Історія справи

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 318/196/17

провадження № 51-4550км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Іваненка І. В.,

суддів Анісімова Г. М., Ковтуновича М. І.

за участю:

секретаря судового засідання Мінтенка Ю.В.,

прокурора Піх Ю.Г.,

захисників Дьяченка В.В., Шулякової М.В.,

потерпілої ОСОБА_1 ,

представника потерпілої, адвоката Шипілової С.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та захисників Дьяченка В.В. та Шулякової М.В. в інтересах ОСОБА_2 на вирок Василівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016080260000656, за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Василівський районний суду Запорізької області вироком від 19 липня 2018 року засудив ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Стягнув з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 10 409 грн. матеріальної шкоди та 300 000 грн. моральної шкоди.

Зарахував ОСОБА_2 в строк відбування покарання період попереднього ув`язнення з 15 грудня 2016 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком, ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 15 травня 2016 року, приблизно о 11.00 год., по АДРЕСА_2 під час спільного розпивання алкогольних напоїв з ОСОБА_3 , на ґрунті раптових неприязних стосунків, використовуючи шнурок, який він витяг з кросівок, затягнув петлю на шиї потерпілої ОСОБА_3 та почав її душити, внаслідок чого настала смерть останньої. Смерть ОСОБА_3 зокрема настала внаслідок механічної асфіксії в результаті стиснення органів шиї петлею.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційні скарги прокурора та захисників залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисники Дьяченко В.В. та Шулякова М.В. в інтересах ОСОБА_2 просять скасувати вирок Василівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2019 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а також невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, однобічністю досудового та судового слідства.

На обґрунтування своїх вимог сторона захисту зазначає, що докази, на які послався суд при постановленні обвинувального вироку, жодним чином не доводять причетність ОСОБА_2 до вчинення цього злочину, оскільки встановлюють виключно факт смерті потерпілої та факт присутності засудженого на місці злочину. Також у касаційній скарзі зазначено, що огляд місця події від 16 травня 2016 року проведено без понятих, оскільки вони весь час знаходились на вулиці, тому суди не мали права посилатись на цей доказ та всі похідні від нього докази. Також захисники вважають, що впізнання за фотознімками проведено з порушеннями вимог КПК України, без участі понятих, а пред`явлені особи містили різкі відмінності у ознаках та віці.

Також захисники зазначають, що протокол про затримання ОСОБА_2 було складено без участі захисника, чим грубо порушено його право на захист. При постановленні вироку, обґрунтовуючи доведеність вини ОСОБА_2 , суд першої інстанції послався на речові докази, хоча в судовому засіданні речові докази не досліджувались. Суд апеляційної інстанції зазначені порушення не усунув, тому захисники вважають, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України і підлягає скасуванню.

Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2019 року та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що суд першої інстанції належним чином не врахував конкретні обставини, суспільну небезпеку та тяжкість вчиненого злочину, тому призначив засудженому покарання, яке є явно несправедливим через м`якість. Суд апеляційної інстанції належним чином доводи апеляційної скарги прокурора не перевірив, не зазначив підстав, з яких доводи апеляційної скарги визнав необґрунтованими, тому ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Захисники підтримали свою касаційну скаргу і заперечували проти касаційної скарги прокурора.

Прокурор частково підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення і заперечував проти задоволення скарги захисників.

Представник потерпілої ОСОБА_1 адвокат Шапілова С.В. подала до суду заперечення на касаційну скаргу захисників, в якій просила задовольнити касаційну скаргу прокурора, а касаційну скаргу захисників Дьяченка В.В. та Шулякової М.В. залишити без задоволення. Таку ж позицію потерпіла та її представник підтримали й в судовому засіданні.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

За змістом статей 433, 438 КПК України, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК Українивбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою; наводяться докази, що спростовують її доводи. У цьому кримінальному провадженні зазначені вимоги закону апеляційним судом виконано.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу сторони захисту в частині встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також про те, що жодний доказ, досліджений судом не доводить винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, а лише доводить факт його перебування на місці вчинення злочину, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано зазначила, що судом першої інстанції було оцінено саме сукупність наданих доказів у їх взаємозв`язку, які є достатніми для висновку про доведеність факту вчинення злочину саме ОСОБА_2 . З таким висновком погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 16 травня 2016 року та похідних від нього доказів з підстав, зазначених у касаційній скарзі, зокрема проведення обшуку і вилучення речей без понятих.

В ч. 7 ст. 223 КПК України визначено, що обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов`язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.

Згідно зі ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит.

Як убачається з матеріалів провадження, при проведенні огляду місця події були присутні поняті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які підписали протокол від 16 травня 2016 року за результатами проведеної слідчої дії (т. 1 а.с. 224-226).

З інформації, яка міститься на технічному носії інформації, на якому зафіксовано провадження в суді першої інстанції, допитана свідок ОСОБА_4 суду підтвердила, що вона та ОСОБА_5 були присутні на території домоволодіння потерпілої протягом всього часу проведення огляду місця події, і, хоча до закінчення огляду в будинок не заходили, проте в кінці були запрошені працівниками поліції в будинок, їм було пред`явлено спаковані речі, які вилучались, було зачитано складений протокол, вони підтвердили правильність зазначеної у протоколі інформації і підписали його. Крім цього, під час проведення огляду місця події здійснювалась відеофіксація, є відеозапис та стенограма цієї слідчої дії. Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_2 не заперечував того, що надані на експертизу речі були вилучені саме в будинку потерпілої і на них могли бути його відбитки та інші сліди. Крім цього, ні поняті, ні сторона захисту, не зазначають про фальшування чи спотворення будь-яких доказів, отриманих при проведенні огляду місця події.

Тому колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що допущене органом досудового розслідування порушення не є таким, яке в розумінні ст. 412 КПК України визнається істотним і має бути безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Також Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про безпідставність доводів щодо порушень, допущених при проведенні впізнання за фотознімками, оскільки в судовому засіданні свідки підтвердили, що саме ОСОБА_2 бачили разом із потерпілою, не заперечував цього і сам обвинувачений. При цьому протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4 містять підписи понятих (т. 2 а.с. 29-55).

Також суд апеляційної інстанції детально перевірив доводи щодо складання протоколу затримання ОСОБА_2 від 15 грудня 2016 року без участі захисника і зазначив, що затримання ОСОБА_2 відбулося у місті Курахове Донецької області, де на час затримання не було адвокатів, що підтверджується відповіддю Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій області. При цьому з моменту затримання і до забезпечення ОСОБА_2 захисником з ним не проводилося жодних слідчих дій, а при обранні запобіжного заходу 17 грудня 2016 року був присутній захисник Дьяченко В.В., тому право на захист ОСОБА_2 в контексті допустимості окремих доказів порушено не було.

Крім цього, в касаційній скарзі захисники зазначають, що вирок суду обґрунтовано посиланням на речові доказам, які не досліджувались безпосередньо. Однак, як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції посилається виключно на висновки судових експертиз, проведених за результатами досліджених речових доказів. Зазначені висновки досліджувались в судовому засіданні, тому доводи скарги в цій частині є безпідставними.

Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного ОСОБА_2 покарання, то вони, на думку колегії суддів, також є необґрунтованими.

Відповідно до положень ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, вказав, що судом першої інстанції було враховано тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, одружений, займається селянським господарством.

За відсутності обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України. При цьому тяжкість та обставини вчиненого злочину, про які зазначав в апеляційній скарзі прокурор, були враховані судом першої інстанції при визначенні виду та розміру покарання.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційних скарг, які є аналогічними доводам касаційних скарг, та, зазначивши підстави ухваленого рішення, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. З цим висновком погоджується й колегія суддів Верховного Суду.

Ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПКУкраїни. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

Враховуючи викладене, касаційні скарги захисників та прокурора не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Василівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2019 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників Дьяченка В.В., Шулякової М.В. та прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

І.В. Іваненко Г.М. Анісімов М.І. Ковтунович