Історія справи

Ухвала ККС ВП від 02.04.2020 року у справі №199/330/18

Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 199/330/18

Провадження № 51-1647 км 20

ВерховнийСуд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого- КравченкаС. І.,

суддів: Білик Н. В., Ємця О. П.,

присекретарі ІгнатенкуЮ. В.,

за участю прокурора Чабанюк Т. В.,

засудженої ОСОБА_1,

захисників: Мироненко І. О.,

Мироненка В. В.

розглянув у судовомузасіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017040630003088 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилась в м. Нікополь, Дніпропетровської області, зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,

за касаційними скаргами захисників Мироненко І. О. та Мироненка В. В. в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2020 року щодо ОСОБА_1,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850
гривень.

Також зазначено, що у разі несплати штрафу та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд, у відповідності до ч. 5 ст. 53 КК України, замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян або виправними роботами один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Цивільний позов задоволено в повному обсязі і стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2070,46 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди у розмірі 5000,00 гривень.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2020 року вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 17 березня 2017 року, приблизно о 14 год. 05 хв., біля будівлі Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини, по вул. Саперній, 34 в м. Дніпро, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно, спричинила потерпілій ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які її подали

У касаційних скаргах, які фактично є аналогічними за змістом, захисники Мироненко І. О. та Мироненко В. В. просять скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Зазначають, що кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення було розпочато за відсутності письмової заяви потерпілої про вчинене кримінальне правопорушення.

Окрім цього, місцевим судом не дотримано вимог закону при призначенні остаточного покарання. Вважають, що при апеляційному розгляді, судом допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки не було винесено письмової ухвали про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду, сторону захисту було позбавлено права на складення заперечення на апеляційну скаргу прокурора у визначений строк, учасникам не було роз'яснено права на відвід та повідомлення про права та обов'язки. Вважають, що суд порушив вимоги закону, розглянувши справу за відсутності обвинуваченої ОСОБА_1 за наявності клопотання сторони захисту про відкладення апеляційного розгляду.

Захиснику Мироненко І. О. вчасно не було надано копію технічного запису судового засідання за її клопотанням, а оголошення повного тексту ухвали відбулось пізніше, визначеного у резолютивній частині, часу.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Мироненко І. О. підтримала подану нею в інтересах засудженої ОСОБА_1 касаційну скаргу, а також касаційну скаргу захисника Мироненка В. В., просила скасувати вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду, і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Захисник Мироненко В. В. просив задовольнити вимоги касаційних скарг в повному обсязі. Зазначав, що судом першої та апеляційної інстанції допущені істотні порушення норм матеріального та процесуального права, тому судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Засуджена ОСОБА_1 підтримала доводи поданих захисниками касаційних скарг.

Прокурор Чабанюк Т. В. у засіданні суду касаційної інстанції підтримала частково касаційні скарги захисників - в частині істотного порушення вимог кримінального процесуального закону апеляційним судом при розгляді справи без участі обвинуваченої, просила ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412, 413, 414 КПК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення судове рішення.

За змістом норм ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При ст.ст. 434, 436, 438, 441 КПК Україниним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених ст. 370 КПК України, обґрунтованим - є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 370 КПК України, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Щодо початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення

Відповідно до ч.1 ст. 477 КПК України кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених, серед інших, статтею 125 КК України.

Статтею 478 КПК України закріплено норму, за якою потерпілий має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення.

Згідно приписів ч. 4 ст. 26 КПК України кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, 28 листопада 2017 року заяву потерпілої ОСОБА_2 про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, а саме, спричинення тілесних ушкоджень, було прийнято дільничим поліції ВП ГУНП в Дніпропетровській області та зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, та складено протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28 листопада 2017 року (Т.1, а. к. п. 96,97). Відповідні відомості в ЄРДР за №12017040630003088 з правовою кваліфікацією дій за ч. 2 ст. 125 КК України були внесені 29 листопада 2017 року (Т.1, а. к. п. 95). Крім того, 29 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до слідчого СО АНД ВП із заявою про залучення її до провадження як потерпілої.

Потерпіла ОСОБА_2 під час судового розгляду від обвинувачення щодо ОСОБА_1 не відмовлялась. Зазначене волевиявлення потерпілої ОСОБА_2 варто розцінювати проявом її волі до притягнення винного до кримінальної відповідальності та як відсутність процесуальних перешкод для здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Тому доводи касаційної скарги захисників в цій частині, суд вважає необґрунтованими.

Щодо доводів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання

Не можна погодитися з доводами касаційних скарг щодо порушення судом вимог п.2 ч.4 ст. 374 КПКУкраїни та ч. 5 ст. 53 КК України щодо призначеного остаточного покарання.

Відповідні доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином їх перевірив, та надав обґрунтовану відповідь.

Щодо визначення судом покарання, відповідно до вимог ст.65 КК України при призначенні покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинуваченого, особі яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Дотримуючись наведених вимог, суд першої інстанції, обираючи обвинуваченій покарання в межах санкції ч. 2 ст. 125 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових правопорушень.

У даному випадку, суд роз'яснив порядок виконання вироку суду та наслідки невиконання вироку суду, що не можна визнати порушенням вимог кримінального процесуального закону, враховуючи, що одним з важливих аспектів реалізації принципу верховенства права є уникнення надмірної та штучної бюрократизації судового процесу, що перешкоджає реалізації мети правосуддя загалом та унеможливлює панування верховенства права. Проте головним є те, що прийняття суддею певного рішення у межах його дискреційних повноважень повинно ґрунтуватися передусім на об'єктивному та загальному принципі верховенства права.

Як вбачається, суд у резолютивній частині вироку зазначив про призначення остаточного покарання та у відповідності до вимог п.1 ст. 374 КПКУкраїни, та у резолютивній частині вироку зазначив крім іншого - строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження, порядок отримання копії вироку та інші відомості.

Тобто, роз'яснення судом порядку виконання вироку та наслідки невиконання вироку суду, не можна визнати істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в розумінні ст. 412 КПК України, які б слугували підставою для скасування судового рішення.

Щодо здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченої

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно зі ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, окрім інших, відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; забезпечення права на захист; доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів; диспозитивність; гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами.

Частиною 1 ст. 8 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Окрім того, відповідно до ч. 1. ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Статтею 10 КПК України передбачено принцип рівності перед законом та судом.

Відповідно до ч 1. ст. 20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені ч 1. ст. 20 КПК України.

Захисники як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції вказують те, що суд необґрунтовано розцінив неявку обвинуваченої як затягування строків розгляду і зловживання процесуальними правами та закінчив апеляційний розгляд без її участі.

Доводи касаційних скарг захисників в цій частині є слушними.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК України.

Відповідно до ст. 405 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених гл.31 ст. 405 КПК України.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що на вирок суду першої інстанції обвинуваченою ОСОБА_1 та прокурором були подані апеляційні скарги.

Приймаючи рішення про розгляд апеляційних скарг за відсутністю обвинуваченої, апеляційний суд виходив з тих підстав, що стороною обвинувачення та потерпілою з її представником було зроблено заяви щодо зловживання обвинуваченою своїми правами.

Апеляційним судом розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 відкладався двічі. Зокрема, 27 лютого 2020 року, коли обвинувачена просила відкласти розгляд справи, оскільки вона не отримала копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копії апеляційної скарги прокурора, та те, що саме 27 лютого 2020 року уклала угоду з новим захисником - Мироненко І. О. Суд задовольнив клопотання сторони захисту, вручив копії ухвали та апеляційної скарги прокурора, призначивши справу до розгляду на 3 березня 2020 року та надав стороні захисту можливість ознайомитися з матеріалами справи у повному обсязі, про що свідчать розписки сторони захисту (Т. 2, а. к. п. 140,140а, б, 141). 3 березня 2020 року сторона захисту знов зверталася до суду з заявою про відкладення розгляду справи, оскільки, на їх думку, було недостатньо часу для підготовки заперечення на апеляційну скаргу прокурора. Вищенаведене клопотання сторони захисту судом було визнано безпідставним, та ухвалено відмовити у його задоволенні. Тоді стороною захисту було заявлено відвід колегії суддів, яка видалилася до нарадчої кімнати, водночас, була викликана швидка медична допомога у зв'язку із погіршенням стану здоров'я обвинуваченої. Судом було ухвалено рішення про відкладення розгляду справи на 5 березня 2020 року. В цей день захисником Мироненко І. О. в інтересах обвинуваченої ОСОБА_1 було подано заяву про перенесення судового засідання на іншу дату, зі змісту якої вбачається, що обвинувачена повністю підтримує заяву, та бажає в обов'язковому порядку приймати участь в апеляційному розгляді після завершення лікування в закладі охорони здоров'я. У судовому засіданні ставилось питання про відкладення розгляду провадження. Однак, апеляційний суд таку причину неявки обвинуваченої визнав необґрунтованою, та постановив розгляд кримінального провадження проводити за її відсутності.

В матеріалах провадження міститься належним чином завірена копія первинного листка непрацездатності, серії АЮД № 086939, виданого ДУ ТМО МВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_1, яким засвідчено її лікування в період з 4 березня до 6 березня 2020 року (Т.2, а. к. п. 174).

Згідно ч. 3. ст. 21 КПК України кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому ч. 3. ст. 21 КПК України.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими Статтею 22 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 323 КПК України якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не прибув за викликом у судове засідання, суд відкладає судовий розгляд, призначає дату нового засідання і вживає заходів до забезпечення його прибуття до суду. Суд також має право постановити ухвалу про привід обвинуваченого та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення в порядку, передбаченому главами 11 та 12 ч. 1 ст. 323 КПК України.

З огляду на положення ст. 42 КПК України, обвинувачений, окрім іншого, має право: брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення; збирати і подавати суду докази; висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження; виступати в судових дебатах. Вказана стаття передбачає і певні обов'язки, зокрема, прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб; підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.

Згідно частин 1, 2 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог частин 1, 2 ст. 412 КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК України, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою.

Таким чином, суд вважає, що під час апеляційного розгляду порушено загальні засади кримінального провадження, зокрема, принцип змагальності сторін. Розгляд провадження без участі обвинуваченої, коли є обґрунтоване клопотання сторони захисту про його відкладення у зв'язку з перебуванням останньої в закладі охорони здоров'я чи лікуванням, з огляду на положення п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК України, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції.

При перевірці доводів касаційних скарг захисників щодо порушення апеляційним судом порядку підготовки до апеляційного розгляду, то вони не знайшли свого підтвердження. Так, Дніпровським апеляційним судом, керуючись ст. 401 КПК України, 6 лютого 2020 року було закінчено підготовку до апеляційного розгляду за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_1 та прокурора у кримінальному провадженні на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2019 року, та призначено до розгляду, про що постановлено ухвалу (Т. 2, а. к. п. 112).

Інші порушення кримінального процесуального закону, на які містяться посилання у касаційних скаргах захисників, суд не визнає істотними, тобто такими, які б слугували підставами для безумовного скасування судових рішень, ухвалених стосовно ОСОБА_1.

Виходячи із наведеного, суд вважає, що касаційні скарги захисників підлягають частковому задоволенню.

Новий апеляційний розгляд слід провести відповідно до вимог КПК України, за наслідком якого постановити законне і обґрунтоване судове рішення. Крім того, звернути увагу на строк притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності відповідно до положень ст. 49 КК України.

Керуючись ст.ст. 434, 436, 438, 441 КПК України, суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисників Мироненко І. О. та Мироненка В. В. задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. І. Кравченко Н. В. Білик О. П. Ємець