Історія справи

Постанова ККС ВП від 04.11.2025 року у справі №461/8017/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 461/8017/21

провадження № 51 - 4995 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції засудженого ОСОБА_6 ,

його захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22021140000000068

від 02 липня 2021 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Довжанськ Луганської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 258-3 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 19 липня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 січня 2025 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 19 липня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 258-3 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.

Прийнято рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

ОСОБА_6 , реалізуючи свої злочинні наміри, які полягають у протидії силам АТО

та ООС, умисно, з ідеологічних і корисливих мотивів, у березні 2017 року добровільно вступив до терористичної організації «Луганська народна республіка» і до березня 2018 року проходив у ній службу на посаді старшого стрільця 2 мотострілецького відділення 3 мотострілецького взводу 9 мотострілецької роти 3 мотострілецького батальйону 4 окремої гвардійської мотострілецької бригади імені Героя Радянського союзу Ворошилова К.Є. 2 армійського корпусу народної міліції «ЛНР »

з місцем постійної дислокації у м. Красний Луч Луганської області .

При цьому ОСОБА_6 був обізнаний, що вказане збройне формування

є незаконним, має організаційну структуру військового типу, характеризується відповідними ознаками та має конкретні завдання щодо здійснення збройного опору Збройним Силам України. Також він був забезпечений військовою формою

і вогнепальною зброєю з боєприпасами.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 січня 2025 року апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_8 та захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Галицького районного суду

м. Львова від 19 липня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати зазначені судові рішення та призначити новий розгляд

у суді першої інстанції.

Зазначає, що вину ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не доведено, не зазначено які конкретно дії він вчинив,

не встановлено умислу, мотиву і мети злочину. Вирок суду обґрунтований неналежними та недопустимими доказами, а саме:

- протоколом огляду від 09 червня 2021 року з інформацією про телефонні дзвінки ОСОБА_6 , починаючи з квітня 2018 року, тобто здійснені поза часовими межами інкримінованого останньому діяння;

- протоколом за результатами НСРД - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 02 квітня 2021 року з роздруківками телефонних розмов ОСОБА_6 , з яких не вбачається визнання ним відношення до служби в терористичній організації, та здійснених у період

з лютого по квітень 2021 року, хоча останньому інкримінується вчинення злочинних дій з березня 2017 року по березень 2018 року;

- висновком судової експертизи звукозапису від 09 вересня 2021 року, в основу якого покладені недопустимі докази - протоколи НСРД від 02 квітня

2021 року, дозвіл на використання яких у цьому кримінальному провадженні було надано тільки 21 вересня 2021 року;

- протоколом за результатами НСРД - зняття інформації з електронної інформаційної системи від 11 лютого 2021 року з отриманим

у непідтверджений спосіб додатком - CD-диском, який не є оригіналом,

а копією, котрий містить файл з ознаками втручання у вміст;

- протоколом огляду від 22 червня 2021 року, яким оглянуто наведений вище файл;

- протоколом обшуку від 29 червня 2021 року, проведеного оперуповноваженим ОСОБА_9 без доручення слідчого;

- протоколом огляду від 13 вересня 2021 року мобільних телефонів, оскільки слідчим були оглянуті інші пакети з іншими номерами, ніж ті, у які були упаковані й вилучені під час обшуку 29 червня 2021 року докази;

- протоколом огляду від 12 лютого 2021 року зображення ОСОБА_6

у військовій формі зразка ЗС РФ, хоча експертиз для встановлення взірця такої форми не було проведено;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 червня 2021 року, хоча свідок ОСОБА_10 не допитувався у суді з приводу обставин вказаної слідчої дії;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17 червня 2021 року з суперечливими відомостями про характерні риси, за якими свідок ОСОБА_11 упізнав ОСОБА_6 ;

- висновком портретної експертизи від 23 вересня 2021 року, який є похідним від недопустимих протоколів обшуку та допиту незаконно затриманого ОСОБА_6 ;

- суперечливими показаннями свідка ОСОБА_11 , які він надав з метою уникнення від кримінальної відповідальності за ст. 258-3 ч. 1 КК України.

Захисник вважає, що суд не взяв до уваги доказ сторони захисту - висновок експерта від 18 листопада 2021 року за результатами дослідження веб-сторінки

та отриманого з неї файлу зі списком посад, при цьому необґрунтовано відмовив

у задоволенні клопотання про призначення відповідної експертизи.

Крім того, захисник посилається на порушення правил підслідності кримінального провадження через його необґрунтовану передачу до СВ УСБУ у Львівській області на підставі постанови Генерального прокурора від 18 серпня 2021 року,

в якій не вмотивовано в чому полягала неефективність розслідування кримінального провадження попереднім органом досудового розслідування. Вказує і на порушення правил підсудності кримінального провадження, оскільки згідно з обвинувальним актом злочин вчинено в м. Красний Луч Луганської області, однак справа розглянута у м. Львові.

Зазначає, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 404 ч. 3 КПК України

не розглянув клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, в ухвалі не надав відповідей

на вказані вище доводи, не зазначив підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження

не надходило.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали

її обґрунтованою та просили задовольнити.

У судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою

і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України

та на які є посилання у касаційній скарзі, не є відповідно до вимог

ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6

в участі у терористичній організації, підтверджуються безпосередньо дослідженими

і оціненими судом доказами.

Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 за пред`явленим йому обвинуваченням, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з`ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту про невинуватість

та недоведеність вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину. У вироку суд навів мотиви, з яких визнав зазначені доводи необґрунтованими,

і на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого

ст. 258-3 ч. 1 КК України, послався на такі докази.

У суді обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував того, що в 2017 році він виїхав

з м. Києва до м. Довжанська, де проживав деякий час, ремонтуючи автомобілі, після чого повернувся. При цьому зазначив, що, перебуваючи в м. Довжанську, військову службу не проходив, військової форми не мав.

Свідок ОСОБА_11 показав суду, що впізнав ОСОБА_6

як військовослужбовця Народної міліції «ЛНР», оскільки він з 05 березня 2017 року також проходив військову службу у танковому батальйоні Народної міліції «ЛНР»,

з ОСОБА_6 бачився на полігоні. У середині квітня 2017 року він чув розмову, в якій ОСОБА_6 цікавився у знайомого ОСОБА_11 - ОСОБА_12 , яким чином можна перевестися із посади стрільця, на якій він перебував, у танковий батальйон ОСОБА_11 , де зарплата вища. ОСОБА_11 знаходився на відстані метра від співрозмовників, описав ОСОБА_6 за зовнішніми ознаками, зазначивши, що останній був у військовій формі «ЛНР».

Свідок ОСОБА_13 підтвердила, що у січні 2017 року ОСОБА_6 поїхав

у м. Довжанськ, де перебував близько року.

Згідно з протоколом огляду від 09 червня 2021 року отримана під час тимчасового доступу інформація про зв`язки та з`єднання мобільного телефону, яким користувався ОСОБА_6 . Зокрема останній впродовж квітня 2018 року неодноразово спілкувався з іншими учасниками терористичної організації «ЛНР»,

а саме з ОСОБА_14 та ОСОБА_15 - відповідно старшиною роти

й командиром взводу Народної міліції «ЛНР».

Відповідно до протоколу за результатами НСРД - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 02 квітня 2021 року зафіксовано телефонні розмови ОСОБА_6 , в тому числі з його матір`ю ОСОБА_16 , дружиною ОСОБА_17 та батьком ОСОБА_18 , під час яких він неодноразово визнавав, що воював, служив

та розмірковував над продовженням військової служби.

Згідно з протоколом за результатами проведення НСРД - зняття інформації

з електронної інформаційної системи від 11 лютого 2021 року в соціальній мережі «Вконтакте» на сторінці ОСОБА_19 виявлено файли зі штатною структурою підрозділів «3МСБ 4 ОГМСБр 2 АК» і «2 ОГМСБр» та документ щодо закріплення

за конкретними представниками незаконних збройних формувань номерної стрілецької зброї.

Відповідно до протоколу огляду від 22 червня 2021 року оглянуто файл «3_baaat», отриманий за результатами зняття інформації з електронних інформаційних систем 11 лютого 2021 року, з відомостями про перебування ОСОБА_6 у штаті терористичної організації «Луганська народна республіка» на посаді старшого стрільця 2 мотострілецького відділення 3 мотострілецького взводу

9 мотострілецької роти 3 мотострілецького батальйону

4 окремої гвардійської мотострілецької бригади імені Героя Радянського союзу Ворошилова К.Є. 2 армійського корпусу народної міліції «ЛНР ».

Згідно з протоколом обшуку 29 червня 2021 року у ОСОБА_6 вилучено мобільні телефони Meizu та Vivo, в яких під час огляду згідно з протоколом від 13 вересня 2021 року виявлено контакт « ОСОБА_20 » із номером НОМЕР_1 , котрий належить слідчому т. зв. «Генеральної прокуратури ЛНР» громадянину України ОСОБА_21 .

Відповідно до протоколу огляду від 12 лютого 2021 року на персональній сторінці ОСОБА_6 у соціальній мережі виявлено зображення останнього у військовій формі зразка ЗС РФ.

Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання від 17 червня 2021 року свідок ОСОБА_11 впізнав за фотознімками ОСОБА_6

як військовослужбовця народної міліції «ЛНР».

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання від 04 червня 2021 року свідок ОСОБА_10 впізнав за фотознімками ОСОБА_6 як військовослужбовця народної міліції «ЛНР».

Згідно з висновком судової портретної експертизи від 23 вересня 2021 року

№ СЕ-19/114-21/12151-ФП проведено дослідження зображення особи чоловічої статі, одягненої у військову форму (яке оглянуте та є додатком до протоколу огляду від 12 лютого 2021 року - огляд персональної сторінки ОСОБА_6 у соціальній мережі) та відеозапис з особою чоловічої статі в синій футболці, встановлено,

що на зображенні та відеозаписі одна й та ж сама особа.

Відповідно до висновку судової експертизи відеозвукозапису від 09 вересня

2021 року № 3147/3148 у звукозаписах розмов у відповідних файлах зафіксоване усне мовлення ОСОБА_6 . Висловлювання ОСОБА_6 у текстовому змісті цих розмов відповідає викладеному в протоколі за результатами проведення НСРД - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 02 квітня 2021 року, (позначені як « ОСОБА_6 »).

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази

у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов

до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 258-3 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Усупереч доводам захисника у вироку суду наявний ретельний аналіз досліджених доказів і мотиви відхилення судом доводів сторони захисту про неналежність

і недопустимість доказів у кримінальному провадженні.

Зокрема, у суду першої інстанції не було підстав для визнання недопустимими доказами протоколу огляду від 09 червня 2021 року з інформацією про телефонні дзвінки ОСОБА_6 та протоколу за результатами НСРД - зняття інформації

з транспортних телекомунікаційних мереж від 02 квітня 2021 року з роздруківками телефонних розмов ОСОБА_6 з лютого по квітень 2021 року через те,

що зазначені докази здобуті не за період часу, який ставиться за провину

ОСОБА_6 - з березня 2017 року по березень 2018 року.

Так, наведені вище докази були досліджені місцевим судом і підтверджують попередню злочинну діяльність ОСОБА_6 - участь у терористичній організації «ЛНР», а саме те, що останній впродовж квітня 2018 року, тобто одразу після повернення на підконтрольну територію України, неодноразово спілкувався

з іншими учасниками терористичної організації «ЛНР» - з ОСОБА_14

та ОСОБА_15 , які служили в Народній міліції «ЛНР» (протокол огляду

від 09 червня 2021 року), а в телефонних розмовах з близькими особами з лютого по квітень 2021 року неодноразово згадував як він служив і така служба тривала протягом року, висловлював наміри щодо повернення на військову службу тощо (протокол за результатами НСРД - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 02 квітня 2021 року).

Усупереч доводам захисника, чинний кримінальний процесуальний закон, зокрема й положення ст. 263 ч. 3, ст. 266 ч. 1 КПК України, на які посилається захисник,

не містить обмежень щодо можливості встановлення фактичних обставин кримінального провадження на підставі доказів, здобутих виключно у період часу, коли було вчинено інкриміноване особі діяння. Його ж покликання на вирок Вищого антикорупційного суду від 20 січня 2023 року в справі № 761/32259/16-к, в контексті наведеного доводу касаційної скарги, не є релевантним, оскільки в указаній справі відповідний протокол, в якому були зафіксовані телефонні розмови обвинуваченого з іншими особами, було визнано неналежним доказом через те, що відображена

у ньому інформація не мала жодного стосунку до обставин кримінального провадження.

Безпідставними є доводи захисника про недопустимість висновку судової експертизи звукозапису від 09 вересня 2021 року, в основу якого покладені протоколи НСРД від 02 квітня 2021 року № 62/2/4-1915т, № 62/2/4-1819, котрі сторона захисту вважає недопустимими через порушення передбачених ст. 257

КПК України правил їх передачі для використання у кримінальному провадженні

№ 22021140000000068 щодо ОСОБА_6 .

На переконання захисника, оскільки дозвіл на використання вказаних матеріалів НСРД, які були отримані в кримінальному провадженні № 22016140000000073,

у межах кримінального провадження № 22021140000000068 було надано лише

21 вересня 2021 року, то до цієї дати їх використання було незаконним, а тому згаданий вище висновок експерта є недопустимим доказом.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що з 04 жовтня 2016 року СВ УСБУ у Львівській області здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження № 22016140000000073 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 258-3 ч. 1 КК України (т. 2, а.к.п. 193-195).

У цьому кримінальному провадженні були проведені НСРД - зняття інформації

з транспортних телекомунікаційних мереж, за результатом чого складено протоколи від 02 квітня 2021 року № 62/2/4-1915т, № 62/2/4-1819, а також

на підставі постанови старшого слідчого ОВС 1 відділення СВ УСБУ у Львівській області ОСОБА_22 від 30 червня 2021 року призначено та проведено судову криміналістичну експертизу звукозапису (висновок від 09 вересня 2021 року

№ 3147/3148, т. 3, а.к.п. 241-243).

02 липня 2021 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 22021140000000068 щодо ОСОБА_6 й того ж дня на підставі постанови прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби прокуратури Львівської області ОСОБА_23 виділено

у це кримінальне провадження матеріали досудового розслідування

з кримінального провадження № 22016140000000073, серед яких і згадані вище протоколи від 02 квітня 2021 року № 62/2/4-1915т, № 62/2/4-1819 та постанова

про призначення експертизи від 30 червня 2021 року (т. 2, а.к.п. 191-192, 196-198).

У подальшому, згідно з ухвалою слідчого судді Львівського апеляційного суду

від 21 вересня 2021 року надано дозвіл на використання наведених вище протоколів НСРД та інших матеріалів у кримінальному провадженні № 22021140000000068

(т. 3, а.к.п. 136), а відповідно до постанови прокурора відділу нагляду

за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби прокуратури Львівської області ОСОБА_24 від 23 вересня 2021 року

до вказаного кримінального провадження з кримінального провадження

№ 22016140000000073 виділено ряд інших документів, серед яких і висновок експерта висновок від 09 вересня 2021 року № 3147/3148 (т. 2, а.к.п. 199-200).

Отже, зважаючи на те, що вказана вище експертиза призначена та проведена

у кримінальному провадженні № 22016140000000073, на підставі відповідних процесуальних документів долучена до кримінального провадження

№ 22021140000000068, як і протокол від 02 квітня 2021 року № 62/2/4-1915т, дозвіл на використання якого отриманий відповідно до вимог ст. 257 КПК України, підстав для визнання цих доказів недопустимими у суду першої інстанції не було.

Крім того, як убачається з висновку експерта, протокол НСРД від 02 квітня 2021 року № 62/2/4-1819, на який посилається захисник, не був предметом дослідження

під час проведення зазначеної експертизи та під час судового розгляду, на нього суд не посилався у вироку.

У касаційній скарзі захисник зазначає про недопустимість протоколу

за результатами НСРД - зняття інформації з електронної інформаційної системи

від 11 лютого 2021 року з наступних підстав: в матеріалах справи відсутній супровідний лист про направлення вказаного протоколу прокурору відповідно

до вимог ст. 252 ч. 3 КПК України; немає оригіналу додатку до вказаного протоколу - DVD-диску; стороною обвинувачення не підтверджено спосіб отримання копії електронного документу в кримінальному провадженні № 22021140000000068;

в протоколі зазначено про додаток до нього - оптичний диск від 12 лютого

2021 року № 2/41-8-791, а на диску вказано дату реєстрації 11 лютого 2021 року

№ 2/41-8-791; деякі з оглянутих документів відсутні на скріншотах

та в завантажених файлах, а окремі файли мають однакові назви, що виключає можливість їх використання у системі «Windows».

Вказані доводи були перевірені місцевим судом та визнані необґрунтованими.

Зокрема суд врахував, що документом як одним із джерел доказів відповідно

до ст. 99 ч. 1 КПК України є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, що можуть бути використані як доказ факту

чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали відеозапису та електронні носії інформації.

Згідно із Законом України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (ст. 5), ДСТУ 7157:2010, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 березня 2010 року № 8 «Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості», електронним є документ, де інформація подана у формі електронних даних і для використання якого потрібні засоби обчислювальної техніки. Диски як матеріальні носії є способом збереження інформації з електронного документа, головною особливістю якого є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія, де оригінал електронного документа може існувати на різних носіях, оскільки відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електроннихпримірників вважається оригіналом електронного документа.

Копія протоколу за результатами НСРД - зняття інформації з електронної інформаційної системи від 11 лютого 2021 року з додатком - DVD-диском

(т. 3, а.к.п. 191-199) була долучена до кримінального провадження

№ 22021140000000068 згідно з постановою прокурора відділу нагляду

за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби прокуратури Львівської області ОСОБА_24 від 23 вересня 2021 року, тобто

в передбачений законом спосіб.

Доводи захисника про те, що відповідно до ст. 217 ч. 3 КПК України в окреме провадження можуть бути виділені саме матеріали кримінального провадження,

а не їх копії є безпідставними, оскільки вказана норма кримінального процесуального закону такого визначення не містить.

Водночас, відповідно до положень ст. 99 ч. 4 КПК України, дублікат документа (документ, виготовлений таким самим способом, як і його оригінал), а також копії інформації, у тому числі комп`ютерних даних, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп`ютерних системах, їх невід`ємних частинах, виготовлені слідчим, прокурором із залученням спеціаліста, визнаються судом

як оригінал документа.

Відсутність в матеріалах справи супровідного листа про направлення протоколу прокурору, описка в протоколі щодо дати виготовлення додатку (DVD-диск),

при тому, що реєстраційний номер № 2/41-8-791 у протоколі та на диску

зазначено правильно, не є підставами для визнання цих доказів недопустимими.

Міркування захисника про те, що деякі з оглянутих під час НСРД документів відсутні на скріншотах та в завантажених файлах, а окремі файли мають однакові назви,

що виключає можливість їх використання у системі «Windows, не вказують

на маніпуляції з файлами та сумніви у їх походженні.

Так, зазначена НСРД була проведена в межах кримінального провадження

№ 22016140000000073 від 04 жовтня 2016 року, в якому СВ УСБУ у Львівській області встановлювалася причетність інших осіб до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 258-3 ч.1 КК України. Під час проведення НСРД оперуповноваженим ОСОБА_9 здійснювався відбір та фіксація змісту інформації, яка має значення для досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні.

Усупереч доводам захисника файл «PLAN_RLS_17_10-23_10_16 (1)» записаний

на DVD-диск, який є додатком до протоколу, та інші файли з однаковою назвою мають в ній відповідні приставки (1), (2), (3), що уможливлює їх використання

в операційній системі «Windows».

Протягом судового розгляду сторона захисту стверджувала,

що оперуповноважений ОСОБА_9 здійснював маніпуляції з файлом «3_baaat.xsls» шляхом внесення до нього змін, що свідчить про недопустимість цього доказу. На підтвердження цих доводів захист посилався на виготовлені

на замовлення цієї сторони висновок судового експерта ОСОБА_25

за результатами проведення комп`ютерно-технічного дослідження від 18 листопада 2022 року № 22/4 КТ-46 та консультативний висновок ТОВ «Лабораторія комп`ютерної криміналістики» від 08 лютого 2023 року. Місцевий суд дослідив, проаналізував та оцінив указані докази, визнавши їх неналежними, мотиви чого навів у вироку.

Зокрема суд першої інстанції зазначив, що файл «3_baaat.xsls» під час складання протоколу НСРД 11 лютого 2021 року був скопійований, за результатом чого

в його властивостях з`явилася вказана вище дата копіювання файлу, яка не є датою створення файлу. Підстав вважати, що цей файл був сфальсифікований під час досудового розслідування, не встановлено, відповідно зазначений доказ визнаний судом першої інстанції допустимим, як і протокол від 22 червня 2021 року, згідно

з яким було оглянуто файл «3_baaat.xsls».

Твердження у касаційній скарзі про те, що оперуповноважений ОСОБА_9 нібито здійснював доступ до сторінки idНОМЕР_2 соціальної мережі «Вконтакте»

на загальнодоступних умовах є безпідставними й спростовуються протоколом зняттяінформації з електронної інформаційної системи від 11 лютого 2021 року,

в якому зазначено, що доступ до вказаної системи здійснювався шляхом подолання системи логічного захисту.

Крім того, з урахуванням наведеного вище, суд відповідно до вимог ст. 350

КПК України розглянув клопотання захисників про призначення комп`ютерно-технічної експертизи, відмовивши в його задоволенні з наведенням докладних мотивів такої відмови в ухвалі від 20 лютого 2024 року (т. 6, а.к.п. 242-243).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвала від 24 червня

2021 року про дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6

була виконана слідчим ОСОБА_26 , про що складено відповідний протокол

від 29 червня 2021 року (т. 3, а.к.п. 206-210). Участь у ході проведення обшуку оперуповноваженого ОСОБА_9 не є підставою для визнання протоколу вказаної слідчої (розшукової) дії недопустимим доказом.

Описка в номерах поліетиленових пакетів, в які були упаковані мобільні телефони, вилучені під час вказаного обшуку, допущена в протоколі огляду зазначених речових доказів від 13 вересня 2021 року, є очевидною та не може бути підставою для визнання цього протоколу недопустимим доказом, як і протоколу обшуку.

Доводи захисника про необхідність призначення експертизи на предмет встановлення взірця військової форми на зображенні ОСОБА_6 , яке є додатком до протоколу огляду від 12 лютого 2021 року, є безпідставними, оскільки встановлення зазначеної обставини не потребувало спеціальних знань та у даному випадку не була обов`язковою відповідно до вимог ст. 242 КПК України.

Протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04 червня

2021 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_10 впізнав за фотознімками ОСОБА_6 як військовослужбовця народної міліції «ЛНР», є самостійним джерелом доказів у кримінальному провадженні, і неможливість допиту зазначеного свідка в суді з об`єктивних причин, не є підставою для визнання указаного протоколу недопустимим доказом.

Крім того, за змістом ст. 228 КПК України пред`явлення особи для впізнання -

це самостійна слідча дія, яку проводять з метою встановлення тотожності, подібності або відмінності наданої для спостереження і сприйняття особи з тими, яких свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений сприймав як очевидець за певних обставин розслідуваної події. Про проведення пред`явлення для впізнання складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу.

Положеннями ст. 228 ч. 6 КПК України визначено, що за необхідності впізнання може провадитися за фотознімками з додержанням вимог, зазначених у частинах

1 і 2 цієї статті. Зокрема, перед пред`явленням особи для впізнання слідчий, прокурор повинен з`ясувати, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує

її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу.

Згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками

від 17 червня 2021 року свідок ОСОБА_11 повідомив ознаки, за якими упізнав ОСОБА_6 , зазначивши, що бачив його під час проходження служби

в 4 мотострілецькій бригаді «ЛНР» (т. 3, а.к.п. 200-201). Вказані обставини свідок підтвердив під час допиту в суді, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 КК України, підстав для недовіри показанням ОСОБА_11 суд не встановив.

З огляду на зазначене, доводи захисника в касаційній скарзі про те, що свідок ОСОБА_11 надав неправдиві показання з метою уникнення кримінальної відповідальності за ст. 258-3 ч. 1 КК України є безпідставними.

Крім того, суд першої інстанції не встановив підстав для визнання недопустимим доказом висновку портретної експертизи від 23 вересня 2021 року

№ СЕ-19/114-21/12151-ФП через те, що, за твердженням сторони захисту, цей доказ є похідним від протоколів обшуку та допиту ОСОБА_6 , які є недопустимими доказами. Так, протокол обшуку не був предметом дослідження під час проведення вказаної експертизи, а з протоколу допиту ОСОБА_6 від 29 червня 2023 року

під час експертизи був використаний лише відеозапис вказаної слідчої дії для порівняння зображення ОСОБА_6 із його ж зображенням, яке є додатком

до протоколу огляду від 12 лютого 2021 року.

Доводи захисника про незаконне затримання ОСОБА_6 були ретельно перевірені районним судом, який встановив, що 29 червня 2021 року останній не затримувався в порядку ст. 208 КПК України. Запобіжний захід у виді тримання під вартою

ОСОБА_6 було обрано 30 червня 2021 року згідно з ухвалою Галицького районного суду м. Львова. В ході судового засідання, на якому вирішувалися питання про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу, останній та його захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_27 не повідомляли про незаконне затримання

ОСОБА_6 . З огляду на це відповідні доводи захисника суд першої інстанції визнав необґрунтованими.

Також місцевим судом перевірені твердження сторони захисту про незаконність постанови прокурора від 18 серпня 2021 року про доручення здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні іншому органу досудового розслідування, які визнані неспроможними.

Відхиляючи вказані доводи, суд вказав, що постановою прокурора відділу нагляду Львівської обласної прокуратури ОСОБА_23 від 09 липня 2021 року було визначено підслідність цього кримінального провадження за слідчим відділом 3 управління

ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях. 18 серпня 2021 року Генеральний прокурор виніс постанову про доручення здійснення досудового розслідування іншому слідчому підрозділу в межах одного органу - СВ УСБУ у Львівській області

з посиланням у постанові на те, що попереднім підрозділом органом досудового розслідування не проведено жодної слідчої (розшукової) дії для встановлення обставин кримінального провадження, тому у відповідності до вимог ст. 36 ч. 5

КПК України через неефективність досудового розслідування виникла необхідність за вказаних обставин доручити проведення досудового розслідування іншому слідчому підрозділу в межах одного органу.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказана постанова про доручення здійснення досудового розслідування у зв`язку з його неефективністю іншому слідчому підрозділу в межах того ж органу досудового розслідування винесена

без порушень правил підслідності та відповідає вимогам ст. 36 ч. 5, статтям 86 87 110 214 216 КПК України.

Отже, у цьому випадку процедуру реалізації Генеральним прокурором передбачених повноважень порушено не було і підстави для визнання зібраних у кримінальному провадженні доказів недопустимими відсутні, а тому доводи сторони захисту щодо цих обставин є безпідставними.

Правильність визначення органом досудового розслідування підсудності цього кримінального провадження за Галицьким районним судом м. Львова підтверджено ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року, якою відмовлено у задоволенні подання Львівського апеляційного суду про направлення кримінального провадження № 22021140000000068 з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів (т. 1, а.к.п. 121-124), а тому протилежні доводи захисника щодо порушення правил підсудності є необґрунтованими.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що вирок суду щодо ОСОБА_6 належним чином умотивований і відповідає вимогам статей 370 374 КПК України. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засудженого визнано винним, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_8 та захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в них доводи, зокрема доводи захисника про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,

які аналогічні доводам його ж касаційної скарги, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.

Зокрема апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те,

що показання свідка ОСОБА_11 беззаперечно підтверджують факт участі ОСОБА_6 у діяльності народної міліції «ЛНР», оскільки свідок зазначив,

що впізнав ОСОБА_6 як військовослужбовця «ЛНР», котрого бачив під час проходження військової служби у танковому батальйоні. Свідок описав зовнішні ознаки ОСОБА_6 , вказав, що той носив військову форму «ЛНР», що узгоджується з іншими матеріалами справи. При цьому незначні розбіжності у показаннях свідка, зокрема щодо опису зросту чи зачіски, суд апеляційної інстанції визнав такими,

що не спростовують причетність ОСОБА_6 до терористичної організації.

Як зазначив апеляційний суд, показання свідка ОСОБА_11 щодо розмови ОСОБА_6 із знайомим ОСОБА_12 , під час якої ОСОБА_6 цікавився можливістю переведення до танкового батальйону для отримання вищої зарплати, підтверджують його корисливі мотиви активної участі в діяльності терористичної організації та усвідомлення ним своєї ролі.

Переглянувши матеріали кримінального провадження в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що досудове розслідування та судовий розгляд справи були проведені з дотриманням вимог КПК України, докази зібрані

у законний спосіб, а судом першої інстанції поза розумним сумнівом встановлено,

що ОСОБА_6 обіймав посаду у військовому формуванні «ЛНР»,

яка є терористичною організацією, завданнями котрої є зміна меж території

та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вплив на прийняття рішень, вчинення та не вчинення дій органами державної влади України, шляхом застосування зброї, вчинення вибухів, підпалів

та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

Згідно зі ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази,

які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції

не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Як убачається з апеляційної скарги захисника, він просив повторно дослідити всі докази у справі (т. 7, а.к.п. 316). Однак в судовому засіданні апеляційного суду

16 грудня 2024 року, коли головуючий опитував учасників судового розгляду щодо наявності клопотань, захисник ОСОБА_7 своє клопотання не підтримав,

не наполягав на його задоволенні, необхідність повторного дослідження доказів

не обґрунтував (т. 8, а.к.п. 24-30). Не встановив підстав для повторного дослідження доказів за доводами апеляційної скарги захисника і суд апеляційної інстанції, зазначивши в ухвалі, що хоча відповідне клопотання надійшло від захисника, однак в ході апеляційного розгляду підстав для повторного дослідження доказів

не встановлено (т. 8, а.к.п. 74, 81). Тобто клопотання захисника про повторне дослідження доказів було розглянуто апеляційним судом з відмовою у його задоволенні.

Тому доводи захисника про недотримання апеляційним судом вимог ст. 404 ч. 3

КПК України щодо процедури розгляду його клопотання про повторне дослідження доказів є безпідставними.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув подані апеляційні скарги з дотриманням положень ст. 405 КПК України і дійшов правильного висновку, що вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 відповідає вимогам кримінального процесуального закону,

є обґрунтованим та вмотивованим.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі надав обґрунтовані відповіді на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника,

які є аналогічними доводам його касаційної скарги, навів переконливі аргументи

на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав цю апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував своє рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів

не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ст. 258-3 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог

КПК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджений

винний у його вчиненні.

При призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, у лікарів психіатра та нарколога на обліках не перебуває, відсутність обставин,

які пом`якшують і обтяжують покарання, та призначив ОСОБА_6 основне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, яке є мінімальним згідно

із санкцією ст. 258-3 ч. 1 КК України, і додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Отже, покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом і розміром є необхідним

та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами

для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 436 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 19 липня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3