Історія справи

Ухвала ККС ВП від 07.11.2019 року у справі №750/11509/18
Постанова ККС ВП від 02.04.2020 року у справі №750/11509/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 750/11509/18

провадження № 51-4261км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Фоміна С.Б.,

суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,

за участю:

секретаря

судового засідання Фунікової О. В.,

прокурора Руденко О. П.,

у режимі відеоконференції

захисника Лєскова В.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Лєскова В.О. на вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 14 лютого 2019 року та вирок Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Чернігова, жителя того ж міста ( АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 115, частиною 2 статті 15, пунктом 1 частиною 2 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду міста Чернігова від 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115, частиною 2 статті 15, пунктом 1 частиною 2 статті 115 КК, та призначено йому покарання: за частиною 1 статті 115 КК - у виді позбавлення волі на строк 12 років 6 місяців; за частиною 2 статті 15, пунктом 1 частини 2 статті 115 КК - у виді позбавлення волі на строк 10 років.

На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років 6 місяців.

Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за те, що він 13 липня 2018 року в обідній час, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1 (де мешкав разом зі своїми батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), у ході раптово виниклого конфлікту, маючи умисел на умисне вбивство двох осіб, умисно завдав ОСОБА_2 13 ударів сокирою по різним частинам тіла, від яких настала смерть потерпілого.

Після цього, продовжуючи реалізовувати свій умисел, умисно наніс ОСОБА_3 5 ударів сокирою у ділянку голови, та вважаючи, що вчинив всі необхідні дії для доведення свого умислу до кінця, залишив приміщення квартири. Однак, повернувшись через певний проміжок часу та усвідомивши, що його матір від отриманих ушкоджень не померла, викликав поліцію.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2019 року вирок місцевого суду у частині призначеного покарання скасовано, ухвалено призначити ОСОБА_1 покарання: за частиною 1 статті 115 КК - у виді позбавлення волі на строк 15 років; за частиною 2 статті 15, пунктом 1 частини 2 статті 115 КК - у виді позбавлення волі на строк 10 років.

На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

В решті вирок суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник не погоджується із судовими рішеннями місцевого та апеляційного судів з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості злочинів та особі засудженого через суворість.

На обґрунтування своїх вимог стверджує, що докази, які містять матеріали кримінального провадження, умисел ОСОБА_1 на заподіяння смерті не підтверджують, натомість свідчать про вчинення засудженим умисного вбивства ОСОБА_2 при перевищенні меж необхідної оборони та заподіяння ОСОБА_3 умисного тяжкого тілесного ушкодження. На таку позицію сторони захисту, крім тверджень засудженого, вказують показання потерпілої ОСОБА_4 , протоколи огляду місця події та слідчого експерименту, проведеного за участю потерпілої.

Крім того, стверджує, що судами необґрунтовано залишено поза увагою дані, які характеризують особу засудженого, а також пом`якшуючі покарання обставини, такі як щире каяття та активне сприяння у розкритті злочину, а тому призначене ОСОБА_1 покарання у максимальному розмірі, передбаченому санкцією частини1 статті 115 КК, є надто суворим.

Враховуючи викладене, судові рішення не відповідають вимогам статей 374, 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Заперечень на касаційну скаргу від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник просив касаційну скаргу задовольнити за доводками, викладеними у ній.

Прокурор стверджувала про законність та вмотивованість оскаржених судових рішень та наполягала на необхідності відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Крім того, законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Місцевий суд дотримався вищевикладених вимог та належним чином обгрунтував висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному вбивстві та закінченому замаху на умисне вбивство та, як наслідок, кваліфікацію його дій відповідно за частиною 1 статті 115 та частиною 2 статті 15, пунктом 1 частини 2 статті 115 КК на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства.

В основу прийнятого рішення судом покладено показання потерпілої ОСОБА_4 (рідної сестри засудженого), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , даними висновку експерта від 13 вересня 2018 року № 1084, протоколів огляду місця події з фототаблицею та планом - схемою, слідчого експерименту від 11 жовтня 2018 року, у ході якого ОСОБА_1 детально та послідовно розповів про обставини вчинення злочинів та продемонстрував на місці механізм нанесення тілесних ушкоджень, аудіо- та відеоконтролю засудженого від 17 липня 2018 року.

Згідно з висновками експертів від 30 серпня 2018 року № 699 ОСОБА_2 отримав множинні рани у ділянку голови, які у своїй сукупності, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень від яких настала смерть, а також шиї, у тому числі з переходом на грудну клітку, ніг та живота, від 06 вересня 2018 року № 479 - ОСОБА_3 отримала ушкодження голови, які у своїй сукупності відносяться до категорії тяжких.

До того ж, результатами експертного дослідження встановлено, що засуджений ОСОБА_1 за своїм психічним станом у період вчинення кримінального правопорушення міг усвідомлювати свої дії та керувати ними (висновок судово-психіатричної експертизи від 21 серпня 2018 року № 457), клініко-психологічних ознак фізіологічного афекту не виявлено (висновок судово-психіатричної експертизи від 10 жовтня 2018 року № 531/541).

З висновками місцевого суду про кваліфікацію дій засудженого обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження за доводами апеляційних скарг сторони захисту, аналогічними, викладеним у касаційній скарзі захисника Лєскова В.О.

Зокрема належним чином перевірено судом версію сторони захисту щодо вчинення засудженим умисного вбивства ОСОБА_2 при перевищенні меж необхідної оборони та визнано її такою, що не відповідає фактичним обставинам вчинення злочину, враховуючи наступне.

Умисне вбивство, передбачене статтею 115 КК, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

На відміну від умисного вбивства, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння, який обумовлений захистом винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Частина 1 статті 36 КК необхідною обороною визнає дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина 3 статті 36 КК).

Вирішуючи питання про відсутність чи наявність в діях особи стану необхідної оборони у разі вчинення злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи слід оцінювати акт суспільно небезпечного посягання й акт захисту, встановлювати їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Якщо дії особи мають на меті не зупинити протиправне посягання, а завдати шкоди іншій (потерпілій) особі, необхідна оборона виключається.

Як обґрунтовано зазначив апеляційний суд твердження сторони захисту, що засуджений, побоюючись за своє життя, лише оборонявся від протиправних дій батька який вдарив його молотком, не доведено стороною захисту і спростовано висновком експерта від 27 серпня 2018 року № 447, відповідно до якого у ОСОБА_1 ушкоджень за описаними ним обставинами, тобто за подій від 13 липня 2018 року, не виявлено.

Фактичні обставини справи свідчать про відсутність реальної загрози у діях потерпілого ОСОБА_2 , яка викликала невідкладну необхідність засудженого захищатися від протиправних дій, шляхом нанесення 13 ударів сокирою у життєво-важливі органи потерпілого. Більше того, жодних спроб надати потерпілому медичну допомогу чи викликати карету швидкої допомоги засуджений не здійснив, натомість, з його слів, покинув квартиру.

А тому апеляційний суд дійшов висновку, що завдаючи ударів потерпілому, засуджений реалізовував свій умисел спрямований на позбавлення життя людини та бажав настання таких наслідків, з чим погоджується і колегія суддів.

Перевірив суд апеляційної інстанції також твердження сторони захисту щодо відсутності у засудженого умислу на вбивство потерпілої ОСОБА_3 та необхідності кваліфікації його дій за частиною 2 статті 121 КК, та визнав їх безпідставними.

Питання про наявність умислу у кожному конкретному випадку необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.

Враховуючи, що засуджений завдав потерпілій, яка жодних агресивних дій не чинила, 5 ударів у ділянку життєво-важливого органу - голови, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження, за критерієм небезпеки для життя, та одразу дій, спрямованих на надання медичної допомоги, не вчинив та покинув місце вчинення злочину на тривалий період часу, безумовно свідчать про спрямованість умислу ОСОБА_1 саме на заподіяння смерті іншій людині. При цьому, виконавши всі дії, необхідні для доведення поставленої мети, умисел до кінця довести не зміг, з причин, що не залежали від його волі.

Погоджується суд касаційної інстанції і з висновками апеляційного суду щодо м`якості міри покарання, призначеного місцевим судом за злочин, передбачений частиною 1 статті 115 КК, з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи засудженому покарання апеляційний суд врахував, що вчинений ОСОБА_1 злочин відноситься до категорії особливо тяжких, вчинений по відношенню до особи похилого віку, що в силу статті 67 КК обтяжує призначене покарання, дані про особу винного, відсутність обставин, передбачених статтею 66 цього Кодексу. Апеляційний суд правильно зазначив, що районним судом не в повній мірі враховані конкретні обставини справи, кількість та механізм спричинених тілесних ушкоджень, а саме 13 ударів молотком у область голови, а також те, що потерпілий є батьком засудженого, а тому дійшов висновку з урахуванням викладеного про необхідність визначити засудженому максимальний розмір покарання, передбачений санкцією частини 1 статті 115 КК, правильно застосувавши принцип складання покарань за сукупністю злочинів на підставі частини 1 статті 70 цього Кодексу.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статті 420 КПК.

Твердження захисника про безпідставне неврахування судами попередніх інстанцій визнання засудженим своєї вини та активного сприяння розкриттю злочину не підтверджуються матеріалами кримінального провадження. Визнанням вини у вчиненні злочину є визнання особою факту його вчинення, своєї провини, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки. Однак, засуджений під час судових розглядів ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанціях своєї вини у вчиненому не визнав, а лише не заперечував факт нанесення потерпілим тілесних ушкоджень, при цьому заперечував умисел на заподіяння смерті, що не може бути визнано судом обставиною у розумінні частини 1 статті 66 КК, яка знижує ступінь вчиненого та свідчити про щире усвідомлення своєї вини та сприяння особи у розкритті злочину.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника Лєскова В.О. за доводами, викладеними у ній.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Лєскова Валентина Олександровича залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 14 лютого 2019 року та вирок Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2019 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С.Б. ФомінМ.І. КовтуновичЮ.М. Луганський