Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/5428/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1) Головного управління Національної поліції в Київської області і 2) Національної поліції України

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 (суддя Кирилюк Т. Ю.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 (головуючий суддя Сулім В. В., судді Майданевич А. Г., Коротун О. М.)

за заявою Київської міської ради

про ухвалення додаткового рішення

у справі № 910/5428/22

за позовом Київської міської ради

до Національної поліції України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) Головне управління національної поліції в Київській області і 2) Фонд державного майна України,

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Юрченко Ю. В., відповідача - Медведський В. В., третьої особи-1 - Мєзєс О. В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Хронологія спору

1. Київська міська рада (далі - Позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної поліції України (далі - Відповідач), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - Третя особа-1) та Фонду державного майна України (далі - Третя особа-2) про витребування із чужого незаконного володіння адміністративної будівлі загальною площею 827,9 кв.м по вулиці Старовокзальній 22 у місті Києві на користь територіальної громади міста Києва.

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024, у задоволенні позову відмовлено.

3. Постановою Верховного Суду від 02.04.2024 вищезазначені судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 позов задоволено. Витребувано адміністративну будівлю, загальною площею 827,9 кв.м на вул. Старовокзальна, 22 у м. Києві із чужого незаконного володіння Національної поліції України на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 28 333,64 грн за подання позову до Господарського суду міста Києва.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 рішення господарського суду першої інстанції від 20.05.2024 залишено без змін.

6. В подальшому, до місцевого господарського суду надійшла заява Київської міської ради про ухвалення додаткового рішення, яка мотивована тим, що судом першої інстанції не вирішено питання щодо стягнення на користь Київської міської ради витрат по сплаті судового збору за подання у справі апеляційної та касаційної скарг.

7. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025, заяву Позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з Національної поліції України на користь Київської міської ради 42 499,88 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 56 666,50 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

8. Не погодившись із додатковим рішенням суду першої інстанції від 19.11.2024 та постановою суду апеляційної інстанції від 02.04.2025, Відповідач та Третя особа-1 звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву Позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг - залишити без задоволення.

9. Касаційна скарга Відповідача обґрунтована тим, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, а саме частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) без урахування висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду від 09.12.2021 у справі № 905/55/21, постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 907/850/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.06.2021 у справі № 550/936/18.

10. Відповідач стверджує, що Позивачем було подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення та докази підтвердження розміру понесених судових витрат поза межами п`ятиденного строку. При цьому Позивачем разом із вищевказаною заявою до суду не було подано клопотання про поновлення пропущеного строку та обґрунтування поважності причин його пропуску, що не відповідає положенням частини восьмої статті 129 ГПК України.

11. Аналогічні доводи в обґрунтування касаційної скарги також наведені Третьою особою-1.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

12. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

13. Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, належить до основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

14. Стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи.

15. Судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (стаття 1 Закону України "Про судовий збір").

16. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати (частина третя статті 123 ГПК України):

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

17. Тобто, законодавець розрізняє 2 види судових витрат - 1) судовий збір, порядок розподілу якого визначається ГПК України, Законом України "Про судовий збір" і 2) витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких належать витрати, визначені в частині третій статті 123 ГПК України і які розподіляються в порядку, встановленому ГПК України.

18. Порядок ухвалення судових рішень передбачено у статті 233 ГПК України, згідно з частиною першою якої суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

19. Абзац 2 частини другої статті 233 ГПК України передбачає, що суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

20. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 237 ГПК України з поміж питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, зазначено розподіл між сторонами судових витрат.

21. Відповідно до частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

22. З системного аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду.

23. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

24. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18.

25. Як вже зазначалося вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024, у задоволенні позову відмовлено.

26. Постановою Верховного Суду від 02.04.2024 вищезазначені судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

27. У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

28. Таким чином, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснювався з урахуванням вимог частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, про що зазначено у тексті постанови Верховного Суду.

29. За результатами нового розгляду справи і вирішення спору по суті, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 позов задоволено. Витребувано адміністративну будівлю, загальною площею 827,9 кв.м на вул. Старовокзальна, 22 у м. Києві із чужого незаконного володіння Національної поліції України на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 28 333,64 грн за подання позову до Господарського суду міста Києва.

30. Однак, вказаним судовим рішенням не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору, сплаченого Позивачем за подання апеляційної та касаційної скарг.

31. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивачем за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 42 499,88 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 82 від 08.02.2023 та за подання касаційної скарги судовий збір у розмірі 56 666,50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2014 від 26.12.2023.

32. З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов вірного висновку про обґрунтованість поданої заяви Київської міської ради та, відповідно, про наявність правових підстав для її задоволення.

33. Зазначене узгоджується із правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.06.2021 у справі № 550/936/18, на яку посилаються скаржники.

34. Відносно тверджень скаржників про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.12.2023 у справі № 907/850/22, колегія суддів зазначає таке.

35. У вказаній справі викладено правову позицію, відповідно до якої потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.

36. У справі, яка переглядається, господарськими судами попередніх інстанцій зауважено, що законодавець не ставить в залежність присудження до стягнення з боржника судового збору від заявлення стягувачем про це в судовому засіданні та поданням на протязі 5 днів після судового засідання доказів про сплату зазначеного судового збору.

37. З огляду на викладене, Суд не вбачає невідповідності правозастосування судами попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.12.2023 у справі № 907/850/22.

38. Крім того, Суд не бере до уваги посилання Відповідача на ухвалу Верховного Суду від 09.12.2021 у справі № 905/55/21, позаяк така ухвала не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні положень частини четвертої статті 236 та частини другої статті 287 ГПК України, оскільки, на відміну від постанови Верховного Суду, не може містити правового висновку щодо питання застосування певної норми матеріального чи процесуального права у подібних правовідносинах (схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 922/787/20).

39. Отже, звертаючись з касаційними скаргами, скаржники не спростували висновків судів першої та апеляційної інстанцій, та не довели неправильного застосування норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

41. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

42. Зважаючи на викладені у цій постанові висновки, касаційні скарги у даній справі задоволенню не підлягають, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Київської області і Національної поліції України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/5428/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил