ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/2291/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л. В.,

судді: Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на ухвалу Господарського суду Київської області

(суддя - Христенко О. О.)

від 10.08.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Гаврилюк О. М., судді - Сулім В. В., Ткаченко Б. О.)

від 01.11.2021,

у справі за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Університету державної фіскальної служби України

про зобов'язання включити грошові вимоги до передавального акту та стягнення 15120,52 грн,

ВСТАНОВИВ:

у серпні 2021 року АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Університету державної фіскальної служби України про зобов'язання включити грошові вимоги до передавального акту та стягнення 15 120,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 9515/19-ТЕ (Т)-17 від 27.12.2018.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.08.2021, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2021, позовну заяву і додані до неї документи повернуто заявнику на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що позивачем було порушено правила об'єднання позовних вимог, оскільки в позовній заяві об'єднані вимоги немайнового характеру (щодо зобов'язання відповідача включити грошові вимоги до передавального акта) та майнового характеру (щодо стягнення коштів).

Зазначені позовні вимоги є самостійними позовними вимогами, які не є основними та похідними.

У листопаді 2021 року АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Стверджує, що судами попередніх інстанцій порушено ст. 173, п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

Посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі №925/1143/17.

У відзиві на касаційну скаргу Університет державної фіскальної служби України вважає на ухвалу Господарського суду Київської області та постанову Північного апеляційного господарського суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Позовна вимога про стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань ґрунтується на неналежному виконанні відповідачем умов договору № 9517/19-ТЕ (Т)-17 від 02.05.2019, укладеного між сторонами. Натомість, заявлена позовна вимога про визнання грошових вимог позивача та зобов'язання комісії з припинення відповідача включити їх до передавального акту ґрунтується на процедурі припинення юридичної особи, яка врегульована Цивільним кодексом України. Зазначені вимоги є різними способами захисту порушеного права.

Заслухавши суддю-доповідача, встановивши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Предметом касаційного перегляду Верховним Судом є питання застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з нормами статті 173 ГПК України, якою визначено правила об'єднання і роз'єднання позовів.

Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому частини 1 статті 4 ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

За приписами статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень пунктом 2 частини 5 статті 174 ГПК України).

Частиною 1 статті 173 ГПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Таким чином, нормою процесуального права закріплене право позивача об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.

Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Об'єднані можуть бути позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. Наведений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18, постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 914/2191/18.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 31.10.2020 у справі № 922/1359/19, об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

За замістом частини 1 статті 173 ГПК України порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині 1 статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п'ятій вказаної статті.

Саме встановлення господарським судом наведених обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини 5 статті 174 ГПК України.

У той же час аналіз пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України свідчить про те, що у разі порушення правил об'єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз'єднати позовні вимоги за правилами частини 6 статті 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.

Отже, приписи частини 6 статті 173 ГПК України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати як у разі дотримання правил об'єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. Проте, у будь-якому випадку, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах 4 , 5 статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об'єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов. Подібні висновки містить постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 902/434/19 та від 02 грудня 2020 року у справі № 908/420/20.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що предметом позову є вимоги про визнання грошових вимог АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в сумі 15 120,52 грн та зобов'язання комісії з припинення Університету державної фіскальної служби включити грошові вимоги в сумі 15 120,52 грн до передавального акта; стягнення 15 120,52 грн пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 9515/19-ТЕ (Т)-17 від 27.12.2018 щодо своєчасної оплати придбаного природного газу. У зв'язку з реорганізацією Університету державної фіскальної служби у Державний податковий університет кредиторські вимоги АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в сумі 15 120,52 грн (пеня, 3 % річних та інфляційні втрати нараховані за порушення відповідачем договору постачання природного газу № 9515/19-ТЕ (Т)-17 від 27.12.2018) мають бути включені до передавального акта.

На підтвердження позовних вимог позивачем до позовної заяви додано копії договору, додаткових угод, акта приймання-передачі природного газу, вимоги про сплату заборгованості за придбаний газ, поштових квитанцій.

Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що позовні вимоги у цій справі пов'язані між собою підставою виникнення (неналежне виконання відповідачем обов'язків з постачання природного газу є спільною підставою для звернення з позовом у цій справі), стосуються одних і тих же грошових коштів в сумі 15 120,52 грн.

Позовні вимоги про стягнення коштів та зобов'язання комісії з припинення Університету державної фіскальної служби включити грошові вимоги в сумі 15
120,52 грн до передавального акта виникли на підставі договору постачання природного газу № 9515/19-ТЕ (Т)-17 від 27.12.2018. Тобто, заявлені позивачем вимоги пов'язані між собою поданими доказами (договором постачання природного газу, додатковими угодами до нього, актом приймання передачі природного газу, вимогами про сплату заборгованості за придбаний газ) в частині необхідності встановлення обставин поставки природного газу та перевірки своєчасності його оплати.

Отже, позовні вимоги у цій справі пов'язані між собою підставою виникнення та поданими доказами і відповідно до статті 173 Господарського процесуального кодексу України їх необхідно розглядати в межах однієї справи.

Узагальнюючи вищезазначене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду констатує, що ні суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", ні апеляційний господарський суд, перевіряючи висновки місцевого господарського суду про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, не врахували правил об'єднання/роз'єднання позовних вимог, передбачених частинами 1 , 6 статті 173 ГПК України, а тому дійшли помилкового висновку й щодо наслідків, передбачених приписами пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України.

Також необхідно зазначити, що посилання суду першої інстанції в ухвалі на те, що суд вправі повернути позовну заяву, якщо вважатиме, що сумісний розгляд об'єднаних вимог суттєво утруднить вирішення спору є безпідставним, оскільки таке право суду було передбачено та закріплено в ст. 63 ГПК України в редакції до 15.12.2017.

Проте, на час постановлення оскаржуваної ухвали статтею 174 ГПК України в редакції після 15.12.2017, на відміну від статті 63 ГПК України в редакції до
15.12.2017, не передбачено повернення позовної заяви з таких підстав, що об'єднання позовних вимог перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднює вирішення спору.

Відповідно до частин 3, 4 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, отримали підтвердження під час касаційного провадження, спростовують висновки судів попередніх інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви.

З урахуванням викладеного ухвала та постанова, що оскаржується, підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись п. 13 ст. 8, ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Київської області від 10.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 у справі № 911/2291/21 скасувати.

Справу № 911/2291/21 передати до Господарського суду Київської області для вирішення питання щодо відкриття провадження за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Університету державної фіскальної служби України про зобов'язання включити грошові вимоги до передавального акту та стягнення 15 120,52 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді С. Бакуліна

І. Кондратова