Історія справи

Постанова ККС ВП від 09.03.2020 року у справі №755/27711/13

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 березня 2020 року

м. Київ

справа № 755/27711/13-к

провадження № 51-4103км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

Головуючого Макаровець А.М.,

суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Костюка О.С,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисників Ніцу І.Г., Чопівської С.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12013110040003435, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця та жителя м. Києва, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 2 ст. 15 і пунктами 5, 6, 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 і пунктами 5, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 9 місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII ОСОБА_1 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення за період з 14 травня 2013 року по 29 вересня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та звільнено його від відбування покарання у виді позбавлення волі за повним відбуттям покарання.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржено.

Постановлено стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_4 52 808,49 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 200 000 грн - моральної шкоди.

Київський апеляційний суд ухвалою від 23 травня 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишив без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за викладених у вироку обставин вчинив закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, проте, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, не довів злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Так, наприкінці грудня 2012 року в ОСОБА_1 , який мав на меті уникнути повернення боргу ОСОБА_4 в розмірі 300 000 доларів США (100 000 з яких треба було повернути до 28 лютого 2013 року), виник злочинний умисел, спрямований на позбавлення життя останнього особливо небезпечним способом для життя багатьох людей - шляхом підриву саморобного радіокерованого вибухового пристрою осколкової дії.

Із цією метою ОСОБА_1 вступив у злочинну змову з ОСОБА_2 , який мав перед ним боргові зобов`язання. Реалізовуючи надалі свій злочинний намір, ОСОБА_1 придбав чотири стартові пакети оператора мобільного зв`язку компанії «МТС» з мобільними номерами, які використовував у ході готування до вчинення злочину, а також через сторонніх осіб, які не були обізнані про його злочинні наміри, автомобіль марки ВАЗ - 2102, зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , з метою установлення на даху останнього саморобного вибухового пристрою. Ключі від автомобіля та документи ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 , який у свою чергу для реалізації домовленостей долучив свого племінника ОСОБА_3

ОСОБА_3 погодився виконувати доручення ОСОБА_1 , які не є кримінально караними, не будучи обізнаним про його злочинні наміри, спрямовані на підготовку замаху на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_4 з корисливого мотиву способом, небезпечним для життя багатьох осіб, та не усвідомлюючи підготовки замаху на заподіяння смерті потерпілому, за проханням ОСОБА_1 установив на даху придбаного останнім автомобіля ВАЗ - 2102 багажник, автомобільну покришку та 26 лютого 2013 року припаркував цей автомобіль на парковці ресторану «Шервуд», що розташований у м. Києві на вул. Курнатовського, 1-А, біля транспортного засобу «Лексус» чорного кольору, попередньо установивши на даху автомобіля картонну коробку, про вміст якої обізнаний не був, після чого залишив місце події.

Цього ж дня близько 17:10 ОСОБА_1 , перебуваючи неподалік від ресторану «Шервуд», дочекавшись, коли потерпілий підійшов до власного автомобіля «LEXUS LX 470», д.н.з НОМЕР_2 , припаркованого біля автомобіля ВАЗ - 2102, на якому було заздалегідь встановлено саморобний радіокерований вибуховий пристрій осколкової дії, з метою завершення умисного злочину, спрямованого на позбавлення життя ОСОБА_4 способом, небезпечним для життя багатьох осіб, активізував цей вибуховий пристрій, у результаті чого відбувся вибух.

Внаслідок вибуху ОСОБА_4 було заподіяно середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, його вчасно доставлено до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги та надано кваліфіковану медичну допомогу.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження таістотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Просить скасувати вирок та закрити провадження.

На обґрунтування своїх доводів засуджений зазначає, що:

- достатніми та допустимими доказами його винуватості не доведено, суд безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про визнання доказів недопустимими;

- висновок суду про наявність у нього мотиву на вчинення вбивства - неповернення боргу є абсурдним, оскільки наявність боргу було підтверджено письмово і спадкоємці потерпілого могли ці боргові зобов`язання пред`явити до виконання;

- суд не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які підтвердили його алібі, при цьому безпідставно врахував показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що є суперечливими та не підтверджують беззаперечно його винуватості;

- показання потерпілого ОСОБА_4 не містять відомостей про те, що він перебував на місці злочину або готував вбивство;

- показання ОСОБА_2 та ОСОБА_9 не можна брати до уваги, оскільки вони містять істотні розбіжності та спрямовані на отримання цими обвинуваченими мінімального покарання;

- у матеріалах провадження відсутня будь-яка письмова згода на проведення огляду місця події безпосередньо в ресторані «Шервуд», а тому протокол тавідеозапис є недопустимими доказами;

- речові докази не відкривалися стороні захисту в порядку ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і судом не досліджувалися, проте були об`єктами дослідження експертиз, а отже висновки цих експертиз є недопустимими доказами;

- аналітичну довідку аналізу технічної інформації абонентських номерів від 20 вересня 2013 року не було прийнято судом, однак у вироку є на неї посилання;

- інформацію щодо перебування абонентів номерів мобільного телефону за місцем скоєння злочину, яку було витребувано за ухвалою суду про надання тимчасового доступу до речей та документів від 29 жовтня 2015 року, не відкрито в порядку ст. 290 КПК, і протокол відкриття в матеріалах справи відсутній;

- свідок ОСОБА_10 , який під час допиту в суді надав довідку про продаж стартових пакетів у магазині «Мобільні фішки», не був допитаний як свідок на стадії досудового розслідування, стороні захисту про виявлення свідка не повідомлялось;

- безпідставно не було взято до уваги висновків спеціалістів щодо вибухотехнічних досліджень та трафіків телефонних дзвінків, які були складені спеціалістом ОСОБА_11 та експертом ОСОБА_12 за зверненням сторони захисту.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник Ніцу І.Г. підтримали касаційну скаргу, прокурор вважав судові рішення законними та обґрунтованими й просив залишити їх без зміни, а захисник Чопівська С.С. поклалася на розсуд суду.

Мотиви Суду

У касаційній скарзі порушено питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Проте зазначена обставина відповідно до вимог ст. 438 КПК не може бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням вищезазначених норм КПК суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості досліджувати докази (у тому числі показання обвинувачених, потерпілого, свідків, протоколи огляду місця події таінших слідчих дій, висновки експертиз та інші), вирішувати питання про їх достовірність та надавати їм власну оцінку, а тому доводи у скарзі про те, що встановлені судом фактичні обставини кримінального провадження не мали місце й наведеними у вироку доказами його винуватість не підтверджується, не є предметом перевірки касаційного суду. Вказані доводи розглядались під час розгляду провадження судами першої та апеляційної інстанцій та їм дано відповідну оцінку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом.

У судовому засіданні ОСОБА_1 заперечив свою причетність до вчиненого злочину та від дачі показань у суді відмовився на підставі ст. 63 Конституції України.

Водночас обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_13 визнали вину в повному обсязі та надали показання щодо часу, місця та способу вчинення злочину, які сприймалися ними особисто, їхньої ролі та ролі ОСОБА_1 у цьому злочині, таким чином повністю викриваючи останнього.

Зокрема, ОСОБА_13 у суді першої інстанції повідомив, що, діючи за вказівками ОСОБА_1 , дійсно брав участь у підготовці та реалізації замаху на умисне вбивство ОСОБА_4 , не будучи обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_1 , довіряючи ОСОБА_2 , оскільки останній є його рідним дядьком. Зазначив, що він заздалегідь не обіцяв приховати вчинення особливо тяжкого злочину, однак, дізнавшись про вибух 26 лютого 2013 року біля ресторану «Шервуд» саморобного радіокерованого пристрою, усвідомив про факт підготовки замаху на умисне протиправне позбавлення життя ОСОБА_4 за відомих йому обставин та участь ОСОБА_1 у реалізації злочинного наміру, при цьому з повідомленням про відомі йому факти замаху на вбивство до правоохоронного органу не звертався.

Обвинувачений ОСОБА_2 суду пояснив, що дійсно мав значний борг у грошовому еквіваленті перед ОСОБА_1 , тому коли останній запропонував урегулювати (закрити) це питання шляхом позбавлення життя потерпілого, він погодився. Про свої наміри (план позбавлення життя потерпілого) ОСОБА_1 йому повідомляв, як і те, що потерпілий указав останньому повернути частину боргу, що, як він зрозумів, слугувало мотивом цього вбивства.

Потерпілий ОСОБА_4 у суді підтвердив обставини вчиненого щодо нього замаху на вбивство, які він сприймав особисто, а також про свої відносини із ОСОБА_1 та боргові зобов`язання останнього, пояснивши, що напередодні вибуху визначив термін повернення грошей, оскільки планував придбати нерухомість. Вказав, що ОСОБА_1 знав, на якому транспортному засобі він зазвичай пересувається і де саме біля свого ресторану паркується.

Суд першої інстанції встановив, що показання обвинувачених ОСОБА_2 і ОСОБА_9 , потерпілого ОСОБА_4 узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та інших й об`єктивно підтверджуються даними протоколів огляду місця події, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_16 ,висновками вибухотехнічної, судово-медичної експертиз та іншими доказами, які узгоджуються між собою.

На підставі аналізу вищевказаних доказів, ретельно досліджених у суді та визнаних достатніми й допустимими, суд першої інстанції, виходячи з конкретних обставин провадження, дійшов висновку, щодокази об`єктивно узгоджуються між собою, доповнюють один одного, не мають суперечностей і відтворюють обставини вчиненого ОСОБА_1 злочину, підтверджуючи його винуватість в інкримінованому злочині.

З такими висновками погоджується і Суд та вважає, що за встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 15 і пунктами 5, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Таким чином, підстав для закриття провадження, про що ставить питання засуджений у касаційній скарзі, у суду не було.

При цьому суд першої інстанції критично оцінив пояснення свідківОСОБА_5 та ОСОБА_6 , оскільки вони суперечать іншим доказам та не узгоджуються з матеріалами провадження.

Також судпершої інстанції не взяв до уваги надані захистом висновки експертиз та рецензій, які виконувались на замовлення захисника Соловйова К.М, оскільки матеріали для таких експертиз та рецензій було отримано з порушенням порядку, установленого КПК, а саме без ухвали слідчого судді чи суду про надання тимчасового доступу до них.

Суд першої інстанції спростував доводи захисника про те, що протокол огляду місця події від 26 лютого 2013 року з відеозаписом до нього є недопустимим доказом на підставах відсутності в матеріалах провадження будь-якої письмової згоди від власника на проведення огляду безпосередньо в ресторані «Шервуд». Цей суд встановив, що огляд місця події було проведено з дотриманням вимог ст. 237 КПК, при цьому здійснювався огляд місцевості, де стався злочин, а не проникнення до житла чи обшук приміщення.

Що стосується питання невідкриття стороні захисту речових доказів, то суд першої інстанції обґрунтовано послався у цьому зв`язку на практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, який у постанові від 24 жовтня 2018 року(справа № 733/249/16-к, провадження № 51-3848км18) вказав, що предмет після огляду визнається речовим доказом і долучається до кримінального провадження мотивованою постановою (ухвалою), якою створюється особливий правовий режим поводження з предметом в кримінальному провадженні. Джерелом фактичних даних (відомостей) стосовно речових доказів виступає протокол огляду предмета.

Водночас з матеріалів провадження вбачається, що сторона захисту була ознайомлена з цими протоколами та жодних зауважень або клопотань щодо ознайомлення з речовими доказами, які зберігаються у порядку, передбаченому відповідними нормативними актами, не висловлювала.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи провадження в апеляційному порядку, перевірив матеріали кримінального провадження та ретельно проаналізував доводи в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_1 , які аналогічні доводам, наведеним у його касаційній скарзі, надавши їм належну оцінку.

Суд апеляційної інстанції не встановив обставин та фактів, які могли би вплинути на обґрунтованість прийнятого судом рішення щодо доведеності вини обвинуваченого у вчиненому кримінальному правопорушенні та не були б досліджені чи належним чином оцінені судом першої інстанції.

Доводи у касаційній скарзі засудженого про недопустимість доказів були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.

Такі рішення судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються і з практикою Європейського суду з прав людини, який у Рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

З урахуванням зазначеного та обставин, установлених судом першої інстанції, а саме показань обвинувачених ОСОБА_2 і ОСОБА_9 , які прямо вказали на ОСОБА_1 як на організатора та безпосереднього учасника замаху на вбивство, пояснень потерпілого ОСОБА_4 , а також обвинуваченого ОСОБА_2 щодо мотиву злочину, сукупності інших наявних у провадженні доказів, твердження у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд не надав відповідей на його доводи про те, що:

- аналітичну довідку аналізу технічної інформації абонентських номерів від 20 вересня 2013 року не було прийнято судом, однак у вироку є на неї посилання;

- стороні захисту в порядку ст. 290 КПК не відкрито інформації оператора «МТС» щодо перебування абонентів номерів мобільного телефону за місцем скоєння злочину та показань свідка ОСОБА_10 , який під час допиту в суді надав довідку про продаж стартових пакетів у магазині «Мобільні фішки»,

в цілому не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та правильності кваліфікації його дій.

Таким чином, даних, які би свідчили, що у провадженні неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність або допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які б могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, не встановлено.

За таких обставин відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 26 листопада 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець В.В. Король М.М. Лагнюк