Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 619/766/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2025

у справі № 619/766/18

за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області

до:

1) ОСОБА_1 ,

2) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010",

4) Фермерського господарства "Колос-2018"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1) Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру,

2) Солоницівської селищної ради

про визнання наказів незаконними, договорів недійсними, скасування реєстрації та повернення ділянок,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до суду із позовом про:

- визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області (далі - ГУ Держземагенства у Харківській області) від 12.11.2014 № 3128-СГ, № 3129-СГ про надання в оренду земельних ділянок ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 );

- визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 15.12.2014 площею 38,9424 га, 39,0271 га з кадастровими номерами: 6322081000:01:000:1021, 6322056200:02:000:0245, укладених між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 та скасування їх державної реєстрації;

- визнання недійсними договорів суборенди земельних ділянок від 21.04.2015 площею 38,9424 га та 39,0271 га з кадастровими номерами: 6322081000:01:000:1021 та 6322056200:02:000:0245, укладених між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроленд-2010" та скасування їх державної реєстрації;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру в Харківській області земельні ділянки площею 38,9424 га та 39,0271 га з кадастровими номерами 6322081000:01:000:1021 та 6322056200:02:000:0245.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.06.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 06.02.2024 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 01.06.2023, а справу № 619/766/18 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.10.2024 (суддя - Ємельянова О.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 16.10.2024, прокурор звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 (головуючий суддя - О.О. Крестьянінов, судді - О.А. Пуль, І.А. Шутенко) задоволено клопотання прокурора. Зупинено апеляційне провадження у справі № 619/766/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/2185/19 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Зупиняючи апеляційне провадження, апеляційний господарський суд виходив з такого:

- ухвалою від 12.02.2025 Верховний Суд передав справу № 922/2185/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Верховний Суд у справі № 922/2185/19 вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у п. 10.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, шляхом уточнення та сформулювати висновок такого змісту: у разі встановлення судом, що під час розгляду позову прокурора, поданого ним як самостійним позивачем або в інтересах держави в особі уповноваженого органу, внаслідок змін у чинному законодавстві право на витребування спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, суд повинен за власною ініціативою залучити до участі у справі правонаступника позивача - територіальну громаду (в особі відповідного органу місцевого самоврядування). При цьому, оскільки прокурор зобов`язаний дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", саме до звернення до суду, а не після порушення провадження у справі, таке залучення до участі у справі правонаступника позивача - територіальної громади не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави в особі відповідного органу місцевого самоврядування;

- Верховний Суд в ухвалі від 12.02.2025 вказав, що вищенаведене надасть можливість зняти суперечність між висновками, сформульованими у п. 10.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади) та висновком, викладеним у п. 4 резолютивної частини зазначеної постанови (відповідно до якого вирішено витребувати з володіння належного відповідача земельну ділянку на користь держави);

- Верховний Суд, направляючи справу № 619/766/18 на новий розгляд, зазначив, зокрема, про те, що вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили також і з того, що прокурор, будучи обізнаним із тим, що у процесі розгляду справи, у зв`язку зі зміною законодавства, право власності на спірні земельні ділянки було зареєстровано за Солоницівською селищною радою, яку прокурор не просив залучити співвідповідачем у справі, не врахували при цьому висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

Врахувавши вищенаведене, встановивши, що правовідносини у справах № 619/766/18, № 922/2185/19 є подібними та з метою забезпечення єдності судової практики та, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, суд апеляційної інстанції (за відповідним клопотанням прокурора) зупинив апеляційне провадження у справі № 619/766/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/2185/19.

Не погоджуючись із ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2025, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила її скасувати, а справу № 619/766/18 передати до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

У касаційній скарзі скаржник посилається на абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та на те, що судом апеляційної інстанції не досліджено наявність першочергової підстави для зупинення провадження, а саме того, чи було прийнято Великою Палатою Верховного Суду до свого провадження справу № 922/2185/19 (див. постанову Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 906/1349/15). Вважає, що це зупинення зумовило затягування розгляду справи № 619/766/18. Посилається і на те, що Верховним Судом сформована усталена судова практика у подібних правовідносинах.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 15.05.2025.

До Верховного Суду від прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній зазначає, що у апеляційного господарського суду були наявні підстави, визначені п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, для зупинення апеляційного провадження у справі. Вказав, що після того як зазначені підстави відпали, провадження у справі було поновлено. З огляду на вказане, просить не задовольняти подану касаційну скаргу.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржувану ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Гл. 8 роз. ІІІ ГПК України містить норми, які регулюють, серед іншого, зупинення провадження у справі.

За своєю суттю зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 910/13175/23).

Верховний Суд зазначає, що ГПК України передбачає два види зупинення провадження у справі:

- обов`язковий, за наявності якого суд зобов`язаний зупинити провадження у справі на підставі ст. 227 ГПК України;

- необов`язковий (факультативний), коли зупинення провадження у справі є правом суду (ст. 228 ГПК України).

Законодавець у вказаній ст. 228 ГПК України закріпив як право суду зупинити провадження у справі, так і фактично визначив умови, за яких це право може бути судом реалізованим. Так, за п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також із власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

З аналізу п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України вбачається, що за його змістом таке право може бути реалізовано судом за наявності таких умов: 1) правовідносини є подібними; 2) палата, об`єднана палата, Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд справи (див. також постанови Верховного Суду від 31.01.2022 у справі № 910/22748/16, від 05.07.2022 у справі № 910/6807/21, від 04.06.2024 у справі № 902/924/23).

Розглядаючи вищенаведені умови необхідно зазначити таке:

- зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2110/15-ц та інші). Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 05.03.2025 у справі № 910/13175/23);

- водночас, провадження у справі має зупинятись із чітким розумінням того, що підстава для зупинення провадження уже існує (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 906/1349/15, постанову Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 910/22479/17).

Дотримуючись вищенаведеного висновку, Верховний Суд у п. 64 постанови від 22.10.2024 у справі № 911/1683/23 дійшов висновку, що правових підстав для зупинення провадження у справі, що розглядається, немає, оскільки Велика Палата Верховного Суду на час розгляду цієї справи ще не прийняла до свого розгляду справу № 911/906/23 з огляду на що відмовив у задоволенні клопотання скаржника про зупинення провадження у справі № 911/1683/23.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є "правова передбачуваність" та "правова визначеність". Принцип "правової визначеності" вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності як самих правових норм, так і того, як ці норми мають бути застосовані судами у подібних правовідносинах. Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Необхідно зазначити, що зупинення апеляційним господарським судом провадження у справі, за встановлених вищезазначених умов, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України свідчить про дотримання цим судом норм процесуального права та принципу "правової визначеності". Разом з тим, безпідставне зупинення провадження у справі призводить до порушення вимог процесуального законодавства, затягування строків розгляду справи і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить і про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Здійснивши аналіз ухвали апеляційного господарського суду від 01.04.2025, колегія суддів вважає, що, зупиняючи 01.04.2025 провадження у справі № 619/766/18, апеляційний господарський суд не врахував вказаних вище висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду і того, що на час постановлення оскаржуваної ухвали Велика Палата Верховного Суду не прийняла до свого розгляду справу № 922/2185/19, тобто не здійснювала її перегляду, а отже, що правових підстав для зупинення апеляційного провадження у справі № 619/766/18 не було з огляду на п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України. Крім того, вказана справа № 922/2185/19 була повернута Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду (див. ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 09.04.2025 у справі № 922/2185/19).

Отже, таке безпідставне зупинення апеляційного провадження у справі № 619/766/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/2185/19, яка ще не прийнята останньою до свого провадження, свідчить про порушення судом п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, принципу "правової визначеності", що є недопустимим.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного господарського суду не є такою, що прийнята відповідно до ст. 236 ГПК України, а тому вона підлягає скасуванню.

Разом з тим, оскільки на час перегляду ухвали апеляційного суду у Верховному Суді апеляційним господарським судом вже поновлено провадження у справі № 619/766/18 та було призначено її до розгляду, про що винесено ухвалу від 17.04.2025 у справі № 619/766/18, то Верховний Суд не вбачає підстав для направлення цієї справи для продовження розгляду до апеляційного суду у зв`язку із скасуванням ухвали Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2025.

Відповідно до п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300 301 308 310 314 315 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 у справі № 619/766/18 скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.