Історія справи

Постанова ККС ВП від 02.04.2019 року у справі №314/1688/17

Постанова

Іменем України

02 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 314/1688/17

провадження № 51-7068 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Маринича В.К. та Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,

прокурора Опанасюка О.В,

захисників Замури Л.П.,

ВойницькогоЄ.О.,

в режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 червня 2018 року вкримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080210000177, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Нововолинська Волинськоїобласті, жителя АДРЕСА_1 раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини.

За вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня

2017 року ОСОБА_3 засуджено за частиною 1 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Ухвалено зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 11 лютого по 1 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід у виді домашнього арешту залишено без зміни до набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування покарання визначено рахувати з дня фактичного затримання ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави витрати в сумі 439,80 грн.

Вирішено долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винуватим і засуджено за злочин, вчинений за таких обставин.

11 лютого 2017 року близько 03:00 ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у приміщенні кухні належного йому будинку АДРЕСА_1, під час раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_4 діючи умисно, ударив ОСОБА_4, ножем у грудну клітину, спричинивши колото-різане поранення тулуба, яке ускладнилось масивною крововтратою, від чого ОСОБА_4 помер. Таким чином ОСОБА_3 вчинив умисне вбивство ОСОБА_4

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року - без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі прокурор не оспорює фактичних обставин справи, однак ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без зміни вирок районного суду, помилково погодився з висновком суду першої інстанції щодо призначеного засудженому покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

Крім того, прокурор вказує, що суд помилково послався на обставину, яка пом'якшує покарання - щире каяття, а також не врахував обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину особою у стані алкогольного сп'яніння.

Також прокурор, обґрунтовуючи істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх невмотивованими у зв'язку з відсутністю належних відповідей на доводи його апеляційної скарги.

У запереченнях на касаційну скаргу засуджений ОСОБА_3 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та об'єктивно врахували обтяжуючі та пом'якшуючі покарання обставини. Вважає, що призначене йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років є достатнім для його виправлення та не заперечує, що власні дії призвели до вчинення злочину. Просить рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав касаційну скаргу, думку засудженого та захисників, які заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, заперечення та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду

Відповідно до статті 433 Кримінального Процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановленні в оскаржуваному рішенні, вирішуючи питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору незалежності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з касаційної скарги, висновків про доведеність винуватості засудженого, правильності кваліфікації його дій та події кримінального правопорушення прокурор не оспорює та не заперечує.

Доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого Суд вважає неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Згідно зі статтею 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

За матеріалами кримінального провадження суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання, врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення встановлені у суді, та дані про особу засудженого, який щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, раніше не судимий, на час розгляду справи йому виповнився повний 61 рік, є пенсіонером, має низку захворювань, позитивно характеризується як за місцем проживання, так і за місцем колишньої роботи, багато років працював в органах внутрішніх справ та в органах пенітенціарної служби, не перебуває на обліку в психіатричному чи наркологічному закладі.

При цьому суд, послався на пом'якшуючі покарання обставини, зокрема щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину, та обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Крім того, суд врахував обставини вчиненого кримінального правопорушення, суд зважив на те, що ОСОБА_3, маючи можливість сховати труп ОСОБА_4 або почати переховуватись, самостійно викликав працівників поліції, добровільно з ними прослідував до відділення поліції, вказав на місце перебування знаряддя вбивства, добровільно відшкодував завданий збиток, адже обвинувачений перерахував потерпілому гроші з метою відшкодування витрат на поховання, хоча потерпілий відмовився їх прийняти.

З урахуванням зазначеного,суд першої інстанції вирішив, що досягнення мети покарання, а саме кари та виправлення засудженого, можливе за умови призначення йому реального покарання, але у мінімальній межі, визначеній санкцією статті, за якою він обвинувачений.

Апеляційний суд погодився з такими висновками та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначив вид та строк відбування покарання.

Доводи прокурора в частині неправильного врахування судом такої пом'якшуючої покарання обставини, як щире каяття винного, за відсутності визнання вини, є неспроможним з огляду на таке.

Як вбачається з аудіозапису журналу судового засідання від 7 вересня

2017 року, ОСОБА_3 в суді першої інстанції показав, що засуджує себе за скоєне, умислу вбивати потерпілого не мав, усе, що трапилось, є наслідком вживання алкогольних напоїв, він щиро розкаюється та жалкує про те, що зробив.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з визнанням такої пом'якшуючої покарання обставини, як щире каяття засудженого, та вважає доводи прокурора в цій частині неспроможними.

Крім того, доводи прокурора щодо неврахування апеляційним судом обтяжуючої покарання обставини, а саме скоєння злочину у стані алкогольного сп'яніння, також є надуманими, виходячи з такого.

Суд апеляційної інстанції належним чином надав відповідь на доводи апеляційної скарги прокурора, вказавши, що обставиною, яка обтяжує покарання засудженого, є вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, врахував її при вмотивуванні такого рішення та зазначив, що суд першої інстанції, призначаючи покарання, не залишив її поза увагою.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про залишення без зміни вироку районного суду в частині призначеного покарання, оскільки суд правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а призначене покарання є достатнім та співмірним із вчиненим кримінальним правопорушенням.

Крім того, слід зауважити, що розмір призначеного засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років є наближеним строком до мінімальної межі санкції частини 1 статті 115 КК, відповідно до якої встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 років.

Тобто таке покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, є достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.

Інших доводів, які б вказували на невідповідність призначеного засудженому покарання, прокурор у касаційній скарзі не навів, а його посилання на невмотивованість ухвали суду апеляційної інстанції є неспроможними, оскільки суд належним чином умотивував усі доводи його апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК, а тому не має підстав вважати її невмотивованою. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону колегія суддів не вбачає, а на доводи викладені в апеляційній скарзі прокурора суд апеляційної інстанції надав вичерпні відповіді.

Отже, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 червня 2018 року щодо засудженого ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк В.К. Маринич В.П. Огурецький