Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 206/1744/22

провадження № 51-4895км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 в режимі відеоконференції

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2023 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року в кримінальному провадженні № 12021041700000360 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , громадянки України, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Новошахтинськ Ростовської області Російської Федерації, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудима,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2023 року ОСОБА_7 було визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначено покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, у невстановлені в ході досудового розслідування місці та час, але не пізніше 09 год. 09 вересня 2021 року, у ОСОБА_7 , в результаті внутрішніх переживань, образ, неприємних спогадів, через які сформувалась прихована неприязнь до своєї малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виник злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство останнього.

З метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на умисне протиправне заподіяння смерті своїй малолітній дитині ОСОБА_8 , у невстановлений в ході досудового розслідування час, але не пізніше 09 год. 09 вересня 2021 року, у невстановленому місці та у невстановлений спосіб ОСОБА_7 придбала упаковку лікарського засобу - розчину для ін`єкцій «Корглікон» в ампулах, у кількості 10 ампул по 1 мл., який відпускається виключно за рецептом лікаря та до вільного продажу заборонений, та у подальшому зберігала вказаний препарат за місцем свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, будучи фармацевтом за спеціальністю, ОСОБА_7 достеменно знала, що лікарський засіб «Корглікон» заборонено застосовувати дітям до досягнення ними дворічного віку.

Перебуваючи за місцем свого мешкання у період часу з 04 год. до 09 год. 09 вересня 2021 року, більш точний час у ході проведення досудового розслідування не виявилось за можливе встановити, ОСОБА_7 знаходячись біля дивану у спальній кімнаті, розцінюючи свої дії, як єдино вірно визначені для досягнення своєї злочинної мети, направленої на протиправне заподіяння смерті малолітньому ОСОБА_8 , як фармацевт з медичною освітою, розуміючи, що введення в організм малолітнього ОСОБА_8 лікарського засобу - розчину для ін`єкцій «Корглікон», призведе до різкого погіршення в зв`язку із цим стану фізичного здоров`я потерпілого, а також того, що останній є малолітньою дитиною та не може в силу свого віку самостійно вчиняти дії та вжити заходів, направлених на отримання ним своєчасної кваліфікованої медичної допомоги, що в подальшому в сукупності всіх факторів призведе до смерті останнього, бажаючи діяти саме в такий спосіб та, оцінюючи його як єдино вірний, а також, бажаючи настання таких суспільно-небезпечних наслідків, посягаючи на найвищу соціальну цінність - життя людини, умисно зробила внутрішньом`язову ін`єкцію вказаним шприцем, заповненим нею сильнодіючим лікарським засобом «Корглікон» своєму малолітньому сину ОСОБА_8 .

В результаті умисних злочинних дій ОСОБА_7 , спрямованих на протиправне заподіяння смерті її малолітній дитині, ОСОБА_8 о 12 год. 40 хв. 09.09.2021 у стані клінічної смерті було госпіталізовано до КП «Дніпропетровська обласна дитяча лікарня» ДОР, за адресою: м. Дніпро, вул. Космічна, 13. з діагнозом: отруєння кардіостимулюючими глікозидами і о 06 год. 25 хв. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер в реанімаційному відділені вказаної лікарні.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасовано. Ухвалено призначити ОСОБА_7 за п. 2 ч.2 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. Також вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженої порушує питання про зміну судових рішень в частині призначеного покарання шляхом застосування відносно ОСОБА_7 положень ст. 69 КК України.

В обґрунтування захисник посилається на те, що судами без належної уваги залишився факт, що засуджена під час інкримінованих їй дій не повною мірою могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто вчинила злочин у стані обмеженої осудності, що, відповідно до вимог ст. 20 КК має враховуватись судом при призначенні покарання.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурор вказує на безпідставність наведених у ній доводів, зазначає, що ст. 20 КК України не містить вимог щодо обов`язкового пом`якшення покарання особі, визнаній обмежено осудною.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, навівши при цьому відповідні мотиви.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Виходячи зі змісту касаційної скарги захисника, кваліфікація дій ОСОБА_7 та доведеність її винуватості в інкримінованому їй злочині стороною захисту не оскаржується, а тому не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Також Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що у касаційній скарзі захисник порушує питання про зміну як вироку суду апеляційної інстанції, так і вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання. Проте, вирок суду першої інстанції в цій частині вже скасований судом апеляційної інстанції. Оскільки захисник не оскаржує вирок суду першої інстанції в частині кваліфікації чи з інших підстав, крім покарання, то предметом перевірки суду касаційної інстанції є лише вирок апеляційного суду.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіривши доводи касаційної скарги захисника і матеріали кримінального провадження, Верховний Суд приходить до таких висновків.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з нормами ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_9 покарання послався на ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченої(працевлаштована, раніше не судима, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем мешкання характеризується позитивно, відповідно до висновку комплексної судово-психіатричної експертизи під № 49 від 06.04.2022 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує), наявність обставин, що пом`якшують (щире каяття, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, а також те, що при вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_7 в не повній мірі могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними) та обтяжують покарання (вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винна перебуває (перебувала) у сімейних або близьких відносинах)

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про можливість застосувати відносно ОСОБА_7 положень ст. 69 КК України, оскільки наявні кілька обставин, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин та вчинення кримінального правопорушення особою, яка в не повній мірі могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_7 покарання не безпідставного застосування положень ст. 69 КК України, визнав призначене покарання таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.

Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що місцевий суд, в порушення вимог ст. 69 КК України, належним чином не встановив обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину та не навів докладних мотивів, з яких він вважав можливим призначити обвинуваченій покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією інкримінованого їй злочину. При цьому, як зазначив апеляційний суд, суд першої інстанції, визнаючи в якості обставин, що пом`якшують ОСОБА_7 покарання, щире каяття та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, також належним чином не мотивував свого рішення, а ті висновки, які він навів, є помилковими і не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Зокрема, суд апеляційної інстанції визнав сумнівною наявність у ОСОБА_7 такої пом`якшуючої обставини, як щире каяття, оскільки вона ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду пробачення у потерпілого, який є батьком дитини, не попросила, а навпаки намагалася перекласти провину за скоєне на нього.

Що стосується такої пом`якшуючої покарання обставини, як вчинення кримінального правопорушення у зв`язку зі збігом тяжких особистих та сімейних обставин, то апеляційний суд також не погодився з судом першої інстанції.

Так, апеляційний суд вказав, що хоча місцевий суд і послався на те, що свідки та потерпілий підтвердили, що після загибелі у 2015 році доньки ОСОБА_7 , остання дуже важко переживала смерть доньки і періодично впадала в депресію. Однак поза увагою місцевого суду залишилось те, що вказані свідки і потерпілий зазначали, що з моменту смерті доньки, вони не помічали нічого дивного у поведінці обвинуваченої, вона мала постійну роботу, добре виконувала свої професійні обов`язки, була матеріально забезпеченою, займалась спортом, подорожувала, влаштувала своє особисте життя та народила дитину, мала постійне місце проживання, а на передодні вчинення злочину її поведінка носила упорядкований характер і вона перебувала у гарному настрої. Більше того суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що донька ОСОБА_10 до смерті, проживала з бабусею, а не з матір`ю (обвинуваченою ОСОБА_7 ). А тому, як цілком обґрунтовано зазначив апеляційний суд, між вказаною обставиною і вчиненим злочином відсутній об`єктивний зв`язок, тому вона не може бути прийнято судом як обставина, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливає на пом`якшення покарання.

Також апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо визнання обставиною, що пом`якшує покарання, те, що при вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_7 не в повній мірі могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Згідно з ч. 1 ст. 20 КК України, підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Обмежена осудність - це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та/або керувати ними. Обмежена осудність не виключає кримінальної відповідальності.

Особа визнається судом обмежено осудною з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи. Відповідно до ч. 2 ст. 20 КК України, визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання.

Як правильно зазначив апеляційний суд, під час інкримінованих їй дій, ОСОБА_7 в стані фізіологічного афекту не перебувала, а перебувала у стані пригніченості, розгубленості, відчаю, які слід кваліфікувати не як окремий емоційний стан, а як динаміку психічного розладу, встановленого експертами психіатрами.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що суд першої інстанції, посилаючись на обмежену осудність, як на обставину, що пом`якшує покарання, не надав належної оцінки з точки зору взаємозв`язку сукупності доказів: висновкам щодо психічного стану обвинуваченої, матеріалам провадження та показанням допитаних експертів ( ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ). Так, попри те, що за висновками у ОСОБА_7 дійсно були психічні розлади, які мали вплив на раціональність прийняття нею рішень, розуміння власного місця та ролі в досліджуваній ситуації, передбачення наслідків своїх дій та здатність регулювати свою поведінку, однак детальний аналіз ситуації інкримінованих діянь вказує, що напередодні подій поведінка ОСОБА_7 носила адекватний, впорядкований характер. Більше того, як зазначали експерти, виходячи зі змісту та характеру передсмертної записки, хоча у ОСОБА_7 й актуалізувались якісь внутрішні переживання (можливо образи, можливо неприємні спогади), які спонукали її до вчинення безпосередніх дій, однак сам характер написання тексту рівним почерком, із збереженням граматики, пунктуації свідчить про відсутність явищ вираженої тривоги, розгубленості. Зазначене свідчить, що ОСОБА_7 чітко розуміла та усвідомлювала, що вона робить та могла передбачити наслідки. Крім того, будучи фармацевтом, ОСОБА_7 дитині зробила смертельну ін`єкцію сильнодіючим препаратом Корглікон, при цьому вона розрахувала дозу ОСОБА_14 , яку ввела своєму сину, і добре розуміла, що дитина помре, однак сама вона, при цьому, прийняла препарат Гідазепам, і для того щоб вбити себе за допомогою вказаного препарату, треба було випити його дуже велику дозу, а не ту кількість пігулок, яку випила обвинувачена. Також експерти зазначили, що суїцидальні спроби ОСОБА_7 , через прийом медикаментів, носять характер «несправжності», «демонстративності».

Отже, апеляційний суд дійшов переконання, що психічний стан ОСОБА_7 , а саме її обмежена осудність, хоч і враховується при призначенні покарання, однак не може бути визнана тією обставиною, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме вбивства своєї малолітньої дитини, та такою, що в розумінні ст. 66 КК України, пом`якшує покарання.

У зв`язку з зазначеним, апеляційний суд цілком обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_7 покарання, скасував в цій частині вирок суду першої інстанції та постановив свій, яким призначив обвинуваченій покарання у виді 11 років позбавлення волі.

З вказаними висновками суду апеляційної інстанції погоджується і Верховний Суд та вважає, що призначене апеляційним судом ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. ст. 50 та 65 КК України.

Що ж стосується доводів касаційної скарги захисника щодо пом`якшення ОСОБА_7 покарання шляхом застосування ст. 69 КК України, то вказані доводи Верховний Суд відхиляє, виходячи з того, що мотиви, наведені апеляційним судом в обґрунтування свого висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 69 КК України, є переконливими та достатньо обґрунтованими.

Більше того Верховний Суд зазначає, що захисник в касаційній скарзі фактично не оскаржує висновки апеляційного суду, а лише посилається на те, що при призначенні ОСОБА_7 покарання мають бути враховані норми ст. 20 КК України.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарги захисника задоволенню не підлягає.

З цих підстав Верховний Суд постановив:

Касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року - без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3