Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.07.2018 року у справі №903/844/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 903/844/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" на рішення Господарського суду Волинської області від 26.02.2018 (суддя Шум М.С.) та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 (головуючий суддя: Огороднік К.М., судді: Тимошенко О.М., Саврій В.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс", 2. Приватного підприємства "Ірома",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_4,

про витребування майна,

За участю представників:

позивача - Коновал Р.О.- адвокат ,

відповідача 1 - не з'явився,

відповідача 2 - Оксинюк А.В. - заст. директора,

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Кустова Т.В. - адвокат,

ОСОБА_4 - не з'явився ,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецуправління Дорсервіс" та Приватного підприємства "Ірома", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_4 про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецуправління Дорсервіс" у власність Публічного акціонерного товариства „Західінкомбанк" 18/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 744708707101 та витребування від Приватного підприємства „Ірома" у власність Публічного акціонерного товариства „Західінкомбанк" 68/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 744708707101.

Позовні вимоги обґрунтовує договором купівлі-продажу та актом приймання-передачі приміщення від 27.10.1999р.; стверджує набуття права власності відповідно до ст.128 ЦК УРСР з моменту передачі речі, вказуючи, що в силу ст.227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення договору в даному випадку не було обов'язковим. Також вказував на те, що державна реєстрація права власності (на час укладання договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі приміщення від 27.10.1999р.) визначалася Інструкцією, затвердженою наказом Державного комітету будівництва та житлової політики України від 09.06.1998р. №121, тому на його переконання правовстановлюючим документом на приміщення добудови адміністративного приміщення у АДРЕСА_1, є саме договір купівлі-продажу від 27.10.1999р. З урахуванням викладеного та посиланням на ст.ст. 317, 321, 391, 392 ЦК України та ст. 128, 227 ЦК УРСР позивач звернувся з зазначеним віндикаційним позовом.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 26.02.2018 у справі № 903/844/17 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд вказав на те, що право власності на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.1999р у позивача не виникло, оскільки в силу п.п. 1,2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того, місцевий суд послався на те, що до прийняття Закону України "Про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна" реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснювало бюро технічної інвентаризації на підставі Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (далі - Інструкція), затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 року № 121, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 року за № 399/2839, а в подальшому згідно Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерством юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445. Отже, суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивачем не доведено факт наявності в нього права власності на спірне майно, а ст. 388 ЦК України надає право саме власнику витребувати майно шляхом віндикації.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін. При цьому апеляційний суд вказав, що враховуючи наявність спору стосовно визнання права власності за ПАТ "Західінкомбанк" на майно, яке у даному випадку у справі № 903/844/17 заявлене до витребування у відповідачів, зважаючи на відсутність кінцевого рішення, яке набрало законної сили, у справі № 903/729/15 про визнання власності за позивачем 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, заявлена позовна вимога про витребування вказаного майна у відповідачів є передчасною.

20.06.2018 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Публічним акціонерним товариством "Західінкомбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" подано до Касаційного господарського суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Волинської області від 26.02.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 у справі № 903/844/17.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2018 року у справі № 903/844/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Ухвалою Верховного Суду від 19.07.2018 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" на рішення Господарського суду Волинської області від 26.02.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі; надано скаржнику строк для усунення недоліків до 30.07.2018.

30.07.2018 Публічним акціонерним товариством "Західінкомбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" до суду подано платіжне доручення № 348 від 26.07.2018 на суму 90 650,88 грн.

08.08.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення її до розгляду на 27.09.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до Касаційного господарського суду до 28.08.2018.

Скаржник (позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що суди попередніх судових інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин ст.ст.387 та 388 ЦК України.

Позивач мотивує свою касаційну скаргу тим, що судами попередніх судових інстанцій не враховано, що момент набуття права власності на спірне майно пов'язується виключно з моментом передачі речі, що встановлено ст. 128 ЦК УРСР (в редакції яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу), інший порядок не визначався на той час, тому відсутність державної реєстрації спірного об'єкту жодним чином не впливає на відповідність договору купівлі-продажу чинному законодавству та не позбавляє покупця права власності на майно. Позивач вважає, що він набув право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.1999р. та акту прийому-передачі від 27.10.1999р. на всю будівлю адміністративного приміщення.

Вважає, що суди помилково не застосували ст. 128 ЦК УРСР (в редакції яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу) до даних правовідносин, а також застосували норми, які в даному випадку, не підлягали застосуванню, а саме норми Закону України "Про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна" та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.

З огляду на викладене, позивач у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідачі надали відзив на касаційну скаргу, в якому просили суд залишити її без задоволення, судові рішення без змін.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд касаційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання з'явилися представники позивача, відповідача 2 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Представник позивача просив суд задовольнити касаційну скаргу, рішення попередніх судових інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Представник відповідача 2 просив суд відхилити касаційну скаргу, судові рішення залишити без змін. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просив суд касаційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як було встановлено судами, позивач звернувся з позовом про витребування об'єкту нерухомого майна з чужого незаконного володіння. При цьому позовні вимоги обґрунтовані ст. ст. 387, 388 ЦК України, тобто позивач звернувся до суду з віндикаційним позовом.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння, закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Відповідно до частини 3 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати.

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Виходячи з аналізу статей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб'єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Отже, в ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Позивач в підтвердження факту виникнення у нього права власності на зазначене у позовній заяві майно посилався на договір купівлі-продажу 27.10.1999 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд вказав, що право власності на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.1999р у позивача не виникло, оскільки в силу п.п. 1,2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того місцевий суд послався на те, що до прийняття Закону України "Про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна" реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснювало бюро технічної інвентаризації на підставі Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (далі - Інструкція), затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 року № 121, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 року за № 399/2839, а в подальшому згідно Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерством юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445. Отже, суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивачем не доведено факт наявності в нього права власності на спірне майно, а ст. 388 ЦК України надає право саме власнику витребувати майно шляхом віндикації.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав, що посилання позивача на договір купівлі-продажу, як на підставу виникнення у останнього права власності без належної реєстрації такого права у відповідності до вимог чинного на той час законодавства є неправомірним, інші докази на підтвердження права власності позивача на спірний об'єкт нерухомості останній не подав. При цьому зазначив, що в матеріалах справи наявна інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, згідно якої, зокрема, добудова адміністративного приміщення /А-5/ по АДРЕСА_1, зареєстрована за ПП "Ірома" в розмірі 68/100 приміщення, за ТзОВ "Спецуправління Дорсервіс" в розмірі 18/100 приміщення та ОСОБА_4 в розмірі 14/100 приміщення. Доказів неправомірного набуття права власності на вказане майно відповідачами позивачем не подано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції, а також не доведено факт вибуття спірного майна з його володіння, не доведено право власності на спірне майно, наявність майна у незаконному володінні відповідачів та відсутність у відповідачів правових підстав для володіння ним. Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що враховуючи наявність спору стосовно визнання права власності за ПАТ "Західінкомбанк" на майно, яке у даному випадку у справі № 903/844/17 заявлене до витребування у відповідачів, зважаючи на відсутність кінцевого рішення, яке набрало законної сили у справі № 903/729/15 про визнання власності за позивачем 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, заявлена позовна вимога про витребування вказаного майна у відповідачів є передчасною.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідно до ст.ст.387, 388 Цивільного кодексу України саме власник майна має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння.

Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, ПАТ "Західінкомбанк" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до ТзОВ "Спецуправління Дорсервіс" та ПП "Ірома" про визнання права власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.06.2017 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.09.2017 року у справі № 903/729/15, у задоволенні вказаного позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 22.02.2018 року судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у справі № 903/729/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наведених вище обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що враховуючи наявність спору стосовно визнання права власності за ПАТ "Західінкомбанк" на майно, яке у даному випадку у справі № 903/844/17 заявлене до витребування у відповідачів, та на відсутність кінцевого рішення, яке набрало законної сили, у справі № 903/729/15 про визнання власності за позивачем 86/100 добудови адміністративного приміщення /А-5/, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, заявлена позовна вимога про витребування вказаного майна у відповідачів є передчасною.

При цьому, з мотивувальних частин оскаржуваних рішень підлягає виключенню посилання на те, що договір купівлі-продажу та акт приймання-передачі приміщення від 27.10.1999 року не є належними доказами наявності права власності у позивача, оскільки оцінка даного питання здійснюється та має здійснюватися саме в справі № 903/729/15, де цим же позивачем заявлено вимогу про визнання власності за позивачем на спірне майно саме на підставі цих документів.

Поряд з цим, судом касаційної інстанції відхиляються посилання позивача, що в такому випадку суд апеляційної інстанції був зобов'язаний зупинити провадження у справі, оскільки ним не наведено норм чинного Господарського процесуального кодексу України, які б визначали саме таку підставу для скасування судового рішення, при тому що позивачем в касаційній скарзі не зазначено, що ним таке клопотання в апеляційному суді заявлялося, проте, було не розглянуто взагалі чи необґрунтовано відхилено.

З урахуванням викладеного, колегія судів касаційного суду доходить висновку про необґрунтованість касаційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на позивача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" на рішення Господарського суду Волинської області від 26.02.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 26.02.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 у справі №903/844/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський