Історія справи

Постанова

Іменем України

02 липня 2019 року

м. Київ

справа № 316/1251/17

провадження № 51-1162 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Слинька С. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П.,

прокурора Руденко О. П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Сухової Н. А., яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 липня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 03 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080160000826, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Дніпровка Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, зареєстрований на АДРЕСА_1 , проживає на АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останнього разу 11 березня 2014 року Ізяславським районним судом Хмельницької області за ст. 391 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць, 29 квітня 2016 року звільнений по відбуттю строку покарання,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 липня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Строк відбуття покарання ухвалено рахувати з 19 червня 2017 року. Прийняте рішення щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 червня 2017 року приблизно о 13.00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння на проспекті Будівельників , 9 у місті Енергодарі Запорізької області , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, діючи умисно, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої ОСОБА_2 , шляхом ривка відкрито викрав належний потерпілій золотий ланцюжок із золотим хрестиком, заподіявши матеріальну шкоду на загальну суму 7 200 грн.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 3 грудня 2018 року вирок суду першої інстанції змінено. На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 19 червня 2017 року по 3 грудня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор Сухова Н. А., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК вважає неправильною, натомість вказує на наявність у його діянні ознак розбою. Істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону прокурор вважає відсутність у вироку суду першої інстанції формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Апеляційний суд всупереч приписам ст. 419 КПК відповідних доводів прокурора належним чином не перевірив та безпідставно залишив вирок щодо ОСОБА_1 без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Руденко О. П. частково підтримала касаційну скаргу прокурора в частині скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, в якій порушувалися питання невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та юридичної оцінки дій засудженого, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК правильно.

Так, при грабежі поєднаному із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства вплив на потерпілого у момент вчинення грабежу є незначним. Натомість, за загальним визначенням розбій, як злочин проти власності - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. При розмежуванні грабежу та розбою визначальним є характер застосованого до потерпілого насильства або погрози, як способу заволодіння чужим майном, при розбої воно є небезпечним для життя чи здоров`я, а при грабежі така небезпека відсутня.

До фізичного насильства, що є ознакою розбою, також належить насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя потерпілого в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну загрозу для життя потерпілого.

При цьому, згідно з вимогами ст. 92 КПК, обов`язок доказування події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 відкрито, із застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої ОСОБА_2 , зірвав з шиї потерпілої належний їй золотий ланцюжок із золотим хрестиком.

Відповідно до висунутого прокурором обвинувачення ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він вчинив напад з метою заволодіння майном ОСОБА_2 , поєднаний із насильством, небезпечним для її життя та здоров`я, яке виразилося у здавлюванні шиї потерпілої руками та утриманні її. Такі дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК.

Проте, дослідивши та проаналізувавши в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, відкриті в порядку ст. 290 КПК, надавши кожному з них і їм у сукупності належну оцінку з точки зору допустимості й достатності, тлумачачи всі сумніви на користь обвинуваченого, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність застосування ОСОБА_1 до потерпілої ОСОБА_2 насильства, небезпечного для її життя чи здоров`я, та відсутність реальної загрози життю потерпілої в момент заволодіння її майном.

Так, ні показання потерпілої ОСОБА_2 , ані показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на які посилався прокурор як на докази обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, не підтверджують той факт, що він душив потерпілу руками за шию.

Також, згідно з висновком судово-медичної експертизи, потерпілій ОСОБА_2 було заподіяно легкі тілесні ушкодження у виді саден на шиї та грудній клітині, які, відповідно до показань експерта ОСОБА_5 у судовому засіданні, не могли утворитися від здавлювання шиї руками.

Інших доказів, які б підтверджували доводи прокурора та поза усяким розумним сумнівом свідчили про те, що застосоване ОСОБА_1 до ОСОБА_2 насильство було небезпечним для життя та здоров`я потерпілої в момент заподіяння, стороною обвинувачення не надано ні в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді.

Таким чином, твердження прокурора про неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність у частині кваліфікації дій ОСОБА_1 як грабіж, а не як розбій, є безпідставними.

Вирок суду належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК. У вироку зазначене формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиція статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнаний ОСОБА_1 , та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора, які є аналогічними доводам її касаційної скарги, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду погоджується й колегія суддів.

Доводів на спростування висновків місцевого та апеляційного суду щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК, у касаційній скарзі прокурора не наведено.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, суд

ухвалив:

Вирок Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 липня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 03 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора Сухової Н. А. - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна Л. Ю. Кишакевич С. С. Слинько