Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.05.2020 року у справі №906/680/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/680/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 (судді: Гудак А. В., Олексюк Г. Є., Маціщук А. В. ) і

рішення Господарського суду Житомирської області від 28.11.2019 (суддя Прядко О.

В. ) у справі

за позовом Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок"

до ОСОБА_1,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради,

про стягнення 51 218,20 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (далі - Підприємство "Кооперативний ринок") звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 51 218,20 грн неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі подвійної плати за невиконання обов'язку щодо повернення торговельних майданчиків НОМЕР_2 та № НОМЕР_1.

1.2. Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Житомирської області від 30.06.2015 у справі № 906/461/15 за позовом Підприємства "Кооперативний ринок" до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 про стягнення 14 952,52 грн та зобов'язання звільнити торговельні майданчики НОМЕР_2 та № НОМЕР_1. Підприємство "Кооперативний ринок" зазначає, що відповідач ігнорує звернення позивача щодо виконання рішення суду у справі № 906/461/15, не звільняє торговельні майданчики і використовує їх у своїй діяльності, а позивач несе витрати по їх утриманню.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28.11.2019, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Підприємства "Кооперативний ринок" 33 617,84 грн неустойки, нарахованої за неповернення торговельних майданчиків НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 за період з
01.04.2016 по 01.11.2018, а також 1 260,94 грн сплаченого судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

2.2. Рішення Господарського суду Житомирської області, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що відповідач не виконала свого обов'язку щодо повернення орендованих торговельних майданчиків НОМЕР_2 та № НОМЕР_1, а також рішення Господарського суду Житомирської області від
30.06.2015 у справі № 906/461/15, тому позивач скористався своїм правом нарахування відповідачеві неустойки в розмірі подвійної плати за користування об'єктом оренди за час прострочення за період з 01.04.2016 до 01.11.2018.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 та рішенням Господарського суду Житомирської області від 28.11.2019, ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення у справі, справу № 906/680/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. Скаржник в обґрунтування касаційної скарги зазначає про порушення судами норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_1 зазначає, що підставами, на яких подається касаційна скарга є пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частину 2 статті 785 Цивільного кодексу України, без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-70гс14; суд прийняв рішення про права та обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі; суд установив обставини справи, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 31.12.2013 між Підприємством "Кооперативний ринок" (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди № 131 (далі - договір № 131).

За умовами пункту 1.1 договору № 131, предметом договору є торговельні майданчики НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 площею 6,75 м2 та 8 м2, місцезнаходження яких зазначене на плані розміщення торговельних місць ринку.

Відповідно до пункту 1.3 договору № 131, об'єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності.

Згідно з положеннями пункту 2.1 договору № 131, орендар набуває права користування об'єктом оренди з дати початку дії договору відповідно до пункту 6 договору, тобто з 01.01.2014 року до 31.12.2014 року включно.

Пунктом 3.1 договору № 131 сторони визначили, що орендна плата складає 364,50
грн та 461,60 грн на місяць та вноситься орендарем на розрахунковий рахунок або в касу орендодавця до 10 числа місяця, за який проводиться оплата.

Відповідно до підпункту 4.3.3 пункту 4.3 договору № 131, відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

4.2. Позивач надіслав відповідачу претензію від 26.06.2014, у якій повідомив, що відмовляється від договору оренди № 131 у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не сплачує орендну плату протягом трьох місяців, та висунув вимогу про повернення торговельних майданчиків НОМЕР_2 та № НОМЕР_1.

4.3. У зв'язку з неналежним виконанням ФОП ОСОБА_1 своїх договірних зобов'язань в частині сплати орендної плати, Підприємство "Кооперативний ринок" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_1 заборгованості з орендної плати з посиланням на договір № 131, неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом оренди за час прострочення сплати орендної плати, а саме за період з 28.06.2014 до 01.03.2015, а також просило зобов'язати ОСОБА_1 звільнити торговельні майданчики НОМЕР_2 і № НОМЕР_1 шляхом вивезення металевих кіосків за межі території Підприємства "Кооперативний ринок".

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.06.2015 у справі №906/461/15, яке набрало законної сили, позов Підприємства задоволено у повному обсязі, стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь Підприємства - 15 69,68 грн заборгованості з орендної плати; 13 382,84 грн неустойки в розмірі подвійної плати за користування торговельними майданчиками та 3 045,00 грн судового збору.

Крім того, зобов'язано ФОП ОСОБА_1 звільнити торговельний майданчик НОМЕР_2 площею 6,75 м2 та торговельний майданчик № НОМЕР_1 площею 8 м2, які розташовані на території Підприємства за адресою: Житомирська область, м. Коростишів, вул.

Шевченко, 40 шляхом вивезення металевих кіосків за межі території Підприємства.

Під час розгляду справи № 906/461/15 суди установили, що позивач відмовився від договору у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не сплачувала орендну плату протягом трьох місяців, та висунув вимогу про повернення торговельних майданчиків НОМЕР_2 та № НОМЕР_1.

4.4. За період з 01.03.2015 по 01.04.2016 користування торговельними майданчиками НОМЕР_2 та № НОМЕР_1, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у справі № 906/428/16 за позовом Підприємства до ФОП ОСОБА_1 стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь Підприємства 21 478,60 грн неустойки.

4.5. У зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Житомирської області від 30.06.2015 у справі №906/461/15 позивач звернувся до органів державної виконавчої служби.

4.6. Суди установили, що з метою виконання наказу Господарського суду Житомирської області № 906/461/15 від 22.07.2015, державна виконавча служба у межах виконавчого провадження № 48260147 вчиняла дії з примусового виконання наказу суду № 906/461/15 у 2016 році. Протягом 2017-2018 років будь-яких дій на виконання наказу органи ДВС не вчиняли, окрім звернення до відділення поліції про вчинення боржником кримінального правопорушення, зокрема:

- 27.07.2015 постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Коростишівського РУЮ в Житомирській області (далі - державний виконавець відділу ДВС) відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду Житомирської області №906/461/15 від 22.07.2015;

- 07.04.2016 державним виконавцем відділу ДВС направлено вимогу боржнику про звільнення торговельних майданчиків № НОМЕР_1, №15, загальною площею 8 м2 та
6.75 м2 на території Підприємства "Кооперативний ринок", розташованих за адресою Житомирська обл., м. Коростишів, вул. Шевченка, 40, шляхом вивезення металевих кіосків за межі території Підприємства, у строк до 10.04.2016;

- 25.07.2016 старший державний виконавець відділу ДВС, для забезпечення повного та своєчасного виконання рішення суду, направив вимогу до боржника бути присутньою 04.08.2016 з 15:00 год. до 18:00 год. біля торговельного майданчика НОМЕР_2 та зазначив, що у разі відсутності боржника, виконавчі дії можуть бути проведені без його участі;

- 03.08.2016 державний виконавець відділу ДВС склав акт про те, що станом на
03.08.2016 рішення суду у справі № 906/461/15 боржник не виконав у зв'язку з чим постановою державного виконавця від 03.08.2019 на боржника було накладено штраф у розмірі 170,00 грн;

- 17.08.2016 державний виконавець відділу ДВС склав акт про те, що станом на
17.08.2016 рішення суду у справі № 906/461/15 боржником не виконано у зв'язку з чим постановою державного виконавця від 18.08.2019 на боржника було накладено штраф у розмірі 340,00 грн;

- 30.10.2018 старший державний виконавець відділу ДВС направив подання до Коростишівського районного відділення поліції Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області про вчинення боржником - ОСОБА_1 кримінального правопорушення, згідно з яким просив відкрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за невиконання рішення суду;

- 30.10.2018 старший державний виконавець відділу ДВС виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 906/461/15 від 22.07.2015 на підставі пункту 11 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з направленням повідомлення до правоохоронних органів повідомлення про притягнення боржника до кримінальної відповідальності.

4.7. Суди установили, що рішення Господарського суду Житомирської області від
30.06.2015 у справі № 906/461/15 у частині звільнення торговельного майданчика № НОМЕР_1 було виконано 29.03.2017. Торговельний майданчик НОМЕР_2 був звільнений
29.11.2018.

За період користування торговельними майданчиками № 15 та № НОМЕР_1 після
01.04.2016 позивач направив на адресу відповідача вимогу-лист № 65 від
25.01.2018 про нарахування та сплату на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойки за час прострочення користування торговельними майданчиками НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 на загальну суму 34 696,20 грн, а також про звільнення торговельних майданчиків НОМЕР_2 та №180 шляхом вивезення кіосків за межі території Підприємства "Кооперативний ринок" або укладення договорів оренди кіосків на 2018 рік. Зазначений лист-вимогу відповідач залишив без відповіді.

4.8. Спір виник у зв'язку із наявністю/відсутністю правових підстав для стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за час прострочення користування торговельними майданчиками НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 з 01.04.2016 по
01.11.2018 на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1.08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020), оскільки касаційну скаргу подано 15.04.2020.

5.2. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А. від 04.06.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 і вирішено здійснити перегляд постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 і рішення Господарського суду Житомирської області від 28.11.2019 у справі № 906/680/19 у порядку письмового провадження.

5.3. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від
11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), а також з урахуванням зупинення провадження у справі та зміни складу колегії суддів, Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 906/680/19 у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

5.4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.08.2020 зупинено провадження у цій справі до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/1319/19.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
20.11.2020 ухвалила постанову у справі № 916/1319/19, яка була оприлюднена
30.11.2020.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розпорядженням від
09.12.2020 № 29.3-02/3502 призначив проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи Господарського суду Житомирської області № 906/680/19 у зв'язку з перебуванням судді Зуєва В. А. на лікарняному.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 09.12.2020 призначено склад колегії суддів для розгляду справи № 906/680/19: Багай Н. О. - головуючий, Чумак Ю. Я., Дроботова Т. Б.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2020 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 і рішення Господарського суду Житомирської області від 28.11.2019 у справі № 906/680/19.

5.5. Переглянувши оскаржені у справі постанову та рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга повинна бути частково задоволена з наступних підстав.

5.6. Касаційну скаргу, з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував частину 2 статті 785 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо її застосування, викладених у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-70гс14; прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; порушив норми процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, установив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

5.7. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.8. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.9. Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення неустойки у розмірі подвійної оплати за невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення орендованого майна після припинення договору оренди № 131 за період з 01.04.2016 по 01.11.2018. Правовою підставою позову зазначено частину 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги, суди послалися на частину 2 статті 785 Цивільного кодексу України та виходили із того, що рішенням у справі № 906/461/15 господарський суд зобов'язав ФОП ОСОБА_1 звільнити торговельні майданчики НОМЕР_2, № НОМЕР_1, розташовані на території Підприємства "Кооперативний ринок" шляхом вивезення металевих кіосків за межі території Підприємства "Кооперативний ринок" та стягнув заборгованість за орендну плату і неустойку у розмірі подвійної плати за користування об'єктом оренди за час прострочення за період з
28.06.2014 по 01.03.2015. За період з 01.03.2015 по 01.04.2016 господарський суд у справі № 906/428/16 стягнув з ФОП ОСОБА_1 неустойку у розмірі подвійної плати за час прострочення користування торговельними майданчиками № 15, № НОМЕР_1.

Позивач звертався до органів ДВС, якими вчинялися протягом 2016 року дії з примусового виконання наказу суду № 906/461/15. Однак рішення суду у справі № 906/461/15 було виконане відповідачем у частині звільнення торговельного майданчика № НОМЕР_1-29.03.2017, а торговельного майданчика НОМЕР_2-29.11.2018. З урахуванням установлених обставин, суди дійшли висновків, що позивач правомірно скористався своїм правом на нарахування відповідачеві неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом оренди, оскільки відповідач не виконала свій обов'язок щодо повернення орендованих торговельних майданчиків на виконання вимог чинного законодавства та умов договору оренди №
131.

5.10. Скаржник як на підставу відкриття касаційного провадження послався на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 14.08.2014 у справі № 3-70гс14.

У справі № 370гс14, предметом розгляду якої є вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном, переданим за договором оренди, та стягнення з відповідача неустойки у зв'язку з простроченням повернення предмета оренди на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів та передаючи справу на новий розгляд, дійшов висновків, що для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

5.11. Крім того, за сталою правовою позицією, яка викладена Верховним Судом України у постанові від 02.09.2014 у справі №3-85гс14, а також Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17, від 09.09.2019 у справі №910/16362/18, від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 19.02.2019 у справі № 925/297/19, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

5.12. За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, внаслідок якого до боржника може бути застосовано, зокрема, неустойку.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі; якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

5.13. Отже, до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутність з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

5.14. Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17.

5.15. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.

Примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок. Тобто цей спосіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем. Отже, він може мати місце при невиконанні обов'язку повернути річ орендодавцю за договором оренди.

5.16. Позивач як орендодавець, якому орендар не повернув річ на вимогу відповідно до пункту 4.3.8 договору оренди № 131, скористався своїм правом, передбаченим частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, шляхом звернення до суду із позовом до ФОП ОСОБА_1 про зобов'язання звільнити торговельні майданчики. Як установлено судами, рішенням у справі № 906/461/15 господарський суд зобов'язав ФОП ОСОБА_1 звільнити торговельні майданчики НОМЕР_2, № НОМЕР_1 та вирішив стягнути заборгованість з орендної плати та неустойку в розмірі подвійної плати за користування торгівельними майданчиками на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за період користування орендованим майном з 28.06.2014 по 01.03.2015.

5.17. Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частинами 1, 2 статті 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 1291 Конституції України установлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" установлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частина 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами.

Статтею 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

5.18. З урахуванням наведеного, у контексті статей 13, 16 Цивільного кодексу України, частин 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України обов'язок особи, яка є стягувачем у виконавчому провадженні, полягає у виконанні рішення суду та вчиненні усіх необхідних дій у сприянні такому виконанню, у тому числі й оскарженні рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби.

5.19. Судами констатовано, що органами ДВС вчинялися дії з примусового виконання наказу суду у справі № 906/461/15 у 2016 році, однак рішення суду виконано не було. Також зазначено, що протягом 2017-2018 років будь-яких дій з виконання наказу суду у справі № 906/461/15 не вчинялося, окрім винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 48260147 з виконання наказу суду у справі № 906/461/15. Однак, фактичні обставини невиконання органами ДВС рішення суду і підстави закінчення виконавчого провадження № 48260147 з виконання наказу суду у справі № 906/461/15 суди не встановили, як і не установили вчинення позивачем будь-яких дій, спрямованих на повернення об'єкта оренди.

5.20. До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України є необхідним установлення судами факту утримання орендованого майна у володінні орендаря, факту перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди, факту відсутності або наявності умислу у орендаря на ухилення від повернення об'єкта оренди. Однак суди не встановили обставин та підстав невиконання рішення суду у справі № 906/461/15 органами ДВС, не дослідили умови договору оренди № 131 щодо можливості орендодавцем самостійно перемістити тимчасову споруду, що установлена на орендованому торговельному місці на штрафний майданчик ринку. Суди послалися лише на фактичні обставини неповернення об'єкта оренди позивачеві, тому висновок про задоволення позовних вимог про стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України є передчасним.

5.21. Водночас, доводи скаржника щодо відсутності у позивача права власності на об'єкт оренди, а відтак - відсутності права укладати договір оренди, не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки договір оренди, укладений між сторонами спору, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

5.22. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

5.23. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Ухвалені у справі судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

5.24. З огляду на викладене, оскільки при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судові рішення у справі № 906/680/19 підлягають скасуванню.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статті 236 Господарського процесуального кодексу України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

6.2. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції.

6.4. Ураховуючи допущені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судове рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити частково.

6.5. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує питання про розподіл судових витрат у разі, якщо справа вирішується по суті. У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 і рішення Господарського суду Житомирської області від 28.11.2019 у справі № 906/680/19 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак