Історія справи

Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 607/16005/18

провадження № 51-3188км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Слинька С. С.,

суддів Білик Н. В., Марчука О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Гапон С. А.,

прокурора Вараниці В. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018210010002065, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гніздичне Збаразького району Тернопільської області, зареєстрованого у цьому ж селі ( АДРЕСА_3) , жителя АДРЕСА_2 , раніше судимого - за вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2017 року за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2019 року, залишеним без зміни ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 296 КК України (за епізодом від 21 липня 2018 року) до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 296 КК України - на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 342 КК України - на строк 1 рік; за ч. 2 ст. 345 КК України - на строк 3 роки. Крім того, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України (за епізодом від 27 вересня 2018 року), та виправдано.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового складання покарання за цим вироком та покарання, призначеного за попереднім вироком від 11 грудня 2017 року, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Вирішено питання про долю речових доказів.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за наступних обставин.

Так, 21 липня 2018 року близько 06:20 ОСОБА_1 , перебуваючи у громадському місці, а саме на території АЗС «ОККО», що на вул. Живова, 15 у м. Тернополі, де між ним та ОСОБА_2 виник конфлікт, у ході якого ОСОБА_1 , діючи безпричинно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства та оточуючих, проявляючи зухвалість, спричинив ОСОБА_2 близько одинадцяти ударів кулаками по обличчю, голові, тулубу та одного удару ногою по голові. У результаті злочинних дій ОСОБА_2 було заподіяно легкі тілесні ушкодження.

Крім цього, 07 жовтня 2018 року близько 23:00 ОСОБА_1 перебуваючи у громадському місці, а саме у приміщенні більярдного клубу «Абриколь» на вул. 15 квітня, 6, у м. Тернополі, де між ним та ОСОБА_3 , яка знаходилась у цьому клубі разом із ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виник словесний конфлікт. У ході зазначеного конфлікту ОСОБА_1 підбіг до ОСОБА_4 та, діючи безпричинно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства та оточуючих, проявляючи зухвалість, ударив останнього ногою в обличчя, після чого між ними розпочалась бійка. У цей момент ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 припинили бійку. Через декілька секунд у приміщення кімнати зазначеного більярдного клубу знову забіг ОСОБА_1 , який одразу вдарив ОСОБА_4 кулаком правої руки по обличчю, після чого двома руками відштовхнув ОСОБА_7 в сторону та ударив кулаком правої руки по обличчю ОСОБА_5 , яка в той момент разом із ОСОБА_7 намагалися знову припинити хуліганські дії ОСОБА_1 . Також до ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у цей момент приєдналась ОСОБА_3 , яка підбігла до ОСОБА_1 та намагалася припинити хуліганські дії. У цей момент ОСОБА_1 ударив ОСОБА_3 кулаком правої руки по обличчю, внаслідок чого остання втратила рівновагу та впала. У результаті злочинних дій ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було заподіяно легкі тілесні ушкодження.

Цього ж дня близько 23:30 ОСОБА_1 , перебуваючи на парковці для автомобілів, розташованій поряд з більярдним клубом «Абриколь», почав викрикувати на адресу працівників поліції ( ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ), які прибули за викликом з приводу конфлікту між відвідувачами вказаного клубу, слова нецензурної лексики та поводив себе агресивно, в результаті чого вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП. Надалі на неодноразові прохання працівників поліції припинити свої дії та вести себе спокійно ОСОБА_1 не реагував та враховуючи те, що його поведінка була агресивною стосовно всіх присутніх, то працівники поліції прийняли рішення про застосування до нього в порядку ч. 3 п. 1 ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію» спецзасобу «кайданки» для забезпечення своєї безпеки, безпеки оточуючих громадян та для припинення хуліганських дій. У подальшому ОСОБА_1 , будучи затриманим на підставі вчинення адміністративного правопорушення, розуміючи, що перед ним працівник поліції - ОСОБА_9 , який перебував у форменому одязі, умисно вдарив його ногою у ділянку правого кульшового суглоба та у ділянку правого стегна, внаслідок чого спричинив йому легкі тілесні ушкодження. У подальшому ОСОБА_1 під час застосування до нього фізичної сили продовжував фізично протистояти законним вимогам поліцейських ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації своїх дій, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону й невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість. Суть доводів засудженого зводиться до того, що суди першої та апеляційної інстанцій при призначенні йому покарання за вчинені злочини не врахували повною мірою всіх наявних у провадженні обставин, які пом`якшують покарання, даних про його особу, зокрема того, що на його утриманні перебувають малолітня дитина, дружина та його мати, яка є інвалідом 3 групи, а також його щирого каяття та добровільного відшкодування завданої шкоду. Крім того, засуджений вказує на те, що судами безпідставно не зараховано йому у строк покарання строку попереднього ув`язнення з 18 березня по 02 серпня 2017 року за попереднім вироком від 11 грудня 2017 року, оскільки остаточне покарання йому призначалося на підставі ст. 71 КК України.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор вважав, що доводи засудженого в касаційній скарзі є безпідставними, а судові рішення - законним та обґрунтованим.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, відповідно до вимог ст. 433 КПК України колегія суддів не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржуються.

Доводи засудженого, наведені ним у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість колегія суддів вважає безпідставними.

Так, мотивуючи своє рішення щодо справедливого виду та міри покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_1 , суд урахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу засудженого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності та нові злочини вчинив у період іспитового строку.

Зважив суд і на обставини, які пом`якшують покарання засудженому, а саме: визнання ним вини, відсутність у потерпілих до нього претензій, наявність на його утриманні малолітньої дитини.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_1 , суд не встановив.

Оцінивши наведені обставини у їх сукупності суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення винній особі покарання у виді позбавлення волі у межах санкцій частин інкримінованих йому статей закону України про кримінальну відповідальність.

Разом із цим суд першої інстанції з дотриманням вимог, передбачених ст. 71 КК України, остаточно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років за сукупністю вироків шляхом часткового складання покарання за оскаржуваним вироком та покарання, призначеного за попереднім вироком від 11 грудня 2017 року.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_1 покарання, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою засудженого, урахував зазначені обставини, на підставі чого погодився з видом та розміром призначеного остаточного покарання, вважаючи його законним та справедливим.

При цьому доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про те, що він щиро розкаявся у вчиненні злочинів, а також про те, що він відшкодував потерпілим шкоду, є обґрунтованими.

Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 під час судового розгляду свою вину визнав повністю, давав послідовні, логічні показання щодо пред`явленого обвинувачення, чим сприяв встановленню істини у провадженні, також він шкодував про скоєне, просив вибачення у потерпілих. Крім того, про наявність у ОСОБА_1 щирого каяття свідчить факт про добровільне відшкодування ним завданих збитків потерпілим.

Разом із цим ураховуючи вказані обставини, які пом`якшують покарання, з урахуванням тяжкості вчинених злочинів та конкретних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_1 , будучи раніше судимим, через незначний проміжок часу в період іспитового строку вчинив низку злочинів проти громадського порядку і моральності та проти авторитету органів державної влади, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність та небажання стати на шлях виправлення, не спростовує правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності достатніх підстав для призначення обвинуваченому більш м`якого покарання за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України.

З урахуванням наведених обставин, які мають значення для визначення справедливого виду та розміру покарання винній особі, а також обставин, які були визнані такими, що його пом`якшують, покарання у виді та розмірі, визначених судом, є справедливим і відповідає вимогам ст. 65 КК України щодо мети покарання. З огляду на тяжкість вчинених протиправних діянь, конкретних обставин провадження воно сприятиме виправленню та перевихованню ОСОБА_1 , а також попередить вчинення ним нових злочинів.

При цьому підстав вважати це покарання несправедливим унаслідок суворості чи м`якості, підстав для його пом`якшення колегія суддів не вбачає навіть з урахуванням доводів засудженого, наведених у його касаційній скарзі.

Що стосується доводів засудженого про безпідставне незарахування йому у строк покарання строку попереднього ув`язнення з 18 березня по 02 серпня 2017 року, який було вже зараховано за попереднім вироком від 11 грудня 2017 року, то колегія суддів касаційного суду дійшла такого висновку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», маючи на увазі, що при визначенні покарання за правилами ст. 71 КК України до покарання за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, суди повинні точно встановлювати невідбуту частину основного й додаткового покарань і зазначати їх вид та розмір у новому вироку. При цьому невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати, в тому числі, покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням (статті 75, 79, 104 КК України), за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі тощо.

Разом із тим, якщо суд повністю приєднує покарання, призначене особі за першим вироком, який постановлено із застосуванням ст. 75 КК України, до покарання, призначеного останнім за часом вироком, то до остаточного строку покарання за сукупністю вироків зараховується час перебування особи під вартою в порядку запобіжного заходу або його затримання.

Між цим, судом першої інстанції покарання за попереднім вироком від 11 грудня 2017 року ОСОБА_1 приєднано лише частково, а тому доводи засудженого про необхідність зарахування йому у строк покарання строку попереднього ув`язнення з 18 березня по 02 серпня 2017 року, який був вже зарахований за вищезазначеним вироком, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі на підставі ст. 72 КК України, є безпідставними.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а також вимог закону України про кримінальну відповідальність, що визначають принципи визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів та вироків, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу останнього - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Слинько Н. В. Білик О. П. Марчук