Історія справи

Ухвала ККС ВП від 07.11.2019 року у справі №756/6268/18

Постанова

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 756/6268/18

провадження № 51-1763 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Ємця О.П., Остапука В.І.

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Чабанюк Т.В.,

захисника Сутковича С.П.,

засудженого ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у кримінальному провадженні № 12017100000001247 за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Слов`янська Донецької області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 27 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Постановлено стягнути: з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . 70 664, 65 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди; з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 25 796 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 38 400 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, на користь ОСОБА_3 38 400 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, на користь ОСОБА_4 14 352,72 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 717,60 - моральної шкоди, на користь ОСОБА_5 12 920 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 646 грн - моральної шкоди.

Вироком Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року вирок місцевого суду в частині визнання ОСОБА_1 винуватим за ч. 2 ст. 286 КК України скасовано. Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 03 грудня 2017 року приблизно о 08:07 год., керуючи автомобілем «Шевроле» н.з НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі «Київ-Ковель» зі швидкістю 110-120 км/год, яка перевищувала максимально допустиму швидкість 90 км/год, порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3 підпункт «б», 12.1, 12. 9 підпункт «б» та п. 1.1 додатку № 2 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував стан дорожнього покриття, яке було мокрим та слизьким, не впорався із керуванням автомобіля та виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся із автомобілем «ВАЗ» н.з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6 . Після цього відбулося зіткнення автомобіля «Форд» н.з НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_7 з автомобілем «Шевроле» н.з НОМЕР_1 , який після цього продовжив рух та скоїв зіткнення із автомобілем «Фольксваген» н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_4 . У подальшому автомобіль «Форд» н.з НОМЕР_3 здійснив зіткнення із автомобілем «Хонда» н.з. НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_8 .

У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «ВАЗ» ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події, пасажир автомобіля «Форд» ОСОБА_9 померла в лікарні від отриманих тілесних ушкоджень, а водій та пасажир автомобіля «Фольксваген» ОСОБА_4 і ОСОБА_5 отримали тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 підпункт «б», 12.1, 12.9 підпункт «б», п. 1.1 додатку № 2 Правил дорожнього руху з боку водія ОСОБА_1 перебувають у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України не ґрунтується на вимогах закону, оскільки відсутні декілька обставин, що пом`якшують покарання, призначене судом покарання є м`яким, не враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, яке потягло за собою смерть двох осіб, а двом потерпілим було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, судове рішення в частині призначення покарання та визнання обставинами, що його пом`якшують, щире каяття та часткове добровільне відшкодування завданих збитків, не вмотивоване.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу захисник Суткович С.П. вказує на законність та обґрунтованість судового рішення.

Прокурор у судовому засіданні підтримав скаргу та просив її задовольнити.

Засуджений та його захисник заперечували проти задоволення скарги, вказували, що завдана потерпілим шкода відшкодовується, а мета покарання - виправлення особи досягнута. За таких обставин просили залишити судове рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією відповідної статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого, у контексті ст. 414 КПК України, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Зі змісту ст. 69 КК України слідує, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Так, переглядаючи кримінальне провадження в ході апеляційної процедури, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, про те, що місцевим судом були враховані усі обставини справи, взято до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу винного ОСОБА_1 , який раніше не судимий, має міцні соціальні зв`язки, працює, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на спеціальних обліках у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має на утриманні діда, що підтверджено відповідними документами, враховано також те, що вінвину у вчиненому визнав повністю.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 суд обґрунтовано визнав - щире каяття та часткове добровільне відшкодування шкоди потерпілим, що свідчить про його бажання усунути негативні наслідки вчиненого та стати на шлях виправлення.

Взято судом до уваги і думку потерпілих, які висловлювали чітку позицію не позбавляти волі обвинуваченого, а також подали до суду апеляційної інстанції клопотання про залишення вироку місцевого суду в частині призначеного покарання без зміни.

Таким чином, призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України є обґрунтованим, адже судами в повній мірі врахованообставини вчинення кримінального правопорушення, досліджено окремі дані про особу винного, а також взято до уваги наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засудженого. При цьому виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Таким чином, мета виправлення засудженого пов`язується зі змінами в його поведінці, свідомості, моральності та волі.

З урахуванням наведеного та практики Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання й того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, поведінку ОСОБА_1 після постановлення судових рішень, те, що він продовжує відшкодовувати завдану потерпілим шкоду, частині потерпілих відшкодував у повному обсязі, іншим - продовжує відшкодовувати, після вчиненого злочину інших протиправних дій не вчиняв, позитивно характеризується за місцем відбування покарання, чим фактично досягнута мета покарання, колегія суддів дійшла висновку, що судами вірно прийнято рішення про можливість виправлення засудженого із застосуванням до нього покарання нижчого за своїм видом та розміром, ніж передбачене санкцією ч. 3 ст. 286 КК України, тобто із застосуванням ст. 69 КК України.

Касаційний суд вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 420, 374 КПК України і підстав вважати його невмотивованим, колегія суддів не вбачає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик О.П. Ємець В.І. Остапук