Історія справи

Постанова

іменем України

1 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 202/7532/18

провадження № 51-6398 км 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Стороженка С.О.,

суддів Бородія В.М., Єремейчука С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Крохмаль В.В.,

прокурора Пантєлєєвої А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого

2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 7 жовтня 2019 року

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040660001607, щодо

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпра, жителя цього ж АДРЕСА_1 ), зареєстрованого там само, раніше неодноразово судимого, останній раз - за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від

19 грудня 2018 року за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України

(далі - КК) на підставі ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк

5 років 3 місяці,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого

2019 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення призначеного покарання покаранням, призначеним за вироком

Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня

2018 року, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4815 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 2500 грн - моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів і судових витрат у кримінальному провадженні.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 7 жовтня 2019 року залишив вирок щодо ОСОБА_2 без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 1 жовтня 2018 року близько 15:00, маючи злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло, шляхом підбору ключа проникнув до квартири АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав ноутбук марки «Dell Latitude Е6320», завдавши потерпілій ОСОБА_1 майнової шкоди на загальну суму 4815 грн.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Суть її скарги зводиться до доводів про те, що призначене засудженому покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок м`якості. Також потерпіла зазначає про неправильне вирішення судом першої інстанції цивільного позову і питання щодо речових доказів.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор просила касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_2 - без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги, в якій не оспорюються висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за

ч. 3 ст. 185 КК.

Відповідно до вимог закону покарання є заходом примусу, значення якого для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й справедливістю, проявом якої є домірність.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають обов`язковому врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час призначення покарання ОСОБА_2 суд керувався наведеними нормами матеріального права.

Так, ухвалюючи вирок і призначаючи ОСОБА_2 покарання, разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, який за класифікацією належить до тяжкого злочину, суд урахував дані про особу винного, у тому числі й те, що він раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. Водночас суд узяв до уваги й інші дані про особу засудженого (зокрема, що він на обліку у психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває) та, дотримуючись положень ст. 66 КК врахував обставину, що пом`якшує покарання, - щире каяття, а як обставину, що обтяжує покарання, - рецидив злочинів.

З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість досягти мети виправлення ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства і призначив покарання не

в мінімальних межах санкції статті, за якою його засуджено.

Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через м`якість колегія суддів не вбачає.

Усупереч доводам у скарзі, заявлений потерпілою цивільний позов суд вирішив із додержанням правил глави 9 КПК з урахуванням положень статей 22, 23, 1167,

1172 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог закону суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір моральної шкоди, яка підлягала стягненню з

ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 , - 2500 грн. Також суд обґрунтовано стягнув із ОСОБА_2 4815 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, оскільки саме такий розмір шкоди був підтверджений.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції провів судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого ОСОБА_2 обвинувачення. Органами досудового розслідування під час формулювання пред`явленого обвинувачення, яке надалі місцевий суд визнав доведеним, ОСОБА_2 не було обвинувачено у знищенні чи пошкодженні майна потерпілої, а тому суд на підставі закону не мав права вийти за межі пред`явленого обвинувачення та правомірно стягнув із ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі викраденого у потерпілої майна, що підтверджується висновком експерта

від 29 жовтня 2018 року № 2952/18.

Щодо доводів потерпілої про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону під час вирішення судом питання щодо речових доказів у цьому кримінальному провадженні в порядку ст. 100 КПК, то вони не підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу на те, що в разі потреби зазначене спірне питання може бути вирішено судом відповідно до ст. 537 КПК під час виконання вироку.

Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи в апеляційній скарзі потерпілої, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_2

у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав обґрунтованим, правову кваліфікацію його дій - правильною, а призначене покарання - таким, що відповідає вимогам кримінального закону. На всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, суд надав обґрунтовані відповіді. Ухвалу апеляційного суду постановлено з дотриманням вимог статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які могли б бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, з наведених у скарзі підстав під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу потерпілої без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 7 жовтня 2019 року щодо

ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої

ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С.О. Стороженко В.М. Бородій С.В. Єремейчук