Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.04.2018 року у справі №916/2398/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/2398/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.

за участю представників: ПАТ "Дельта Банк" - Коновал Р.О., ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД - Пісної Д.В., ліквідатора - арбітражного керуючого Менчака В. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2018

та постанову Господарського суду Одеської області від 14.11.2017

у справі № 916/2398/16

за заявою кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Окто Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Олір" ЛТД

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.09.2016 порушено провадження у справі № 916/2398/16 про банкрутство ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Менчака В.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.11.2016 у справі № 916/2398/16 затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД на загальну суму 269 377 987,46 грн.

Постановою Господарського суду Одеської області від 21.02.2017 у справі № 916/2398/16 ТОВ "Олір" ЛТД визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Менчака В. В.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2017, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.06.2017, постанову Господарського суду Одеської області від 21.02.2017 по справі № 916/2398/16 скасовано, справу № 916/2398/16 повернуто до господарського суду Одеської області для подальшого розгляду.

Постановою Господарського суду Одеської області від 14.11.2017 (суддя Найфлейш В.Д.) визнано ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру у справі № 916/2398/16, ліквідатором ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД призначено арбітражного керуючого Менчака В.В.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 (колегія суддів: Філінюк І.Г. - головуючий, Мишкіна М.А, Таран С.В.) постанову Господарського суду Одеської області від 14.11.2017 у справі №916/2398/16 - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" звернулося з касаційною скаргою та просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 та постанову Господарського суду Одеської області від 14.11.2017 у справі №916/2398/16, а справу повернути на розгляд суду першої інстанції на стадію розпорядження майном.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень ПАТ "Дельта Банк" зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, заявник касаційної скарги посилається на те, що:

- в порушення ч. 3 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", аналіз фінансового стану боржника проведено не належним чином, відомостей щодо вжиття заходів до виявлення та оцінки всього майна розпорядником майна суду не надано;

- в порушення вимог ст. 86 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) та ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» судами не встановлено, чи було розпорядником майна проведено аналіз фінансово-господарської діяльності боржника для визначення його активу, чи було розпорядником майна доведено до відома зборів кредиторів інформацію про фінансово-майнове становище боржника, а також не встановлено розміру реєстру вимог кредиторів, який затверджений за результатами попереднього засідання;

- судами не було належним чином досліджено повноту здійснених дій розпорядником майна - арбітражним керуючим Менчаком В.В. щодо виявлення активів боржника.

У відзивах на касаційну скаргу ліквідатор банкрута - арбітражний керуючий Менчак В.В. та представник ТОВ "Олір" ЛТД просять оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ Дельта Банк - без задоволення, посилаючись на те, що судами першої та апеляційної інстанцій у повній відповідності нормам чинного законодавства прийнято рішення про перехід до ліквідаційної процедури у справі про банкрутство ТОВ "Олір" ЛТД, а доводи ПАТ Дельта Банк щодо відсутності аналізу фінансового стану боржника та відсутності документів, що містять інформацію про перелік та балансову вартість всього майна повністю спростовуються наявними у справі доказами та фактичними обставинами справи.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Менчака В. В., представників ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД, ПАТ "Дельта Банк", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Провадження у даній справі про банкрутство ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД здійснюється за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній з 19.01.2013 (далі - Закон про банкрутство).

Відповідно до ст. 9 Закону про банкрутство, справи про банкрутство юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

За приписами ст. 37 Закону про банкрутство, у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

При винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури в суді повинен бути доведений факт неплатоспроможності боржника, як того вимагає ст. 205 ГК України, відповідно до положень ч. 4 якої суб'єкт господарювання може бути оголошений банкрутом за рішенням суду у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів. Аналогічними є положення ч. 3 ст. 110 ЦК України.

Отже, законодавець пов'язує встановлення неспроможності суб'єкта господарювання задовольнити вимоги кредиторів безпосередньо із встановленням обставин недостатності майна для задоволення таких вимог, однак, не обмежує суд певними засобами доказування зазначених обставин.

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону про банкрутство, у підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації, мирової угоди) або припиняється провадження у справі.

У підсумковому засіданні господарський суд за пропозицією розпорядника майна боржника та на підставі рішення зборів кредиторів приймає одне з таких судових рішень: про введення процедури санації та затвердження плану санації у разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів та погодження його забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому статтею 30 цього Закону; про введення процедури санації та зобов'язання керуючого санацією підготувати план санації у разі відхилення плану санації боржника зборами кредиторів або неподання його боржником; про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; про припинення провадження у справі про банкрутство; про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду в межах граничного строку, визначеного цим Законом (ч.3 ст. 27 Закону про банкрутство).

За змістом ч. 8 ст. 26 Закону про банкрутство до компетенції комітету кредиторів належить, зокрема, прийняття рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Разом з тим, відповідно ч. 4 ст. 27 Закону про банкрутство, у разі якщо комітетом кредиторів у межах строку дії процедури розпорядження майном не прийнято жодного з передбачених цією статтею рішень, господарський суд протягом п'яти днів після закінчення процедури розпорядження майном боржника за наявності ознак банкрутства приймає постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, якщо інше не передбачено цією статтею.

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД прийнято не було (протокол №4 засідання комітету кредиторів ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД від 04.10.2017).

При цьому, 05.10.2017 до господарського суду Одеської області від кредитора ТОВ "Іллічівський зерновий порт" надійшло клопотання про перехід до ліквідаційної процедури, визнання ТОВ "ВКФ "Олір" ЛТД банкрутом та призначення ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Менчака В.В., у зв'язку з відсутністю можливості задовольнити вимоги кредиторів не інакше, як шляхом застосування ліквідаційної процедури та подальшої реалізації майна боржника.

Статтею 1 Закону про банкрутство визначено, що банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність - це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Нормами ч. 3 ст. 22 Закону про банкрутство покладено на розпорядника майна обов'язок здійснення аналізу фінансової та господарської діяльності боржника та надання господарському суду і комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансове становище боржника.

Судами першої та апеляційної з'ясовано, що з метою проведення аналізу фінансового та майнового стану боржника, розпорядником майна здійснено запит до Науково-дослідного центру судових експертиз з питань інтелектуальної власності щодо виявлення ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неплатоспроможності боржника.

До того ж, у справі, яка розглядається, судами встановлено, що розпорядником майна під час здійснення процедури розпорядження було направлено запити та отримано відповіді Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління держпраці у Закарпатській області, ГУ Держпраці в Одеській області, ГУ Держпраці у Донецькій області, Управління Держпраці у Закарпатській області, ГУ Держпраці в Одеській області, Управління держпраці у Черкаській області, Управління держпраці у Миколаївській області, ГУ держпраці у Львівській області, Управління держпраці у Волинській області, Управління Держпраці у Полтавській області, ГУ Статистики в Одеській області, Державної авіаційної служби України, ГТУЮ в Одеській області, Державної інспекції сільського господарства України, ГУ Держгеокадастру в Одеській області, Чорноморського ОУПФУ Одеської області, Державної служби України з безпеки на транспорті, відповідно до яких у Боржника відсутнє майно або інші активи; відкриті виконавчі провадження за ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД не значаться.

З матеріалів справи вбачається, що 05.10.2017 розпорядником майна ТОВ виробничо-комерційної фірми "Олір" ЛТД до господарського суду подано звіт про виконану роботу у процедурі розпорядження майном ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД.

Судами попередніх інстанцій було з'ясовано, що згідно доданого до звіту розпорядника майна копії висновку експерта №276/16 від 03.11.2016, за результатами проведення експертно-економічного дослідження від 03.11.2016, а також звіту арбітражного керуючого за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, економічні ознаки фіктивного банкрутства відсутні, ознаки доведення до банкрутства встановити не вдалось, ознаки приховування банкрутства відсутні, підприємство перебуває у стані надкритичної неплатоспроможності, одночасне задоволення вимог кредиторів можливе лише через застосування процедури ліквідації боржника.

Крім того, місцевим та апеляційним судами було досліджено:

- акт інвентаризації грошових коштів, згідно якого встановлено, що загальний обсяг грошових коштів боржника на банківських рахунках станом на 01.10.2016 становить 1 358, 54 грн.;

- інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться на відповідальному зберіганні боржника станом на 01.10.2016, фактична вартість яких становить 198 906, 40 грн.;

- інвентаризаційний опис бланків суворого обліку станом на 25.10.2016 фактична вартість яких становить 31,40 грн.;

- інвентаризаційний опис необоротних активів станом на 26.10.2016 фактична вартість яких становить 270 659, 76 грн.;

- акт про результати інвентаризації заборгованості по заробітній платі та податкам станом на 13.10.2016, що становить 21 742, 18 грн.:

- інвентаризаційний опис об'єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів станом на 30.09.2016, що становить 1 265, 00 грн.;

- акт інвентаризації наявності фінансових інвестицій станом на 19.10.2016, балансова вартість яких за даними бухгалтерського обліку становить 8 173 687, 21 грн.;

- акт інвентаризації розрахунків з дебіторами і кредиторами станом на 25.10.2016, відповідно до якого заборгованість, що підтверджена дебіторами становить 139 635 874, 32 грн.

Також, судами з'ясовано, що в результаті проведеної інвентаризації, відповідно до наказу заступника генерального директора з адміністративних питань ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД №26-09 від 26.09.2016, виявлено грошові кошти на рахунках боржника в розмірі 1 358,54 грн., 9 шт бланків векселів, 3368,00 кг каталізатору метілат натрію загальною вартістю 197196,40 грн., лампи люмінесцентні 18W (100 шт.) загальною вартістю 1650,00 грн., лампи люмінесцентна 40W (10 шт.) загальною вартістю 60,00 грн., фінансові інвестиції на суму 81 73 687,21 грн.

До того ж, згідно акту про результати інвентаризації заборгованості по заробітній платі та податкам, заборгованість складає 21 742,18 грн.

Отже, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, балансова вартість активів боржника на останню звітну дату за три квартали 2017 року складає 23 611 000,00 грн., в той час як визнані вимоги кредиторів згідно затвердженого реєстру вимог кредиторів складають 282 245 000,00 грн.

Надавши оцінку наведеним вище доказам та обставинам, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що в результаті проведених дій розпорядником майна не виявлено достатніх активів, за рахунок яких можливо погасити існуючу заборгованість перед кредиторами, за період процедури розпорядження майном, боржником здійснювалася господарська діяльність, проте не забезпечила надходження прибутків підприємства, за даний період використання майна була здійснена його амортизація.

Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції погодився з правомірним висновком місцевого суду про те, що фінансовий стан Боржника не дозволяє останньому відновити свою платоспроможність інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

При цьому, колегія суддів зазначає, що обставин наявності пропозицій відносно санації Боржника до судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Касаційним господарським судом відхиляються доводи ПАТ "Дельта банк" у касаційній скарзі щодо проведення аналізу фінансового стану боржника неналежним чином та відсутності документів, які містять інформацію про перелік та балансову вартість всього майна, оскільки вони спростовуються встановленими обставинами справи, а судом апеляційної інстанції досліджено, що матеріали справи містять документи щодо переліку та балансової вартості всього майна, зокрема - інвентаризаційні акти та описи, баланс ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД станом на 30.09.2017, звіт про фінансові результати за останні 3 квартали 2017 року.

Водночас, колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними ліквідатором банкрута та представником ТОВ "Олір" ЛТД у відзивах на касаційну скаргу, оскільки вони ґрунтуються на встановлених у справі фактичних обставинах та нормах матеріального в процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2015) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, враховуючи встановлені судами обставини, а також закінчення визначеного ст. 22 Закону про банкрутство строку процедури розпорядження майном, відсутність заяв інвесторів на проведення санації Боржника та пропозицій щодо укладення мирової угоди, з огляду на повноваження касаційного суду, колегія суддів погоджується з висновком попередніх судових інстанцій про наявність підстав для визнання ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД банкрутом та відкриття відносного нього ліквідаційної процедури.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий та апеляційний господарські суди належним чином дослідили всі обставини, що мають значення для даної справи, надали належну правову оцінку доводам учасників даної справи про банкрутство та доказів вчинення з боку розпорядника дій, спрямованих на з'ясування наявності активів та пасивів боржника, з'ясування обставин неспроможності юридичної особи відновити свою платоспроможність та погасити визнані у визначеному Законом про банкрутство грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Відтак, наведені ПАТ "Дельта Банк" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді питання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у даній справі.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 та постанова Господарського суду Одеської області від 14.11.2017 у справі № 916/2398/16 прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 та постанову Господарського суду Одеської області від 14.11.2017 у справі № 916/2398/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Білоус В.В.

Жуков С.В.