Історія справи

Постанова

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 159/5741/18

провадження № 51-5092 км 19

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В.К.,

суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,

прокурора Піх Ю.Г.,

захисника у режимі відеоконференції Прадищука М.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Прадищука М.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2018 року і ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 липня 2019 року та касаційну скаргу прокурора Воробія О.П. на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 липня 2019 року у кримінальному провадженні № 12018030110001576 від 20 липня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Торчин Луцького району Волинської області, мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 липня 2018 року приблизно о 19:00 на АДРЕСА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклого конфлікту, використовуючи саморобного кухонного ножа, умисно завдав потерпілому ОСОБА_2 двох ударів вказаним ножем у нижню третину лівого передпліччя та в ліву здухвинну ділянку черевної порожнини, чим заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 липня 2019 року апеляційні скарги прокурора Антонюка В.В., потерпілого ОСОБА_2 та захисника Прадищука М.М. в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У своїй касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині призначеного покарання змінити, призначити засудженому ОСОБА_1 мінімальну міру покарання, визначену санкцією ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням положень ст. 75 КК України. При цьому зазначає, що судами обох інстанцій було не повною мірою враховано обставини, які пом`якшують покарання, а саме молодий вік засудженого, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також позицію потерпілого, який просив не позбавляти волі ОСОБА_1 .

Крім того, захисник вказує, що апеляційний суд на порушення вимог ст. 419 КПК України не спростував доводів апеляційної скарги сторони захисту та, як наслідок, прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та просить призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що апеляційним судом безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження протоколу пред`явлення речей для впізнання від 23 серпня 2018 року, висновку судово-медичної експертизи від 20 серпня 2018 року № 176 та висновку медико-криміналістичної експертизи від 10 вересня 2018 року № 54- МК, а також клопотання про повторний допит потерпілого ОСОБА_2 , які, на думку прокурора, належним чином не були оцінені місцевим судом.

Крім того, прокурор вказує, що місцевий суд, змінюючи правову кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України, повною мірою свого рішення не обґрунтував та не надав належної правової оцінки наявним у матеріалах кримінального провадження доказам, які, на думку прокурора, переконливо вказують на наявність у діях засудженого умислу на протиправне заподіяння смерті потерпілому.

Разом з тим прокурор посилається на те, що апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора в частині необґрунтованої зміни кваліфікації дій засудженого, залишив поза увагою характер та послідовність дій останнього та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги сторони обвинувачення.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурора та захисника не надходило.

У судовому засіданні прокурор Піх Ю.Г. підтримала касаційну скаргу прокурора Воробія О.П., а касаційну скаргу захисника Прадищука М.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 просила залишити без задоволення. Захисник Прадищук М.М. свою касаційну скаргу підтримав в повному обсязі, а у задоволенні касаційної скарги прокурора просив відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора та захисника не підлягають задоволенню на таких підставах.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у завданні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК України.

Зокрема, відповідний висновок суд зробив на підставі аналізу показань засудженого ОСОБА_1 , потерпілого ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , даних протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз, а також інших матеріалів кримінального провадження.

Не викликає сумніву й правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, а доводи прокурора про те, що засуджений ОСОБА_1 вчинив саме замах на вбивство потерпілого ОСОБА_2 , колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Тобто із суб`єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. А згідно з ч. 2 ст. 24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, наслідком є саме тілесні ушкодження, що були заподіяні потерпілому, а не позбавлення його життя.

З огляду на наведені положення судом першої інстанції правильно проведено вищевказане відмежування та кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України як умисне завдання тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події та після неї, їх стосунки.

Як убачається із встановлених судом обставин на підставі досліджених ним доказів, ОСОБА_1 завдав ударів ножем потерпілому ОСОБА_2 під час словесного конфлікту, однак після нанесення удару в черевну порожнину ОСОБА_1 відразу зупинився та викинув ножа, хоча мав реальну можливість продовжувати завдавати ударів по тілу потерпілого. При цьому засуджений одразу покинув приміщення та повідомив стороннім особам, а згодом і працівникам поліції про те, що саме він заподіяв тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_2 .

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій надано правильну оцінку факту припинення ОСОБА_1 протиправних дій стосовно ОСОБА_2 , який мав можливість довести свій намір до кінця, проте не зробив цього, добровільно залишивши місце злочину.

Із висновку судово-медичної експертизи № 176 від 20 серпня 2018 року вбачається, що потерпілому ОСОБА_2 було завдано тілесних ушкоджень у вигляді проникаючого ножового поранення черевної порожнини в лівій здухвинній ділянці з пошкодженням мезосигми та тонкого кишківника, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння, та ушкодження у вигляді наскрізної рани нижньої третини лівого передпліччя, що є легким тілесним ушкодженням за критерієм спричинення короткочасного розладу здоров`я. Інших життєво важливих органів пошкоджено не було, а сам потерпілий на момент медичного огляду перебував у стані середньої тяжкості.

Тобто характер та локалізація тілесних ушкоджень (ножових поранень), отриманих потерпілим, також підтверджують відсутність прямого умислу засудженого на умисне вбивство ОСОБА_2 .

Крім того, заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому характеризується у цьому випадку не лише непрямим, а ще й неконкретизованим (невизначеним) умислом. За неконкретизованого умислу винний, вчиняючи злочин, хоча і передбачає можливість настання різних шкідливих наслідків, але до кінця не усвідомлює їх характеру і тяжкості.

А оскільки особа за невизначеного умислу одночасно передбачає різні за характером і тяжкістю наслідки, але фактично реалізується лише один з них, то кримінальна відповідальність настає за наслідки, що настали фактично.

Таким чином, ураховуючи характер стосунків між обвинуваченим та потерпілим, обставини події, характер та локалізацію тілесних ушкоджень, отриманих потерпілим, поведінку обвинуваченого після завдання ним потерпілому ножових поранень, суд першої інстанції зробив правильний висновок, з яким і погодився суд апеляційної інстанції, щодо перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України та надав належне обґрунтування стосовно відсутності в обвинуваченого умислу на закінчений замах на вбивство потерпілого ОСОБА_2 .

Аналогічні за змістом доводи касаційної скарги прокурора в частині доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, розглядались і в апеляційному порядку.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі прокурора, у тому числі й тим, на які він посилається у касаційній скарзі, та обґрунтовано залишив їх без задоволення.

За таких обставин доводи касаційної скарги прокурора в частині незаконності висновків судів обох інстанцій щодо кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.

Крім того, непереконливими є доводи касаційної скарги прокурора про те, що апеляційний суд всупереч вимогам КПК України відмовив у задоволенні клопотання про повторний допит потерпілого та дослідження письмових доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор належним чином не обґрунтував свого клопотання, поданого під час апеляційного розгляду, та не довів наявності підстав для повторного допиту потерпілого та дослідження письмових доказів, як того вимагають положення ст. 404 КПК України, що, зокрема, підтверджується звукозаписом судового засідання.

Відмовляючи в задоволенні вищевказаного клопотання, апеляційний суд виходив з того, що такі докази були предметом дослідження суду першої інстанції, а прокурором у судовому засіданні належним чином не обґрунтовано необхідності повторного їх дослідження.

Під час дослідження звукозапису судового засідання апеляційного суду, колегією суддів не встановлено процесуальних порушень під час розгляду вказаного клопотання. А тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині колегія суддів вважає такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.

Доводи в касаційних скаргах прокурора та захисника щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру покарання ОСОБА_1 , виходив з того, що засуджений раніше не судимий, вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, позитивно характеризується, не одружений та не працює.

Обставинами, що пом`якшують покарання засудженому ОСОБА_1 , визнано щире каяття та визнання вини, а обставиною, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційні скарги прокурора Антонюка В.В., потерпілого ОСОБА_2 та захисника Прадищука М.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни, врахував характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, сукупність всіх обставин його вчинення, дані про особу обвинуваченого, думку потерпілого, який просив не позбавляти волі засудженого, а також зазначені у вироку обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим, та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

На переконання колегії суддів, визначене судом остаточне покарання засудженому ОСОБА_1 з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, немає підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його м`якість, про що прокурор вказує у своїй касаційній скарзі. Як і не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги захисника в частині призначення більш м`якого покарання та застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.

Апеляційний суд відповідно до вимог статей 370, 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах прокурора, потерпілого і захисника доводам та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційні скарги захисника та прокурора слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2018 року і ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 липня 2019 року залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора Воробія Олександра Павловича та захисника Прадищука Миколи Миколайовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. К. Маринич М.М. Лагнюк В.П. Огурецький