Історія справи

Ухвала КГС ВП від 16.12.2020 року у справі №910/18774/15
Постанова ВГСУ від 01.03.2016 року у справі №910/18774/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18774/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

помічник судді, який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання: Бойчук А. П.,

за участю представників сторін:

позивача-1 - Божкова Т. І., Шевченка Б. В.,

позивача-2 - Сидорової О. А.,

відповідача - Коваленко О. М.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явилися,

прокурора - Толсторебрової О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та Державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О. Г. Івченка

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 (колегія суддів: Скрипка І. М. - головуючий, Тищенко А. І., Михальська Ю. Б. ) у справі

за позовом військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі: 1) Державного концерну "Укроборонпром", 2) Державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О. Г. Івченка

до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної казначейської служби України,

про стягнення 34 000 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовної заяви

1.1. Військовий прокурор Запорізького гарнізону Південного регіону України (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром" (далі - ДК "Укроборонпром") та Державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О. Г. Івченка (далі - ДП "Івченко-Прогрес") до Господарського суду міста Києва з позовом від 14.07.2015 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономіки) про стягнення 34 000 000,00 грн заборгованості.

2.2. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між ДП "Івченко-Прогрес" та відповідачем Договору № 41 на виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за державні кошти від
06.12.2012 (далі - Договір № 41) в частині зобов'язань щодо своєчасної та повної плати за виконані роботи, внаслідок чого у ДП "Івченко-Прогрес" утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 34 000 000,00 грн.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 (суддя Якименко М.

М. ) позов задоволено. Вирішено стягнути з Мінекономіки на користь ДП "Івченко-Прогрес" 34 000 000,00 грн заборгованості за Договором № 41. Вирішено стягнути з Мінекономіки на користь Держаного бюджету України 680 000,00 грн судового збору.

2.2. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог. Суд зазначив, що ДП "Івченко-Прогрес" узяті на себе зобов'язання за Договором № 41 виконало належним чином, надало відповідачу послуги за відповідну плату згідно з умовами Договору № 41, а відповідач, порушуючи умови Договору № 41, не сплатив на користь ДП "Івченко-Прогрес" вартість отриманих послуг та має перед позивачем заборгованість з їх сплати в розмірі 34 000 000,00 грн.

2.3. ДП "Івченко-Прогрес" звернулося 23.01.2017 до Господарського суду м. Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення, яким просило стягнути з Мінекономіки 30 677 748,96 грн штрафних санкцій.

2.4. ДП "Укроборонпром" звернулося до Господарського суду м. Києва із заявою від
25.01.2017 про прийняття додаткового рішення у справі, яким просило стягнути з Мінекономіки на користь ДП "Івченко-Прогрес" 2 711 228,31 грн - 3% річних, 25 434 213,56 грн - інфляційних втрат, 2 532 307,09 грн - пені.

2.5. Додатковим рішенням Господарського суду м. Києва від 26.01.2017 у справі № 910/18774/15 заяву ДП "Івченко-Прогрес" про ухвалення додаткового рішення задоволено повністю. Вирішено стягнути з Мінекономіки на користь ДП "Івченко-Прогрес" 2 532 307,09 грн - пені, 2 711 228,31 грн - 3% річних, 25 434
213,56 грн - інфляційних втрат.

2.6. Додаткове рішення обґрунтовано тим, що Господарський суд міста Києва при ухваленні рішення від 07.12.2016 у справі № 910/18774/15 не вирішив питання про стягнення з Мінекономіки пені, 3% річних та інфляційних втрат.

2.7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 у справі № 910/18774/15 скасовано частково, викладено резолютивну частину в наступній редакції:

"1. Стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2, код ЄДРПОУ 37508596) на користь Державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О. Г. Івченка (69068, м.

Запоріжжя, вул. Іванова, буд. 2, код ЄДРПОУ 14312921) 34 000 000,00 грн. боргу.

2. Стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2, код ЄДРПОУ 37508596) в дохід Державного бюджету 73 080,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції."

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2017 у справі №910/18774/15 скасовано.

У задоволенні заяви ДП "Івченко-Прогрес" про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Вирішено повернути Мінекономіки з Державного бюджету України 66 594,00 грн зайво сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручено Господарському суду м. Києва видати накази.

2.8. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем Договору № 41. Щодо стягнення з відповідача за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання інфляційних та 3 % річних, суд зазначив, що відповідні вимоги були заявлені з порушенням вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону, що діяла до
15.12.2017). Відтак суд апеляційної інстанції скасував додаткове рішення як таке, що не відповідає вимогам статті 88 Господарського процесуального кодексу України.

3. Короткий зміст касаційних скарг та заперечень на них

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 та рішенням Господарського суду м. Києва від 07.12.2016 в частині стягнення з Мінекономіки 34 000 000,00 грн, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 та рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2016 в частині стягнення з Мінекономіки 34 000 000,00 грн, ухвалити нове рішення, яким касаційну скаргу задовольнити.

3.2. Мінекономіки зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. На думку Мінекономіки, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 925/358/19, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 (щодо стандартів доказування); від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 (щодо алгоритму та порядку встановлення фактичних обставин справи), від 12.03.2020 у справі № 927/986/17 (щодо предмета доказування у спорах про стягнення грошових коштів). Мінекономіки вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував прийняття ним до уваги одних доказів (висновку експерта) та відхилення інших, що свідчить про неналежне дослідження ним зібраних у справі доказів. Скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд надав перевагу висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про проведення судово-економічної експертизи № 12162/17-45/121 63/17-45 від 08.04.2019 за наявності іншого висновку тієї ж установи, при цьому висновки є суперечливими. За твердженням скаржника, Північний апеляційний господарський суд не застосував положення статей 99, 104, 107 Господарського процесуального кодексу України, невмотивовано відхилив клопотання Мінекономіки про призначення повторної судово-економічної експертизи за наявності правових підстав для її призначення, та надав перевагу висновку експерта, який не надає відповіді на поставлені судом питання.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ДП "Івченко-Прогрес" просить рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2016 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 в частині стягнення з Мінекономіки 34 000
000,00 грн залишити без змін, а касаційну скаргу Мінекономіки - без задоволення. ДП "Івченко-Прогрес" зазначає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано залишив без задоволення клопотання відповідача про проведення повторної експертизи, оскільки за нормами статті 107 Господарського процесуального кодексу України повторна експертиза може призначатися судом виключно за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо). Проте матеріали справи містять достатньо доказів, що підтверджують висновок експертизи, у тому числі Договір № 41, підписані акти виконаних робіт, рішення Господарського суду Запорізької області від 11.08.2016 у справі № 910/10595/16 та постанову Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 908/1879/17, якими встановлено факт виконання ДП "Івченко - Прогрес" зобов'язань за Договором № 41 від 06.12.2012. ДП "Івченко-Прогрес" вважає, що інші доводи відповідача щодо недослідження судом зібраних доказів зводяться до обов'язку суду, всупереч вимогам статті 76 Господарського процесуального кодексу України, дослідити та надати оцінку матеріалам, що не входять до предмету доказування та не стосуються предмету спору.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ДК "Укроборонпром" просить відмовити у її задоволенні повністю. ДК "Укроборонпром" зазначає, що суд вірно встановив те, що ДП "Івченко-Прогрес" має право на оплату наданих послуг за Договором № 41.

Послуги за Договором № 41 були виконані ДП "Івченко-Прогрес" у повному обсязі.

Факт належного виконання Договору № 41 ДП "Івченко-Прогрес" підтверджено доказами, які містяться в матеріалах справи № 910/18774/15.

3.5. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 в частині скасування Додаткового рішення Господарського суду м.

Києва від 26.01.2017 та відмови в задоволені заяви ДП "Івченко - Прогрес" про ухвалення додаткового рішення, ДП "Івченко-Прогрес" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 скасувати та залишити в силі Додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2017, здійснити розподіл судових витрат у цій справі.

3.6. ДП "Івченко - Прогрес" зазначає, що Північний апеляційний господарський суд, ухвалюючи рішення про скасування додаткового рішення Господарського суду м.

Києва від 26.01.2017 та відмовляючи у задоволені заяви ДП "Івченко - Прогрес" про ухвалення додаткового рішення в частині позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, інфляційних витрат, 3% річних на суму 30 677 748,96 грн, дійшов помилкового висновку, що заява про уточнення позовних вимог, подана прокурором 31.08.2015, може бути розглянута шляхом подання окремого позову та не може бути вирішена шляхом прийняття додаткового рішення у справі. ДП "Івченко - Прогрес" вважає, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, не застосував положення частини 2 статті 58,ст. 88 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до 15.12.2017), що призвело до помилкового скасування законного та обґрунтованого додаткового рішення господарського суду. Скаржник вважає, що висновок про застосування частини 2 статті 58 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діяла до 15.12.2017, відсутній, а тому наявні підстави для оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.7. Мінекономіки подало до Верховного Суду відзив від 04.02.2021 на касаційну скаргу ДП "Івченко-Прогрес", в якому просило відмовити у її задоволенні.

Мінекономіки вважає, що додаткове рішення було прийняте судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, зокрема, статей 65, 84, 85, 88 Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15.12.2017, без виклику сторін та після прийняття основного рішення у справі.

3.8. ДК "Укроборонпром" у відзиві на касаційну скаргу ДП "Івченко-Прогрес" просить її задовольнити, постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 скасувати та залишити в силі Додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2017. ДК "Укроборонпром" підтримує доводи, викладені у касаційній скарзі ДП "Івченко - Прогрес", та вважає, що суд першої інстанції правомірно постановив додаткове рішення у справі.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Суди установили, що 06.12.2012 між Державним агентством України з управління державними корпоративними правами та майном (правонаступником якого є Мінекономіки) та ДП "Івченко-Прогрес" укладено Договір № 41.

4.2. Відповідно до пункту 1.1 Договору № 41 виконавець зобов'язується у 2012 році надати замовнику послугу з виконання науково-технічної роботи, яка зазначена в технічному завданні та календарному плані, що є невід'ємною частиною даного договору, а замовник - прийняти і оплатити таку послугу.

4.3. Пунктом 1.2 Договору № 41 визначені найменування послуги з виконання науково-технічної роботи: ДКР "Розробка та серійне виробництво турбореактивного двоконтурного двигуна (ТРДД) для перспективних модифікацій літаків" (етап 1.

Шифр "Е1" на 2012 рік "розробка ескізного проекту ТРДД у класі 6500..9000 кгс та проведення комплексу проектних, експериментальних та технологічних досліджень").

Наукові, технічні, економічні та інші вимоги до науково-технічної документації, що є результатом ДКР, визначені у технічному завданні (додаток № 1). Зміст та терміни виконання етапів визначаються календарним планом (додаток № 2).

4.4. Згідно з пунктом 3.1 Договору № 41, ціна цього договору становить 34 000

000,00 грн без ПДВ, у т. ч. на 2012 рік 34 000 000,00 грн без ПДВ (згідно із пунктом 197.1.122 статті 197 Податкового кодексу України). Розрахунок кошторисної вартості робіт (додаток № 3) є невід'ємною частиною даного договору.

4.5. У розділі 4 Договору № 41 сторонами узгоджені порядок здійснення оплати, а саме: розрахунок проводиться шляхом оплати виконаних робіт замовником після підписання сторонами акта здавання-приймання науково-технічної продукції за етапом, і в цілому (пункт 4.1 Договору № 41). До акта здавання-приймання науково-технічної продукції додаються: комплекти наукової, технічної та іншої документації, передбаченої технічним завданням та календарним планом; акт приймання ДКР комісією в цілому; копії протоколу (витягу з протоколу) Науково-технічної ради виконавця з висновком про відповідність результатів виконаної ДКР вимогам технічного завдання на її проведення (пункт 4.2 Договору № 41).

4.6. Пунктом 5.1 Договору № 41 встановлено, що відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України умови цього договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до моменту укладання цього договору з 01.11.2012.

Строк надання послуг: листопад 2012 - грудень 2012 (пункт 5.2 Договору № 41).

4.7. Згідно з пунктом 6.1.3 Договору № 41, замовник після отримання пропозиції від виконавця (21.12.2012) зобов'язується у термін до 25.12.2012 затвердити й повідомити виконавця про склад комісії з прийняття ДКР. Замовник протягом 10 днів з дня отримання акта здавання-приймання та звітних документів до нього за етапом або в цілому зобов'язаний надіслати виконавцю підписаний акт здавання-приймання науково-технічної документації або мотивовану відмову від прийняття послуги з виконання науково-технічної роботи.

4.8. Виконавець зобов'язаний в термін до 21.12.2012 повідомити замовника про готовність етапів та в цілому ДКР та надати акт здачі-приймання. Виконавець зобов'язаний протягом року після завершення розробки забезпечити використання або/та впровадження її результатів у виробництво і щорічно протягом трьох років (в січні місяці) надавати замовнику звіт та акти про обсяги та ефективність впровадження результатів роботи у минулому році (пункт 6.3.3 Договору № 41).

4.9. Пунктом 10.1 Договору № 41 встановлено, що цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2012, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

4.10. Відповідно до умов договору сторонами узгоджені технічне завдання на дослідно-конструкторську роботу "Розробка та серійне виробництво турбореактивного двоконтурного двигуна (ТРДД) для перспективних модифікацій літаків; визначений перелік співвиконавців дослідно-конструкторських робіт:

Публічне акціонерне товариство "Мотор Січ ", Державне підприємство "Антонов", Інститути НАН України: Інститут проблем машинобудування ім. О. М. Підгорного, Інститут проблем міцності ім. Г. С. Пісаренка, Інститут механіки, Інститут проблем матеріалознавства ім. І. М. Францевіча, Інститут технічної теплофізики, Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона.

Також сторонами узгоджений календарний план робіт, яким визначені найменування основних етапів (робіт); виконавця (співвиконавця); терміни виконання, початок-закінчення (місяць, рік), розрахункова ціна етапу, в тому числі співвиконавця, чим закінчується робота та розрахунок кошторисної вартості.

4.11. Суди встановили, що ДП "Івченко-Прогрес" зобов'язання за Договором № 41 виконало в повному обсязі (на суму 34 000 000,00 грн), що підтверджується підписаними між ДП "Івченко-Прогрес" та відповідачем актами:

- № 1 від 20.12.2012 здавання-приймання науково-технічної продукції на суму 6 611 170,00 грн;

- № 2 від 21.12.2012 здавання-приймання науково-технічної продукції на суму 27 388 830,00 грн.

4.12. Суди встановили, що зазначені факти встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.08.2016 у справі № 910/10595/16, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.10.2016.

4.13. Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача-2 вартості послуг з виконання науково-технічної роботи, яка зазначена в технічному завданні та календарному плані за Договором № 41.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Мінекономіки в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Івченко-Прогрес", відкрите з підстав передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягають закриттю, касаційна скарга Мінекономіки в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Щодо касаційної скарги Мінекономіки на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 та рішення Господарського суду м. Києва від
07.12.2016 в частині стягнення з Мінекономіки 34 000 000,00 грн.

5.2. Касаційну скаргу Мінекономіки з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 925/358/19, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 (щодо стандартів доказування); від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 (щодо алгоритму та порядку встановлення фактичних обставин справи), від 12.03.2020 у справі № 927/986/17 (щодо предмета доказування у спорах про стягнення грошових коштів).

Мінекономіки зазначає про порушення пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України з посиланням на необґрунтоване відхилення клопотання скаржника про призначення повторної судово-економічної експертизи, за наявності правових підстав для її призначення та надання переваги висновку експерта, внаслідок чого судом апеляційної інстанції порушено положення статей 99, 104, 107 Господарського процесуального кодексу України.

5.3. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.4. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.5. Предметом позову у цій справі є стягнення коштів у зв'язку з неналежним виконанням умов договору в частині оплати за виконані роботи. Відповідач заперечував виконання позивачем-2 робіт за Договором № 41 та ставив під сумнів вартість фактично виконаних робіт.

З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов'язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме, надання замовнику послуг з виконання науково-технічної роботи, зазначеної в технічному завданні та календарному плані.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір про стягнення заборгованості за Договором № 41, послалися на положення статей 901, 903, 893, 894, 526, 527, 530, 599, 629 Цивільного кодексу України, статті 173, 193 Господарського кодексу України, та, установивши, що ДП "Івченко-Прогрес" узяті на себе зобов'язання виконало належним чином, акти здавання-приймання науково-технічної продукції підписані сторонами, строк оплати за договором настав, відповідач не сплатив на користь позивача-2 вартість отриманих послуг, розмір заборгованості за виконані роботи за Договором № 41 документально підтверджується, відповідач не надав вмотивовану відмову від прийняття послуги з виконання науково-технічної роботи та не спростував обставин, установлених судами, розмір позовних вимог не оспорив, дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог.

5.6. У касаційній скарзі Мінекономіки зазначає, що ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції не ставив питання стосовно "вірогідності доказів" та необхідності співставлення судом доказів, наданих позивачем та відповідачем.

Скаржник зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, викладено висновок щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України, якою впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Правові висновки щодо стандарту доказування та принципу змагальності є загальними вимогами процесуального законодавства та мають бути дотримані судами під час розгляду будь-якого судового спору. У кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ця процесуальна норма та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування.

Колегія суддів зазначає, що, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неврахування ним висновків Верховного Суду у справах № 910/18036/17,917/1307/18,902/761/18,917/2101/17,129/1033/13-ц, 925/358/19 скаржник залишив поза увагою, що зазначені постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду ухвалені за різних установлених фактичних обставин, з неподібними предметами позову та у неподібних правовідносинах.

Зокрема, у справі № 910/18036/17 предметом позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест" було зобов'язання відповідача (Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк") звільнити з під арешту та закрити рахунки, визнати припиненим договір банківського рахунку. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в межах зведеного виконавчого провадження № 48466787 з примусового виконання наказів господарського суду Запорізької області № 908/2716/13 від 23.09.2014 та № 908/2718/13 від 07.02.2014 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест", в подальшому державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № ~organization3~, яка входила до зведеного виконавчого провадження № 48466787, якою постановлено звільнити з-під арешту кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест", що містяться на рахунках у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "Приватбанк", проте відповідачем на час подання позову арешт з рахунків не знято, чим порушено вимоги Закону України "Про банки і банківську діяльність".

У справі № 917/1307/18 спір стосувався поставки товару та стягнення неустойки за договором поставки. Зокрема, Приватне акціонерне товариство" АПК-Інвест" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця", обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що Договір було укладено 27.03.2018 року, а тому поставка сої повинна була відбутись до 10.04.2018. Відповідач поставки не здійснив взагалі, що і стало підставою для звернення до суду з вимогами виконати зобов'язання з поставки товару та сплатити неустойку за порушення строків поставки у розмірі 1 мільйон гривень.

У справі № 902/761/18 предметом позову було стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без достатніх правих підстав. Зокрема, Фермерське господарство "Агро-Вдалий" звернулося з позовом до Фізичної особи - підприємця Олійчук С. С., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Білоусівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, про стягнення 614 833,73 грн. Підставою позовних вимог було те, що в період з грудня 2017 року до 20 липня 2018 року орендовані позивачем земельні ділянки без достатніх правових підстав оброблялися відповідачем, у зв'язку із чим позивач був позбавлений можливості посіяти та реалізувати врожай соняшника, що завдало йому збитків у виді неодержаного доходу у розмірі експертної вартості врожаю соняшника, а також у спірний період Позивач поніс витрати зі сплати орендної плати власникам земельних ділянок та земельного податку.

Постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за результатами розгляду позову Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" до Публічного акціонерного товариства "Кристалбанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватного підприємства "Ресурс Трейд-Оіл", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

Приватного підприємства "Ліро", Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В. В., про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ПАТ "Кристалбанк" № 33914068 від 17.02.2017, вчиненого приватним нотаріусом Дробітько Вікторією на підставі Іпотечного договору, яким здійснено реєстрацію права власності за ПАТ "Кристалбанк" на спірне нерухоме майно; витребування вказаного нерухомого майна з володіння Приватного підприємства "Ліро" на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

У справі № 129/1033/13-ц за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства "Гайсинська меблева фабрика", Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області в особі Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області, Тростянецького міськрайонного управління юстиції Вінницької області в особі Реєстраційної служби по місту Ладижину Тростянецького міськрайонного управління юстиції Вінницької області про визнання недійсними рішень предметом позову було визнання недійсними рішень загальних зборів співвласників підприємства про звільнення позивача з посади директора та обрання виконавчого комітету, про затвердження списку співвласників; зобов'язання внести до державного реєстру зміни про керівника та скасування записів про зміну керівника.

Предметом позову у справі № 925/358/19 були вимоги Дочірнього підприємства "Черкаситорф" державного підприємства "Київторф" до публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" про визнання укладеним договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії між позивачем та відповідачем щодо розподілу електричної енергії; зобов'язання відповідача надіслати на адресу позивача два підписаних письмових примірники договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як оператор систем розподілу не вчинив дій, спрямованих на укладення з позивачем як споживачем договору про надання послуг з розподілу електричної енергії.

З огляду на зміст зазначених постанов Верховного Суду, правовідносини у цих справах не є подібними до справи, що розглядається, враховуючи предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин та сферу правового регулювання, а зазначені висновки не є релевантними для цієї справи.

5.7. Окрім того, скаржник не наводить мотивів, яким чином неврахування згаданих висновків, викладених у постановах Верховного Суду, призвело до прийняття незаконних судових рішень у цій справі, яка розглядається. Доводи касаційної скарги у частині застосування норм процесуального права, зокрема статті 79 Господарського процесуального кодексу України, зводяться до переоцінки Верховним Судом доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

5.8. Скаржник зазначає про недотримання судами принципу рівності всіх перед законом і судом та посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 про те, що: "Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду".

У справі № 910/4994/18 предметом позову є вимоги Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" до Фізичної особи - підприємця Сергієнко Марини Миколаївни про визнання недійсним договору надання послуг у сфері інформатизації та стягнення коштів, сплачених за спірним договором у розмірі 710 400 грн. Позов обґрунтовано тим, що спірний правочин є фіктивним, оскільки не був спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним. За твердженнями позивача, укладаючи Договір сторони не мали наміру його виконувати, а підписання актів приймання-передачі наданих послуг та їх оплата відбулися без реального надання послуг у сфері інформатизації відповідачем. Враховуючи незаконність спірного правочину, він також є нікчемним відповідно до пункту 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки відповідач є пов'язаною особою Банку.

Отже, постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 ухвалена за різних встановлених фактичних обставин, з неподібним предметом та підставами позову та у неподібних правовідносинах.

5.9. Мінекономіки посилається на те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що підписання відповідачем акта звірки розрахунків з ДП "Івченко-Прогрес" підтверджує факт визнання кредиторського боргу. Скаржник вважає, що суд не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 927/986/17, суть якого, за твердженням скаржника, полягає у тому, що предметом доказування у справах про стягнення коштів за надані послуги є насамперед факт отримання таких послуг та подальше використання їх результату, а не лише наявність первинних документів.

Предметом позову у справі № 927/986/17 є вимоги Фізичної особи - підприємця Шкриль Лариси Григорівни до Товариства реалізації інженерних задач "ТРІЗ" ЛТД про стягнення 600 000,00 грн. заборгованості з оплати наданих послуг за договором від 30.12.2013 про надання юридичних послуг. Водночас у цій справі, що розглядається, предметом позову є стягнення заборгованості за договором про надання послуг з виконання науково-технічної роботи, який за своє правовою природою є змішаним та містить елементи як договору про надання послуг, так і договору про виконання робіт. Отже, правовідносини у справі № 927/986/17 та в цій справі, що переглядається, мають різне нормативно-правове регулювання. При цьому правові висновки Верховного Суду у справі № 927/986/17 зроблені щодо застосування норм статей 901, 902, 903 Цивільного кодексу України та статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". У цій справі суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин норми глави 62 Цивільного кодексу України про виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Справа № 927/986/17 та ця справа, що розглядається, відрізняються також за встановленими судами фактичними обставинами.

Отже, постанова Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 927/986/17 ухвалена за різних встановлених фактичних обставин, з неподібним предметом позову та у неподібних правовідносинах.

5.10. Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, мова йде про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (подібна за змістом права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3173/19).

Верховний Суд зазначає, що постанова Вищого господарського суду України у справі № 17/717, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, не є постановою Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у розумінні частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, а отже не є джерелом правозастосовчої практики.

5.11. Не можуть бути взяті до уваги посилання Мінекономіки у касаційній скарзі на інші постанови Верховного Суду, зокрема від 28.05.2020 у справі № 910/4761/19 (за позовом про визнання договору укладеним та зобов'язання вчинити дії), від
08.05.2018 у справі № 916/259/16 (за позовом про визнання недійсними рішення загальних зборів товариства та змін до статуту), від 26.11.2020 у справі № 910/2318/16 (за позовом про визнання недійсним патенту та зобов'язання вчинити дії), від 06.08.2020 у справі № 910/4517/14 (за позовом про усунення недоліків виконаних робіт), оскільки скаржником наведено висновки суду касаційної інстанції щодо оцінки судами доказів у справах, проте не наведено правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, з урахуванням різних предметів позовів та різних установлених фактичних обставин у наведених справах та справі, що розглядається, правовідносини у них не можуть вважатися подібними.

5.12. За таких обставин доводи скаржника про те, що постанова суду апеляційної інстанції у справі № 910/18774/15 прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених постановах Верховного Суду, є помилковими, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави та правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена Мінекономіки підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Мінекономіки у цій частині.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.13. Посилаючись на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України пункт 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання скаржника про призначення повторної судово-економічної експертизи за наявності правових підстав для її призначення, та надав перевагу висновку експерта, внаслідок чого судом апеляційної інстанції порушено положення статей 99, 104, 107 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були установлені.

Матеріалами справи підтверджується, що суд апеляційної інстанції ухвалою від
13.06.2017 призначив у справі судово-економічну експертизу, на вирішення якої були поставлені питання щодо виконання робіт за Договором № 41 та їх вартості.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 24.10.2017 було задоволено клопотання судового експерта про уточнення питань, поставлених на вирішення судово-економічної експертизи. 05.03.2020 від КНДІСЕ надійшов висновок за результатами проведення судово-економічної експертизи № 12162/17-45/12163/17-45 від 08.04.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про зупинення провадження у справі № 910/18774/15 та про призначення повторної економічної експертизи у даній справі.

Частиною 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції Закону, що діяв до 15.12.2017) передбачено право суду призначити додаткову або повторну судову експертизу.

Згідно з частиною 2 статті 107 Господарського процесуального кодексу України за наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.

Повторною визнається судова експертиза, у проведенні якої експерт досліджує ті ж самі об'єкти і вирішує ті ж самі питання, які досліджувалися і вирішувалися у первинній судовій експертизі. Нові об'єкти на дослідження повторної судової експертизи подаватися не можуть, так само як не можуть ставитися на її вирішення питання, які не розглядалися попередньою експертизою.

Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач не довів, що висновок експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи є необґрунтованим, суперечить іншим матеріалам справи, при цьому суд не вияв істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Враховуючи, що нові об'єкти дослідження повторної судової експертизи подаватися не можуть, так само як і не можуть ставитися на її вирішення питання, які не розглядалися попередньою експертизою, наявна можливість одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача.

Отже, доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції невмотивовано відхилив клопотання Мінекономіки про призначення повторної експертизи є безпідставними.

Щодо касаційної скарги ДП "Івченко-Прогрес" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 в частині скасування Додаткового рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2017 та відмови в задоволені заяви ДП "Івченко - Прогрес" про ухвалення додаткового рішення

5.13. Касаційну скаргу ДП "Івченко-Прогрес" з посиланням на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що Північний апеляційний господарський суд не застосував норми частини 2 статті 58 Господарського процесуального кодексу України (тут і надалі в редакції Закону, що діяв до 15.12.2017), при цьому висновок Верховного Суду щодо питання застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах стосовно права чи обов'язку суду об'єднати кілька однорідних позовних заяв, зв'язаних між собою підставою виникнення та поданими доказами, у яких беруть ті ж самі сторони, в одну справу, відсутній.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

За змістом вказана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання про необхідність застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

5.14. Правила об'єднання позовних вимог визначені статтею 58 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Таким чином, відповідно до вказаної норми, мова йде про те, що саме в одній позовній заяві позивач може об'єднати кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, а не про можливість звернення позивача з другим позовом у межах вже порушеного за його позовом провадження. У частині 2 зазначеної норми визначено процесуальні права суду щодо об'єднання позовних вимог, зокрема суд може, проте не зобов'язаний, об'єднати кілька однорідних позовних заяв, які подані до суду, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Отже, ні частиною 4 статті 22, ні статтею 58 Господарського процесуального кодексу України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог.

У разі надходження до господарського суду однієї із подібних заяв (клопотань) суд, враховуючи зміст такої заяви (клопотання), а також враховуючи зміст раніше поданої позовної заяви та обставин справи, оцінює таку заяву (клопотання) як 1) подання іншого (ще одного) позову, 2) збільшення або зменшення розміру позовних вимог, 3) об'єднання позовних вимог, 4) зміну предмета або підстав позову.

Проте порядок і форма вчинення будь-якої процесуальної дії врегульовані процесуальним законодавством України та відповідно передбачені наслідки вчинення процесуальної дії з порушенням встановлених правил. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного договору, акта, крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову. При цьому, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог позивач вправі до прийняття рішення по справі, а змінити предмет або підставу позову позивач може лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Новий позов може бути поданий із дотриманням вимог статей 54, 57 Господарського процесуального кодексу України.

5.15. Як зазначалося, предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості за Договором № 41.

Як установив суд апеляційної інстанції, 08.09.2015 прокурор, після початку розгляду справи по суті, подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою просив суд стягнути з відповідача 2 532 307,09 грн - пені, 2 711 228,31 грн - 3% річних, 25 434 213,56 грн - інфляційних втрат.

Отже, заява про уточнення позовних вимог містить нові позовні вимоги майнового характеру, тому не є заявою про уточнення позовних вимог. Позов про стягнення заборгованості доповнено новими вимогами майнового характеру, які не могли бути вирішені у межах цієї справи шляхом прийняття додаткового рішення, оскільки додаткове рішення ухвалюється, якщо з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення.

Таким чином, суд апеляційної правомірно не мотивував своє рішення статтею 58 Господарського процесуального кодексу України, оскільки переглядав у межах доводів апеляційної скарги дії місцевого суду щодо законності та обґрунтованості ухвалення додаткового рішення, процесуальне регулювання якого здійснювалося положеннями статті 88 Господарського процесуального кодексу України, та здійснював розгляд заяви про уточнення позовних вимог, поданої до суду
31.08.2015, відповідно до вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування положень статті 58 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від
13.03.2018 у справі № 921/507/17-г/17, від 23.01.2018 у справі № 918/350/16, від
26.06.2018 у справі № 922/2726/17, від 17.09.2019 у справі № 915/1674/15 викладений правовий висновок, щодо застосування статті 58 Господарського процесуального кодексу України, а тому доводи скаржника щодо відсутності такого висновку не підтвердилися.

5.16. За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому колегія суддів відповідно до пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження касаційною скаргою ДП "Івченко-Прогрес", відкрите з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

6.3. За змістом частин 1, 3, 4 статті 304 Господарського процесуального кодексу України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частин 1, 3, 4 статті 304 Господарського процесуального кодексу України. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

6.4. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України).

6.5. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статті 309 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду немає.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О. Г. Івченка, відкрите з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

3. Касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі № 910/18774/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак