Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.09.2018 року у справі №922/175/18
Ухвала КГС ВП від 05.07.2018 року у справі №922/175/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/175/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Дочірньої компанії "Газ України"

Національної акціонерної компанії

"Нафтогаз України" - Мицька Р.М.,

Ізюмського комунального підприємства

теплових мереж - Радигіна Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", Ізюмського комунального підприємства теплових мереж

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 (у складі колегії суддів: Тихий П.В. (головуючий), Россолов В.В., Сіверін В.І.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2018 (суддя Сальнікова Г.І.)

у справі № 922/175/18

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж

про стягнення 2 993 219,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулася до суду з позовом до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (далі - Підприємство) про стягнення 2 993 219,00 грн, у тому числі інфляційних втрат у сумі 2 700 528,59 грн та 3 % річних у сумі 292 690,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок неналежного виконання Підприємством зобов'язань за договором від 01.10.2005 № 12/05-444 рішенням Господарського суду Харківської області від 17.08.2009 у справі № 33/62-09 стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 3 252 115,70 грн.

Оскільки Підприємство на виконання судового рішення не сплатило позивачу заборгованість у сумі 3 252 115,70 грн, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" просила стягнути на свою користь інфляційні втрати за період з січня 2015 року по грудень 2017 року та 3 % річних за період з 27.01.2015 по 26.01.2018, нарахованих на суму основного боргу відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Підприємство, заперечуючи проти позову, заявило про застосування позовної давності.

Рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 2 599 713,01 грн інфляційних втрат за період з 01.02.2015 по 31.12.2017; 292 423,11 грн 3 % річних за період з 01.02.2015 по 26.01.2018 та 43 382,03 грн витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано наявністю правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих позивачем відповідно до частини 2 статті 625 ЦК на суму основного боргу, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання. Оскільки даний позов заявлено 26.01.2018, то суд стягнув 3 % річних в сумі 292 423,11 грн за період з 01.02.2015 по 26.01.2018 та інфляційні втрати в сумі 2 599 713,01 грн за період з 01.02.2015 по 31.12.2017. Разом із тим суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у сумі 267,30 грн за період з 27.01.2015 по 31.01.2015 та інфляційних втрат у сумі 100 815,58 грн за січень 2015 року з причин пропуску позовної давності.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 3 % річних у розмірі 267,30 грн за період з 27.01.2015 по 31.01.2015 скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з Підприємства на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 267,30 грн 3 % річних. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

При цьому, апеляційний суд виходи із того, що розрахунок 3 % річних здійснюється за кожний день прострочення зобов'язання, тож вимога про стягнення 3 % річних в сумі 292 423,11 грн за період з 27.01.2015 по 31.01.2018, заявлена в межах строку позовної давності та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2018 року ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за січень 2015 року у розмірі 100 815,58 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити.

Касаційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" обґрунтовує тим, що судами не враховано, що невиконання грошового зобов'язання є триваючим порушенням, тому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виключно за прострочення, яке триває повний місяць поки існує борг, відповідно, право кредитора вимагати сплату інфляційних втрат за січень 2015 року виникло з 01.02.2015, а строк позовної давності щодо цих вимог почав свій перебіг з 01.02.2015, отже, заявивши позов у січні 2018 року, позивач не пропустив строк позовної давності.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2018 року Підприємство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційну скаргу Підприємство обґрунтовує тим, що судами при вирішенні справи неправильно застосовано положення статті 267 ЦК з огляду на те, що строк позовної давності за основною вимогою, а також похідними вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних закінчився у липні 2012 року, що є підставою для відмови у позові.

ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" у відзиві на касаційну скаргу Підприємства вважає цю скаргу безпідставною та просить залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу Підприємства необхідно залишити без задоволення, а касаційна скарга ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи установлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 17.08.2009 у справі № 33/62-09 задоволено позов ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" (правонаступником якого є ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") та стягнуто з Підприємства на користь ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" 3 252 115,70 грн основного боргу, витрати зі сплати державного мита у сумі 25 500,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.

Цим судовим рішенням установлено обставини, відповідно до яких 01.10.2005 між сторонами було укладений договір комісії № 12/05-444. Відповідно до умов договору позивач (комітент) уповноважив, а відповідач (комісіонер) прийняв на себе обов'язок протягом строку дії договору здійснювати діяльність з продажу обумовленої "Теплової енергії" відповідно до умов цього договору в інтересах позивача, від свого імені та за рахунок позивача. Відповідно до пункту 4.1 договору позивач передав за актами приймання-передачі відповідний обсяг теплової енергії, а відповідач повинен був цей обсяг теплової енергії прийняти. Згідно з пунктом 4.8 договору відповідач зобов'язався забезпечити своєчасну оплату за спожиту теплову енергію відповідно до угод, укладених на виконання цього договору. За умовами пункту 4.9 договору відповідач прийняв на себе поручительство (делькредере) перед позивачем за виконання споживачами зобов'язань за угодами. Оплата за реалізовану відповідачем теплову енергію здійснюється споживачами на зазначений в договорі рахунок позивача грошовими коштами (пункт 5.1 договору). На виконання умов договору у період з жовтня 2005 року по вересень 2006 року позивач передав відповідачу теплову енергію на загальну суму 11 837 113,41 грн, що підтверджено актами приймання-передачі, однак відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за поставлену теплову енергію виконав не в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість, яку позивач правомірно та обґрунтовано заявив до стягнення з відповідача, що стало підставою для задоволення позову у справі № 33/62-09.

Також судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, установлено, що Підприємством основний борг у сумі 3 252 115,70 грн за договором від 01.10.2005 № 12/05-444, встановлений і стягнутий за рішенням Господарського суду Харківської області від 17.08.2009 у справі № 33/62-09, не сплачено до цього часу, що стало підставою для звернення ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" з позовом до Підприємства про стягнення інфляційних втрат за період з січня 2015 року по грудень 2017 року у сумі 2 700 528,59 грн та 3 % річних за період з 27.01.2015 по 26.01.2018 у сумі 292 690,41 грн, нарахованих на суму основного боргу відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Підприємство, заперечуючи проти позову, заявило про застосування позовної давності, в обґрунтування чого послалося на те, що у зв'язку із зверненням позивача у липні 2009 року до суду із позовом про стягнення суми основного боргу, строк позовної давності за цією вимогою було перервано та розпочато заново, як і строк позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, пов'язаних причинно-наслідковим зв'язком з основним зобов'язанням. Отже, строк позовної давності за основною вимогою, інфляційними втратами та 3 % річних сплинув у липні 2012 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Аналогічні доводи наведено Підприємством у касаційній скарзі.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність правових підстав для задоволення позову ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення 3 % та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в порядку статті 625 ЦК, враховуючи таке.

За змістом положень частини 1 статті 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).

Згідно з положеннями статті 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення.

Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.

Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК на суму основного боргу, який відповідачем не сплачено, загалом заявлено у межах строку позовної давності, тому посилання Підприємства про сплив строку позовної давності за такими вимогами у зв'язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу є помилковими, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК .

Отже, доводи касаційної скарги Підприємства щодо пропуску строку позовної давності до вимог про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, загалом спростовуються наведеним вище та ґрунтуються на довільному трактуванні скаржником норм матеріального права, якими врегульовано поняття інфляційних втрат і 3 % річних та строків позовної давності, що до них застосовуються.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги Підприємства на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом на результат вирішення спору не впливають.

За таких обставин касаційна скарга Підприємства задоволенню не підлягає.

Стосовно доводів касаційної скарги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", які зводяться до неврахування судами тих обставин, що право кредитора вимагати сплату інфляційних втрат за січень 2015 року виникло з 01.02.2015, а строк позовної давності щодо цих вимог почав свій перебіг з 01.02.2015, та заявивши позов у січні 2018 року, позивач не пропустив строк позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Як вже зазначалося вище, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до статей 251, 252 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом статті 253 ЦК, якою визначені загальні правила визначення початку перебігу строку, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як унормовано приписами частини 5 статті 261 ЦК за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Стягнення інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Такий висновок зазначено у постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17.

З аналізу наведених правових норм слід дійти висновку, що строк позовної давності за зобов'язаннями відшкодування інфляційних втрат слід обраховувати за кожен місяць з урахуванням положень частини 5 статті 261 ЦК з моменту, коли особа набула права пред'явити вимогу про сплату інфляційних втрат.

У даному випадку, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся з позовом до суду 26.01.2018 та заявив, зокрема вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з січня 2015 року по грудень 2017 року в розмірі 2 700 528,59 грн.

Колегія суддів зазначає, що невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці. Отже, право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції за січень 2015 року виникло по закінченню січня 2015 року у лютому 2015 року, а саме з 11.02.2015, оскільки розмір індексу інфляції за січень 2015 року (103,1) опубліковано 10.02.2015 у газеті "Урядовий кур'єр" № 24.

Строк позовної давності до вимоги про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції за січень 2015 року позивачем не пропущено, оскільки право вимоги про стягнення інфляційних за січень 2015 року виникло з 11.02.2015, тобто, в межах 3-річного строку позовної давності.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає про обґрунтованість позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за період з січня 2015 року по грудень 2017 року в розмірі 2 700 528,59 грн, а тому такі вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

В свою чергу, господарські суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували, помилково ототожнивши порядок обрахунку інфляційних втрат та строк виконання зобов'язання, з якого в силу приписів частини 5 статті 261 ЦК починається перебіг строку позовної давності, тим самим допустили неправильне застосування норм матеріального права в частині застосування інституту позовної давності.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною 4 статі 311 ГПК встановлено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За наведених вище обставин, касаційна скарга ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" підлягає задоволенню, а рішення та постанову у частині стягнення інфляційних втрат слід змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача 2 700 528,59 грн інфляційних втрат за період з січня 2015 року по грудень 2017 року.

У зв'язку із зміною судових рішень слід змінити розподіл судових витрат, які покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Ізюмського комунального підприємства теплових мереж залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

3. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2018 у справі № 922/175/18 змінити в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.

Стягнути з Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (64300, Харківська область, місто Ізюм, проспект Незалежності, 33, код ЄДРПОУ 32284148) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 2 700 528,59 грн (два мільйони сімсот тисяч п'ятсот двадцять вісім гривень п'ятдесят дев'ять копійок) інфляційних втрат за період з січня 2015 року по грудень 2017 року.

4. Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (64300, Харківська область, місто Ізюм, проспект Незалежності, 33, код ЄДРПОУ 32284148) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) витрати зі сплати судового збору: - 2 274,34 грн (дві тисячі двісті сімдесят чотири гривні тридцять чотири копійки) за подання апеляційної скарги та 3 024,46 грн (три тисячі двадцять чотири гривні сорок шість копійок) за подання касаційної скарги.

5. В решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2018 у справі № 922/175/18 залишити без змін.

6. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий