Історія справи

Ухвала КГС ВП від 02.07.2018 року у справі №910/20898/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/20898/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" - Васіва Ю.М.,

Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" - Гроня М.А.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Медвін-2011" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 (у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 (суддя Ковтун С.А.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг"

до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Медівін-2011",

про розірвання договору поруки від 17.11.2016 № 4М14289И/П,

ВСТАНОВИВ:

20.11.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" (далі - ТОВ "Імперія Холдінг") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") про розірвання договору поруки № 4М14289И/П від 17.11.2016.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач як поручитель виконав зобов'язання з погашення заборгованості третьої особи за відповідними кредитними договорами, однак відповідач не передав позивачу документи, які підтверджують обов'язки боржника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитними договорами, значною мірою позбавило позивача того, на що воно розраховувало при укладенні спірного договору поруки.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 11.06.2018 ТОВ "Імперія Холдінг" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 скасувати, та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували, що невиконання відповідачем своїх обов'язків за договором поруки № 4М14289И/П від 17.11.2016 щодо передачі позивачу документів, які підтверджують обов'язки боржника (ТОВ "Медвін-2011) за відповідними кредитними договорами є істотним порушенням договору поруки та підставою для його розірвання.

ПАТ КБ "Приватбанк" подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Учасники справи були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак ТОВ "Медвін-2011" не скористалось передбаченим законом правом на участь у розгляді справи судом касаційною інстанцією. Оскільки явка учасників справи не визнавалась судом обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, Верховний Суд в складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 17.11.2016 між ТОВ "Імперія Холдінг" (поручитель) та ПАТ КБ "Приватбанк" (кредитор) укладено договір поруки № 4М14289И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Медвін-2011" (боржник) своїх зобов'язань за: кредитним договором від 17.04.2013 № 4М13210Д, кредитним договором від 31.07.2013 № 4М13467И, кредитним договором від 30.10.2013 № 4М13694И, кредитним договором від 23.01.2014 № 4М14038И, кредитним договором від 14.01.2015 № 4М15012И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами.

Згідно з п.п. 2, 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів. Поручитель з умовами кредитних договорів ознайомлений.

Відповідно до п.п. 4, 5, 6 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

У п. 8 договору поруки передбачено, що до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитними договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов'язання боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за договором (п.11 договору).

Судами встановлено, що ПАТ КБ "Приватбанк" сплатило згідно з договором поруки № 4М14289И/П від 17.11.2016 як виконання обов'язків за кредитними договорами № 4М13210Д від 17.04.2013, №4М13467И від 31.07.2013, №4М13694И від 30.10.2013, №4М14038И від 23.01.2014 та № 4М15012И від 14.01.2015 загальну суму 967 418 639,27 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 14 від 18.11.2016 на суму 145 569 370,39 грн; № 15 від 18.11.2016 на суму 298 290 889,14 грн; № 16 від 18.11.2016 на суму 53 249 903,40 грн; № 17 від 18.11.2016 на суму 22 813 177,72 грн; № 13 від 18.11.2016 на суму 447 495 298,62 грн.

Предметом даного позову є вимоги позивача про розірвання договору поруки № 4М14289И/П від 17.11.2016, обґрунтовані тим, що в порушення положень п.п. 8, 10 договору поруки, не передано позивачу належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором та засобів забезпечення вказаних обов'язків. Внаслідок цього, за доводами позивача, він зазнав збитків і втратив зацікавленість в подальшому виконанні договору поруки та був вимушений залучити кредитні кошти. За доводами позивача, метою укладення договору поруки було отримання прибутку. Істотною умовою цього договору та умовою, що сприяла його укладенню, за доводами позивача, була наявність відомостей щодо існування у ПАТ "КБ "Приватбанк" прав, що забезпечують право вимоги за кредитними зобов'язаннями боржника у розмірі, що істотно перевищує розмір заборгованості; істотною умовою договору було те, що до позивача переходять всі права кредитора за кредитним договором.

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. Цей висновок узгоджується з положенням п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем), а також х умовами п. 8 договору поруки.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Таким чином, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 ЦК України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 ГК України.

За змістом ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторони у спірному договорі обумовили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за їх письмовою згодою (п. 14 договору поруки).

За змістом ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, врахувавши положення законодавства та умов договору, які регулюють порядок розірвання договору, не встановили обставин, які передбачали б можливість розірвання договору поруки від 08.11.2016 з підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій з'ясували, що позивачем не надано, як і не містять матеріали справи, доказів на підтвердження істотного порушення відповідачем зобов'язань за спірним договором поруки, внаслідок якого позивач зазнав значних збитків.

Наявність складових елементів правопорушення, з якими законодавство пов'язує виникнення збитків (протиправна поведінка, розмір збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина) позивач також не обґрунтував.

Крім того, під час вирішення спору господарськими судами визнано недоведеним позивачем факт повного виконання зобов'язання за боржника перед кредитором з повернення кредитів і сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов'язань і строків їх виконання, тобто фактичних обставин того, що заборгованість боржника перед кредитором становила саме погашену поручителем суму та, відповідно, була ним погашена в повному обсязі.

Таким чином, встановивши, що позивач належними доказами не довів порушення відповідачем істотних умов договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору поруки.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів, то Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Холдінг" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 у справі №910/20898/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий