Постанова

Іменем України

4 жовтня 2018 р.

м. Київ

справа № 501/1245/17

провадження № 51-89км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Ємця О.П.,

суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Гапона В.О.,

прокурора - Шевченко О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Чугунова В.В. на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017160160000455 за обвинуваченням

ОСОБА_2, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Одеса, проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 14 липня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч.2 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_2 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 19 квітня 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Прийняте рішення щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він приблизно о півночі з 15 на 16 квітня 2017 року, знаходячись за місцем проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, під час спільного вживання спиртних напоїв з ОСОБА_4 та ОСОБА_3, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, які переросли у конфлікт, умисно наніс кулаком правої руки два удари по обличчю ОСОБА_3, а також один удар кутом верхньої частини дерев'яного табурету по голові з лівого боку, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до смерті потерпілого.

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 21 вересня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подає

У касаційній скарзі захисник Чугунов В.В. в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що в порушення ч.3 ст.404 КПК України апеляційний суд за клопотанням сторони захисту повторно не дослідив показання засудженого, які останній надавав суду першої інстанції, внаслідок чого безпідставно погодився з висновками цього суду та не перевірив доводи щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_2 на ст.118 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Шевченко О.О. вважала, що касаційна скарга захисника Чугунова В.В. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Мотиви суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно зі ст.438 КПК України, при вирішенні питання про наявність підстав для скасування судових рішень суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Фактичні обставини кримінального провадження, які були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд не перевіряє.

Доводи захисника Чугунова В.В. про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України безпідставні.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції при перегляді вироку щодо ОСОБА_2 дотримався.

З матеріалів справи убачається, що сторона захисту оскаржувала вирок з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій засудженого.

Сторона захисту не заперечувала доведеності винуватості ОСОБА_2 у заподіянні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть, але вважала, що такі дії засудженого слід розцінювати як вбивство потерпілого, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони.

Колегія суддів апеляційного суду, переглядаючи кримінальне провадження у межах поданих апеляційних скарг, дійшла висновку, що доводи про перевищення засудженим меж необхідної оборони при заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень є необґрунтованими. З такими висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Так, право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певних умов, визначених законом. Такими відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України є будь-які дії особи, безпосередньо спрямовані на заподіяння негайної та невідворотної істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, і у зв'язку з цим вимагають свого негайного відвернення або припинення.

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме: прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у випадку необхідної оборони, а й при перевищенні її меж.

У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання заподіяти шкоди потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

Із показань засудженого слідує, що він був знайомий з потерпілим, під час спільного вживання спиртних напоїв за місцем проживання потерпілого у приміщенні кімнати між потерпілим та ОСОБА_4 виникла сварка, в ході якої потерпілий висловлював образливі слова та фізично зачіпав останнього. У зв'язку з цим ОСОБА_2 наніс декілька ударів у голову ОСОБА_3 та разом з ОСОБА_4 перейшов у приміщення кухні. Через деякий час до них підійшов ОСОБА_3 з дерев'яною качалкою у руках та став нею погрожувати, а засуджений навідліг наніс йому кутом дерев'яного табурету удар у голову, після чого залишив квартиру.

Отже, зі змісту показань засудженого не вбачається, що потерпілий застосував фізичну силу або вчинив інші активні агресивні дії, що могли би становити реальну загрозу його життю або здоров'ю. Даних про наявність у ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, заподіяних ОСОБА_3, у справі не міститься.

Встановлені судом фактичні обставини, у тому числі й на підставі показань самого засудженого, свідчать, що дії потерпілого за своїми об'єктивними ознаками не могли створити реальної та безпосередньої загрози заподіяння шкоди для ОСОБА_2, які б у зв'язку з цим викликали невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому. Отже, вважати, що засуджений, завдаючи потерпілому удар зі значною силою дерев'яним табуретом у життєво важливий орган, перебував у стані оборони та діяв з перевищенням її меж, підстав немає.

Дії, передбачені ст.118 КК України, а саме вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, вчиняється лише умисно. Даних про те, що ОСОБА_2 бажав настання для потерпілого негативних наслідків саме у виді смерті, не встановлено. Разом із тим, виходячи з фактичних обставин, умисел ОСОБА_2 при завданні удару табуретом потерпілому охоплювався настанням будь-яких тілесних ушкоджень, у тому числі й тяжких. Тому діяння ОСОБА_2 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України, тобто за наслідками, які фактично настали.

Доводи захисника про порушення апеляційним судом вимог ч.3 ст.404 КПК України є безпідставними.

Так, захисник у поданому до апеляційного суду клопотанні ставив питання про повторне дослідження показань ОСОБА_2 шляхом відтворення звукозапису судового засідання місцевого суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження, суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом вказаної норми, повторне дослідження доказів в суді апеляційної інстанції здійснюється за клопотанням учасників судового провадження за умови, що вони були досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями. Дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом в такому випадку є обов'язковим.

Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, повторне дослідження апеляційним судом показань засудженого, які були надані в суді першої інстанції, шляхом відтворення звукозапису, як про це ставив питання захисник, є процесуально неприйнятним і не узгоджується з установленими процесуальним законом вимогами щодо безпосереднього отримання судом показань учасників процесу.

Натомість безпосередньо апеляційному суду засуджений з достатньою повнотою надав пояснення щодо обставин кримінального провадження, всі доводи сторони захисту щодо незгоди з вироком суду були перевірені, а підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, зазначені в ухвалі цього суду, з чим погоджується і колегія суддів.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст.370, 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017р.), Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Чугунова В.В. - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О.П. Ємець С.І. Кравченко Н.В.Білик