Історія справи

Постанова

Іменем України

03 березня 2020 року

м. Київ

судова справа № 233/295/18

провадження № 51-1534км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Слинька С. С.,

суддів Ємця О. П., Могильного О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Гапон С. А.,

прокурора Дехтярук О. В.,

захисника Новікова О. О. (у режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12017050380001531 від 05 грудня 2017 року, про застосування примусових заходів медичного характеру щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого за вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 квітня 2016 року за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 рокизі звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки на підставі статей 75, 76 цього Кодексу,

за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 3 ст. 153 КК України,

за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на ухвалу Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області ухвалою від 12 липня

2018 року постановив застосувати до ОСОБА_1 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу з суворим наглядом.

Також суд вирішив питання про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» в Донецькій області на поміщення його до Комунального лікувально-профілактичного закладу «Обласна психіатрична лікарня м. Слов`янська» та вирішивдолю речових доказів.

За вищевказаною ухвалою місцевого суду ОСОБА_1 вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 3 ст. 153 КК України, за таких обставин.

05 грудня 2017 року приблизно о 14:00 ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, біля будинку АДРЕСА_2 побачив, як малолітня ОСОБА_2 заходила до першого під`їзду вказаного будинку.

Наздогнавши останню на сходовому майданчику між дев`ятим та десятим поверхами, ОСОБА_1 схопив її за лікоть лівої руки та насильно став виводити на вулицю.

У цей час малолітня ОСОБА_2 спробувала зателефонувати своєму батькові, але ОСОБА_1 вихопив із її рук мобільний телефон і поклав його в ліву внутрішню кишеню своєї куртки.

Після цього ОСОБА_1 , використовуючи свою фізичну перевагу, проти волі малолітньої ОСОБА_2 , насильно завів її на перший поверх недобудованої будівлі, розташованої у дворі будинків № 60, № 62, № 64 на вул. Європейській у тому ж місті, де приблизно о 14:30, погрожуючи вбивством, застосовуючи фізичне насильство, подавивши волю потерпілої до опору, почав задовольняти свою статеву пристрасть неприродним способом, завдавши при цьому останній легких тілесних ушкоджень. Дії ОСОБА_1 були припинені батьком малолітньої

ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який затримав останнього на місці.

Донецький апеляційний суд ухвалою від 20 грудня 2018 року ухвалу місцевого суду від 12 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що апеляційний суд усупереч положенням статей 370, 419 КПК України, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі з доповненнями сторони обвинувачення, належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування та дійшов передчасного висновку про необґрунтованість апеляційних вимог прокурора щодо наявних порушень ст. 94 КПК України, допущених судом першої інстанції при встановленні фактичних обставин провадження та оцінки наданих доказів.

У запереченні на цю касаційну скаргу захисник Новіков О. О., посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить судові рішення про застосування примусових заходів медичного характеру щодо його підзахисного залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор, висловивши свої доводи, вважав, що постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є законними, обґрунтованими та вмотивованими, а тому просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Захисник Новіков О. О. заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора та просив постановлені у кримінальному провадженні судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 2 вказаної норми процесуального Закону суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 370 цього Кодексу передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених вказаним Кодексом.

За змістом положень статей 18, 19, 92, 93 КК України, ст. 503 КПК України підставою для застосування щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, примусових заходів медичного характеру є наявність у такому діянні юридичних ознак складу злочину, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, за винятком осудності як ознаки суб`єкта.

Відповідно до вимог указаних норм матеріального закону осудність є обов`язковою ознакою суб`єкта злочину, що характеризується таким психічним станом особи, при якому вона під час вчинення злочину здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об`єктивних ознак злочину - об`єкта посягання, суті діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків тощо. Така здатність повинна бути пов`язана з можливістю контролювати, керувати своїми вчинками.

Натомість неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Поняття неосудності включає в себе співвідношення медичного (біологічного) і юридичного (психологічного) критеріїв. Медичний критерій полягає у наявності в особи психічного захворювання, що істотно впливає на свідомість і волю людини (хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство, інший хворобливий стан психіки), юридичний - у нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. При цьому юридичний критерій виражається двома ознаками: 1) інтелектуальною - особа не може усвідомлювати фактичну сторону своїх дій (бездіяльності) та/або не здатна усвідомлювати їх суспільно небезпечний характер; 2) вольовою - особа не може керувати своїми діями (бездіяльністю) внаслідок руйнування психічною хворобою її вольової сфери.

Так, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 вчинив суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 153 КК України, у стані неосудності, при цьому суд належним чином дослідив зібрані докази.

Свій висновок про вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 3 ст. 153 КК України, місцевий суд обґрунтував дослідженими безпосередньо в судовому засіданні доказами.

Зокрема, складеними в порядку, передбаченому КПК України, протоколами процесуальних дій та додатками до них, у тому числі даними, що містяться у висновках експертиз; показаннями представника малолітньої потерпілої

ОСОБА_4 , свідка ОСОБА_3 про відомі їм обставини кримінального провадження та іншими доказами, зміст яких детально викладено в ухвалі.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 1446 від 13 грудня

2017 року за результатами проведеної експертизи на досудовому слідстві ОСОБА_1 у період часу, відповідний інкримінованому діянню, хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності або іншим хворобливим станом не страждав. Виявляв легку розумову відсталість, ускладнену психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю, синдром алкогольної залежності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, а також не страждав хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності або іншим хворобливим станом на час проведення експертизи.

Проте такий висновок суперечив його описовій частині, де зазначено про те, що під час проведення судово-психіатричної експертизи (в іншому кримінальному провадженні акт СПЕ №1099 від 21 вересня 2017 року) ОСОБА_1 не міг повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними. Окрім того, відповідно до висновку ОСОБА_1 з дитинства відставав у психофізичному розвитку, програму школи не засвоював, навчався в інтернаті. З 2001 року перебував на обліку в психіатра. У 2016 та 2017 роках перебував на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні з діагнозом «легка розумова відсталість з поведінковими порушеннями».

За клопотанням прокурора з урахуванням наявних відомостей, що викликали сумнів щодо осудності ОСОБА_1 , місцевий суд ухвалою від 22 березня

2018 року призначив стаціонарну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу, предметом дослідження якої були матеріали кримінального провадження, а також допити родичів про психічний стан ОСОБА_1 та копії актів судово-психіатричних експертиз за 2016 та 2017 роки, які було проведено в інших кримінальних провадженнях.

За результатами дослідження (висновок стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 24 травня 2018 року № 98) експертна комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 у період, що відноситься до інкримінованого йому діяння, виявляв і в теперішній час виявляє хронічне психічне захворювання у формі легкої розумової відсталості зі значними порушеннями емоцій та поведінки. Під час інкримінованого йому діяння він не міг усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними; у теперішній час також не може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними, потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним наглядом.

Зазначені результати дослідження жодних сумнівів у суду та сторін кримінального провадження не викликали, а тому, керуючись положеннями матеріального та процесуального законів, які регулюють порядок та підстави застосування примусових заходів медичного характеру, місцевий суд, навівши мотиви застосування до ОСОБА_1 примусових заходів медичного характеру, застосував до останнього такі заходи у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши з належною повнотою підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності, а тому доводи прокурора про те, що місцевий суд належним чином не мотивував прийнятого рішення, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Зі змісту матеріалів кримінального провадження видно, що аналогічні твердження з приводу неповноти судового розгляду висловив прокурор у своїй апеляційній скарзі з доповненнями. Апеляційний суд обґрунтовано визнав такі доводи апелянта безпідставними, ухвала вказаного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.

Наведені в касаційній скарзі прокурора мотиви не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Донецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Слинько О. П. Ємець О. П. Могильний