ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року

м. Київ

cправа № 910/13/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М. Т.,

представників учасників справи:

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна", позивач) - Гончарук М. П. (адвокат), Грибенко А. Л. (самопредставництво),

відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Банк, відповідач, скаржник) - Ананійчук О. А. (адвокат), Тарасенков В. В. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 (суддя Данилова М. В. ) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 (головуючий - суддя Михальська Ю. Б., судді: Тищенко А. І., Скрипка І. М. ),

у справі № 910/13/21

за позовом ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"

до АТ КБ "ПриватБанк"

про розірвання договору та стягнення грошових коштів.

Історія справи

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" звернулося до суду з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753, що був укладений між позивачем та відповідачем; стягнення грошових коштів на суму в розмірі 13 925 892,10 грн; стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних.

Позивачем 19.02.2021 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, якою доповнено позовні вимоги вимогами про стягнення з відповідача 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які розміщено на рахунках згідно з умовами договору від 03.03.2003 № 426753, порушив свої зобов'язання щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування, що тривалий час не дозволяє позивачу користуватися своїми власними коштами та використовувати їх в своїй поточній діяльності.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021: позов задоволено; розірвано договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753, укладений між ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" та АТ КБ "ПриватБанк "; стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" суму коштів у розмірі 13 925 892,10
грн, 3 % річних у розмірі 1 255 619,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 626
426,20 грн, суму коштів у розмірі 17 098,00 доларів США, 3% річних у розмірі 43
726,50 грн, 5 256,50 Євро, 3% річних у розмірі 16 420,34 грн та судовий збір у розмірі 278 072,47 грн.

2.2. Рішення судів попередніх інстанції мотивовано порушенням відповідачем умов Договору шляхом неповернення грошових коштів та порушення зобов'язання щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування позбавило позивача можливості протягом тривалого часу користуватися своїми власними коштами та використовувати їх у своїй господарській діяльності, що свідчить про істотне порушення умов договору та наявність підстав для розірвання Договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753. Суд також дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення основної заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що "Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року", укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ ФК "Фінілон", шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди позивача є нікчемним в силу положень частини 1 статті 520, частини 1 статті 654 ЦК України.

При цьому, суд апеляційної інстанції, посилаючись на норми статей 520, 654, 1066, 1067, 1074, 1075 ЦК України, зазначив про те, що наведені статті не містять прямого припису, що відсутність згоди кредитора чи недотримання форми укладення договору переведення, свідчить про нікчемність відповідного правочину.

Суд вказав, що названі норми не міститься положень про те, що недодержання сторонами письмової форми цього правочину, як і внесення змін до нього, має наслідком його нікчемність. З огляду на викладене, вказав, що висновки суду першої інстанції щодо нікчемності договору про переведення боргу від 17.11.2014 є помилковими.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі № 910/13/21 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Підприємство " Тавріда Електрик Україна" до АТ КБ "ПриватБанк" відмовити повністю; змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі № 910/13/21 шляхом виключення з неї фрази: "З врахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку, що "Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року", укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ ФК "Фінілон", шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди позивача є нікчемним в силу положень ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654 ЦК України".

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційні скарги

4.1. У поданій касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень у даній справі неправильно застосовано норми матеріального права - статті 205, 520, 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність, та порушено норми процесуального права - статті 41, 45, 48, 175, 231 ГПК України.

4.2. При цьому, на обґрунтування своєї правової позиції АТ КБ "ПриватБанк" у поданій касаційній скарзі із посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України вказує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц та постанові Верховного Суду від
18.02.2020 у справі № 305/1849/17 щодо належності встановлення факту належного відповідача у справі.

5. Позиція позивача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

5.1. Від ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" на адресу Верховного Суду відзиву не надійшло.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" та АТ КБ "ПриватБанк" в особі Севастопольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" 03.03.2003 укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426735 (далі - Договір).

6.2. Відповідно до пункту 1.1 Договору банк відкриває клієнту поточні рахунки у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий) та/або здійснює їх розрахунково-касове обслуговування відповідно до діючих нормативних актів НБУ.

6.3. Банк взяв на себе, у тому числі, зобов'язання виконувати доручення позивача, що міститься у розрахунковому документі в обумовлені строки (пункт
2.1.3 договору); забезпечити схоронність коштів позивача (пункт 2.1.12 договору).

6.4. У пункті 2.1.1 Договору сторони дійшли згоди, що у подальшому поточні рахунки позивачу відкриваються на підставі його письмової заяви та інших документів, передбачених нормативними актами НБУ і обслуговуються відповідно до умов цього договору.

6.5. Відповідно до пункту 2.1.3 Договору банк зобов'язався виконувати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі у строки: - у день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу; - не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після операційного часу.

6.6. Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством; вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених договором послуг. Для здійснення розрахунків Клієнтом обираються наступні платіжні інструменти: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив, вексель, банківська платіжна картка (пункт 3.1.1 Договору).

6.7. Невиконання умов Договору зі сторони Банку, а саме невиконання розпоряджень позивача (клієнта) на перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ "Підприємство " Тавріда Електрик Україна", залишенням без розгляду звернення останнього до Банку, були предметом судового розгляду у господарській справі № 904/1569/15.

6.8. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
13.09.2017 у справі № 904/1569/15, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №904/1569/15, частково задоволено позов ТОВ "Підприємство "ТАВРІДА ЕЛЕКТРИК Україна" до ПАТ КБ "Приватбанк" та зобов'язано ПАТ КБ "Приватбанк" виконати платіжні доручення ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" згідно з переліком від 17.02.2017 №1-12, присуджено до стягнення з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" проценти за депозитними вкладами в розмірі 42 317,13 долари США та 3 130,51 грн витрат зі сплати судового збору.

У названій постанові судом встановлено, зокрема, наступне:

1. На підставі Договору позивачу 03.03.2003 були відкриті в Севастопольській філії ПАТ КБ "Приватбанк" такі банківські рахунки:

- поточний № НОМЕР_1 у гривні,

- валютний № НОМЕР_2 у доларах США,

- валютний № НОМЕР_3 в євро,

- картковий № НОМЕР_4 у гривні.

2. Позивач 22.07.2015 надіслав на адресу відповідача лист від 17.07.2015 №0042 та платіжні доручення до виконання, однак матеріалами справи підтверджується факт невиконання банком (відповідачем) розпоряджень позивача (клієнта) щодо перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна", залишення без розгляду звернення останнього до банку від 17.02.2017 №
9. Невиконання Банком доручень позивача зумовило звернення товариства з позовом про зобов'язання відповідача перерахувати грошові кошти на рахунки ТОВ "Підприємство "Таврида Електрик Україна", та стягнення з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" пені, 3% річних, інфляційних втрат та процентів за доларовими депозитами;

3. Наявність спірної суми на рахунках позивача підтверджується копіями платіжних доручень від 28.05.2014 №Е0528LOKN9, Е0528L0K55, Е0528L0KG0, Е0528L0KЕ3, Е0528L0KЕ0, Е0528L0KDZ, Е0528L0KFY, Е0528LOKFХ, Е0528L055A, Е0528L0EH6, Е0528L054Y, Е0528L0551 та випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 по 28.05.2014 по рахунках позивача, з огляду на те, що умовами договору від 03.03.2003 №426753 сторони передбачили можливість отримання клієнтом банківської виписки щодо стану свого рахунка (рахунків) через систему "Приват-24" за допомогою засобів Internet з використанням Web-браузера банку;

4. Згідно з випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 року по 28.05.2014 року на рахунках позивача обліковуються наступні кошти: 13 860 233,74 грн; 17 098,00 USD; 5
256,50 EUR; на картковому рахунку: 65 778,40 грн;

5. У квітні-травні 2014 року відповідачем в односторонньому порядку було переведено з рахунків позивача, відкритих в Севастопольській філії ПАТ "ПриватБанк", грошові кошти. Переведення банком грошових коштів позивача, які станом на 28.05.2014 фактично обліковувались на його поточних та депозитних рахунках, на "недіючі рахунки 2903" обмежило доступ позивача до його грошових коштів та порушило право позивача розпоряджатись ними.

Виходячи із наведених обставин, апеляційний господарський суд у справі №904/1569/15 дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" виконати платіжні доручення щодо перерахування коштів позивача, зокрема, але не виключно, як зазначено у резолютивній частині постанови від 13.09.2017 у справі №904/1569/15, платіжне доручення №3 від 17.02.2017 на суму 5 256,50 євро щодо перерахування з рахунку НОМЕР_5 на рахунок № НОМЕР_6, який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві; платіжне доручення №4 від 17.02.2017 на суму 65 778,40
грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_7 на рахунок № НОМЕР_8, який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві, платіжне доручення №1 від
17.02.2017 на суму 13 860 113,74 грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_9 на рахунок № НОМЕР_8, який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м.

Києві; платіжне доручення №2 від 17.02.2017 на суму 17 098 доларів США щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_10 на рахунок № НОМЕР_11, який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві.

Господарським судом Дніпропетровської області 22.09.2017 на виконання вищевказаної постанови у справі № 904/1569/15 видано наказ.

Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного управління юстиції у м. Києві 15.04.2019 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 55374350.

Виконавцем 10.09.2019 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.

У постанові про закінчення ВП №55374350 від 10.09.2019 вказано, що станом на
21.05.2019 рішення суду залишається невиконаним повторно, після винесення постанови про накладення штрафу від 03.05.2019.

Відповідачем не було повернуто позивачу грошові кошти, які розміщені на банківських рахунках згідно з умовами договору.

6.9. Звертаючись до суду із позовом у справі № 910/13/21 позивач зазначає, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які було розміщено на банківських рахунках згідно з умовами Договору, зокрема, грошові кошти у сумах 13 925 892,10

грн, 17 098,00 доларів США, 5 256,50 Євро, що на тривалий час позбавило позивача можливості користуватися своїми власними коштами та є істотним порушенням умов Договору. З огляду на це, позивач вважає, що Договір між позивачем та Банком підлягає розірванню, а неповернуті позивачу грошові кошти стягненню з відповідача на користь позивача із урахуванням нарахованих на них 3% річних та інфляційних втрат.

6.10. ПАТ "КБ "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" 17.11.2014 укладено договір про переведення боргу.

Відповідач у відзиві посилається на положення пункту 1.1.7.58 та пункту 1.1.7.59 "Умов та Правил надання банківських послуг" у редакції від 01.06.2014 року.

Згідно з вказаними пунктами, у зв'язку з анексією АР Крим та припинення діяльності Банку на цій території Клієнт зобов'язується з'явитися в структурний підрозділ Банку, розташований на материковій частині України для здійснення Банком дій щодо уточнення інформації щодо ідентифікації та вивчення Клієнта та надати в Банк від Агентства по страхуванню вкладів, розташованому за адресою: 109240, РФ, Москва, Верхній Таганський глухий кут, д. 4, далі Агентство, довідку про відсутність виплат грошових коштів Клієнту - фізична особі. При цьому, Клієнт зобов'язаний вчинити дії, передбачені в цьому пункті, у термін до
31.12.2014. У разі невиконання Клієнтом обов'язків, передбачених пунктом
1.1.7.58 цих Умов, подальша взаємодія за договором Клієнта з Банком може бути змінена шляхом повідомлення, у тому числі на сайті Банку у відповідному розділі Умов та Правил. При необхідності отримання Банком згоди від Клієнта на здійснення таких дій, сторони керуються статтею 205 Цивільного кодексу України (мовчазна згода).

Як зазначено відповідачем на офіційному сайті банку 30.01.2015 було розміщено оголошення: У зв'язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ "1.1.7. Додаткові положення" Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов'язків, передбачених пунктом 1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватись з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНІЛОН", що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНІЛОН" зі згоди Клієнта.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань.

7.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
26.10.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/13/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 03.11.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/13/21 на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

7.3. АТ КБ "ПриватБанк" 07.12.2021 на електронну адресу Верховного Суду надіслав клопотання про передачу справи №910/13/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Клопотання підписано електронним цифровим підписом. Підпис ЕЦП перевірено і підтверджено протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 07.12.2021.

7.4. У судовому засіданні 09.12.2021 протокольною ухвалою вирішено розглянути клопотання про передачу справи №910/13/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду спільно з касаційною скаргою.

7.5. На електронну адресу Верховного Суду 20.12.2021 надійшли заперечення ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна", підписані ЕЦП, у яких позивач зазначає, що спірні правовідносини у цій справі не містять виключної правової проблеми, відтак ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" просило відмовити у задоволенні клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

7.6. Верховний Суд, дослідивши доводи викладені у клопотанні про передачу справи №910/13/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та запереченнях на клопотання про щодо передачі справи на Велику Палату Верховного Суду, дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про передачу справи на розгляд Великої палати Верховного Суду, з огляду на те, що аргументи та доводи, викладені у клопотанні, не відповідають критеріям, визначеним у частині 5 статті 302 ГПК України, адже не містять доказів щодо наявності виключної правової проблеми чи необхідності відступити від висновків Верховного Суду викладених у постановах та з огляду на міркування Суду викладенні у розділі 8 даної постанови.

7.7. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.8. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для розірвання договору та стягнення заявлених до стягнення сум на користь позивача.

8.2. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна", суд першої інстанції, рішення якого залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, виходив, зокрема, з того, що: ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" та АТ КБ "ПриватБанк" укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426735; відповідачем порушено умови договору, шляхом неповернення грошових коштів та порушення зобов'язання щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування, що є істотним порушенням умов договору від 03.03.2003 № 426735; Банк не довів, що договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ
ФК "Фінілон" було укладено зі згоди позивача; договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426753 не містить положень про мовчання як спосіб вираження згоди позивача на відступлення банком своїх прав чи обов'язків третім особам; договір не містить відомостей про те, що сторони також керуються згаданими вище Умовами та правилами АТ КБ "ПриватБанк", розміщених на сайті банку. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ ФК "Фінілон" є нікчемним, а суд апеляційної інстанції цей висновок вважав некоректним та помилковим.

8.3. Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги, визначених у пунктах
4.1-4.2. цієї постанови щодо встановлення факту належного відповідача у справі у даній справі виходить з такого.

8.4. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 6 статті 55 Конституції України).

8.5. Згідно з статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

8.6. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

8.7. Отже, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

8.8. Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб'єктний склад у судовому процесі.

Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб'єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

Верховний Суд з огляду на вище вказані міркування висновує, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідача, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Верховний Суд окремо відзначає, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у господарському (судовому) процесі": сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 ГПК України (частина 1 статті 45 ГПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 70), від
29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 27)).

Визначення відповідачів як одного із видів суб'єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб'єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

За змістом наведених норм сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.

З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Отже належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звідси належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Разом з тим, суди не вирішили питання суб'єктного складу сторін у спорі щодо розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від
03.03.2003 № 426753, що був укладений між позивачем та відповідачем; та стягнення грошових коштів в розмірі 13 925 892,10 грн; стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних, стягнення з 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро, ураховуючи заперечення відповідача, зокрема з посиланням на існування договору про переведення боргу від 17.11.2014 сторонами якого є ПАТ "КБ "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", наявність судових рішень (у справі №904/1569/15) та процесу їх виконання. Верховний Суд відзначає, що вагомим питанням у цьому аспекті є як предмет договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753 так і предмет договору про переведення боргу від 17.11.2014, зокрема у розрізі передання саме зобов'язання щодо виплати грошових коштів, які виникли на підставі депозитних договорів та договорів банківського обслуговування згідно з переліком (Додаток №1) тощо.

Верховний Суд виходить з того, що суди з огляду на доводи та аргументи АТ КБ "ПриватБанк" мали встановити, які матеріально правові правовідносини існують на момент звернення до суду між учасниками справи, чи відбулася/не відбулася заміна сторони зі спірних правовідносин з огляду як на предмет договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753 так і предмет договору про переведення боргу від 17.11.2014 сторонами якого є ПАТ "КБ " Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", і в якому обсязі та які саме обов'язки сторони за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753 перейшли до іншої особи, та хто і за якими позовними вимогами є належним відповідачем.

Виходячи з вищевикладених міркувань та з огляду на застосовану конструкцію формулювання щодо обов'язку суду встановлювати належного відповідача у конкретній справі має процесуальний характер у цьому аспекті, це питання є універсальним, а тому доводи скаржника, яким обґрунтовується підстава касаційного оскарження частково знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.

8.9. Оскаржувані рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі № 910/13/21 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.10. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно: врахувати викладене у цій постанові; надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з оцінки доказів здійсненим за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів за правилами статті 86 ГПК України; ураховуючи принципи господарського судочинства, перевірити вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

9. Судові витрати

9.1. Відповідно до статті 129 ГПК України питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі. Оскільки рішення судів попередніх інстанцій підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат у справі, у тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі №910/13/21 скасувати.

Справу № 910/13/21 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос