаційної скарги, просив рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) чинним законом не передбачено.

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_11 зазначає, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення рішень залишили поза увагою той факт, що потерпілий ОСОБА_2 перший почав наносити обвинуваченому ОСОБА_1 удари, а також не врахували наявність на тілі останнього тілесних ушкоджень, які виникли внаслідок протиправних дій потерпілого.

Однак колегія суддів вважає, що сторона захисту, посилаючись на вищезазначені обставини, фактично вказує на допущення судами попередніх інстанцій неповноти судового розгляду, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.

Крім того, у поданій касаційній скарзі захисник наголошує на незаконності вироку місцевого та ухвали апеляційного судів, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.

За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань самого обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілого ОСОБА_4 , свідка ОСОБА_5 та експерта ОСОБА_3 , які судом визнано достовірними, послідовними та такими, що не суперечать один одному та узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.

Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться: у протоколі огляду місця події від 07 вересня 2019 року; у протоколі огляду трупа від 07 вересня 2019 року; у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 жовтня 2019 року за участю свідка ОСОБА_5 . Також судом враховано висновок судово-імунологічної експертизи від 30 вересня 2019 року № 1254/1, висновки судово-імунологічних експертиз від 04 жовтня 2019 року № 1254/4, № 1254/5, висновок судово-імунологічної експертизи від 07 жовтня 2019 року № 1254/6, висновок судово-медичної експертизи від 18 жовтня 2019 року № 472, висновки судово-імунологічних експертиз від 18 жовтня 2019 року № 1254, № 1254/2, № 1254/3, висновок судово-цитологічної експертизи від 19 жовтня 2019 року № 885, висновок додаткової судово-медичної експертизи від 24 жовтня 2019 року № 472 та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку.

Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. Зі змісту вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки в діях засудженого є склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 119 КК України,то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Сталою судовою практикою у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 720/603/17 (провадження № 51-6829км18), від 20 березня 2018 року у справі № 688/2816/16-к (провадження № 51-649км18) та від 25 жовтня 2018 року у справі № 741/1182/16 (провадження № 51-2941км18) визначено, що розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 КК України та ч. 1 ст. 119 КК України, здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.

При цьому необхідно ретельно проаналізувати не лише об`єктивні, а й суб`єктивні ознаки складу злочину, оскільки саме суб`єктивна сторона складу злочину становить основний критерій розмежування вбивства через необережність (ст. 119 КК України) та умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).

З об`єктивної сторони злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України, характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим або непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки).

Разом з тим специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Встановлюючи суб`єктивні ознаки складу злочину умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, необхідно виходити з того, що ознаками суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, є наявність умислу на заподіяння саме тяжкого тілесного ушкодження в прямій, і непрямій формі.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд за результатом дослідження доказів встановив, що обвинувачений ОСОБА_1 в ході словесної сварки з потерпілим ОСОБА_2 , яка в подальшому переросла в обопільну бійку, діючи умисно, маючи на меті спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, без мети вбивства, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді тілесних ушкоджень та бажаючи їх настання, наніс потерпілому ОСОБА_2 кулаками обох рук удар в обличчя, від якого останній, який також перебував у стані алкогольного сп`яніння, захитався і впав головою на бетонне покриття автобусної зупинки. Після цього ОСОБА_1 , підійшовши до потерпілого, який лежав на бетонному покритті зупинки і не підводився, наніс йому один удар правою ногою в ділянку тулуба. Своїми протиправними діями обвинувачений ОСОБА_1 заподіяв потерпілому ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці події.

Разом з тим на підтвердження встановлених фактичних обставин місцевий суд послався на показання самого обвинуваченого, який не заперечував факту нанесення потерпілому тілесних ушкоджень та зазначав, що в ході сварки, яка переросла в бійку, він дійсно завдав потерпілому одного удару в обличчя та одного удару в ділянку тулуба, однак наміру вбивати потерпілого у нього не було.

Також судом було досліджено відеозапис з камер зовнішнього спостереження програми «Безпечне місто», відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_1 наніс кулаками один удар в обличчя потерпілого ОСОБА_2 , від якого останній впав головою вниз на бетонне покриття та більше не підводився, при цьому обвинувачений, продовжуючи свої протиправні дії, наблизився до потерпілого та із значною силою наніс йому один удар взутою ногою в область тулуба.

Крім того, судом з-поміж іншого було враховано і висновок судово-медичної експертизи від 18 жовтня 2019 року № 472, в якому зазначено, що смерть потерпілого ОСОБА_2 настала внаслідок закритої черепно-мозкової травми у вигляді садна і забитої рани на його тлі в лобно-тім`яній області голови, крововиливів під оболонки та речовину головного мозку, забоїв головного мозку, які виникли внаслідок отриманих під час інциденту з обвинуваченим тілесних ушкоджень в їх сукупності.

Оцінивши вищевказані та інші наведені у вироку докази, у тому числі, що свідчать про спосіб вчинення злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень,місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 першочергово мав умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, при цьому передбачав можливість настання смерті останнього, проте легковажно розраховував на відвернення таких наслідків.

Крім того, Верховний Суд також вважає, що посилання у касаційній скарзі захисника на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 750/3256/17 (провадження № № 51-1147км19), як на додатковий аргумент необхідності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 119 КК України, є безпідставними, оскільки вказане рішення було ухвалено судом касаційної інстанції з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, які суттєво відрізняються від встановлених обставин у даному кримінальному провадженні.

За таких обставин, з урахуванням обсягу доказів, оцінених та перевірених судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає, що дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно.

Також, на переконання Суду, призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України. Таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу.

Твердження захисника про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно врахували як обтяжуючу покарання обставину вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, колегія суддів відхиляє, оскільки факт скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, у стані алкогольного сп`яніння підтверджується встановленими судами першої та апеляційної інстанцій доказами, зокрема показаннями самого обвинуваченого, який зазначав, що в день інциденту з потерпілим вживав алкогольні напої, а також показаннями свідка ОСОБА_5 , який був очевидцем події та в ході допиту в суді першої інстанції вказував, що під час конфлікту обвинувачений та потерпілий перебували в стані алкогольного сп`яніння. При цьому колегія суддів звертає увагу, що відсутність в матеріалах провадження письмових доказів на підтвердження у обвинуваченого стану алкогольного сп`яніння, за наявності іншої доказової бази, жодним чином не спростовує такого факту та не свідчить про безпідставність висновків суду в цій частині.

Доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

У ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах прокурора та захисника доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому істотних порушень норм матеріального та процесуального права, про що захисник вказував у своїй апеляційній скарзі, апеляційний суд не встановив.

За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на переконання сторони захисту, виразилось у залишенні апеляційним судом поза увагою допущених судом першої інстанції порушень та у ненаданні відповіді на доводи апеляційної скарги захисника, в ході касаційного розгляду не встановлено.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8