Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/4354/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - Чернова Г.А.,

відповідача - Клібанської Л.І.,

третіх осіб - Фреїв О.М., Періна А.Д., Кушнерова С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Одеської обласної ради

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 (судді: Корсакова Г.В., Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.) та рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 (суддя Якименко М.М.) у справі № 916/4354/15

за позовом Одеської міської ради

до Одеської обласної ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальної установи "Міська поліклініка № 29",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління обласної ради з майнових відносин, Комунальної установи "Одеська обласна клінічна лікарня",

про визнання недійсним свідоцтва про право власності,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської обласної ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 03.03.2009 серії АА 273106, виданого Одеською обласною радою територіальним громадам сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради на майновий комплекс Одеської обласної клінічної лікарні загальною площею 69525,5 кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 26, в частині включення будівлі поліклініки № 29, якій відповідає літ. "О" майнового комплексу, на підставі статей 321, 391 Цивільного кодексу України, статей 10, 16, 17, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням права власності територіальної громади міста Одеси на спірне майно, яке вона набула у встановленому законом порядку під час розмежування державного майна між загальнодержавною та комунальною власністю.

У відзиві Одеська обласна рада заперечувала проти позову та просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що Міська поліклініка №29 відсутня у Переліку державного майна, яке передавалося у власність міст обласного підпорядкування, у тому числі і міста Одеси. Крім того, акт приймання-передачі державного майна в комунальну власність м. Одеси від 12.02.1992, на думку відповідача, підписаний неуповноваженими особами та він не є цивільно-правовою угодою, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

Після нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 (суддя Якименко М.М.) позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 03.03.2009 серії САА №273106, видане Одеською обласною радою територіальним громадам сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради на майновий комплекс Одеської обласної клінічної лікарні, загальною площею 69 525,5 кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 26, в частині включення будівлі поліклініки №29, якій відповідає літ. "О" майнового комплексу.

Мотивуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції установив, що територіальна громада міста Одеси правомірно набула внаслідок розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) право власності на Поліклініку № 29 в цілому, у тому числі на спірне приміщення, щодо якого видано оспорюване свідоцтво. Суд також з'ясував, що саме Комунальна установа "Міська поліклініка №29", яка фінансується з міського бюджету, безперешкодно користується спірними приміщеннями та несе витрати на їх утримання.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 (судді: Корсакова Г.В., Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.) рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 залишено без змін із тих же підстав, а апеляційну скаргу Одеської обласної ради - без задоволення.

Одеська обласна рада, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 і рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Підставами для скасування судових рішень у справі скаржник вважає порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема статті 43 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017. Він наголошує на законності оспорюваного свідоцтва про право власності та посилається на те, що міська поліклініка №29 не передавалася Одеською обласною Радою народних депутатів Одеській міській Раді народних депутатів; акт приймання-передачі державного майна в комунальну власність м. Одеси по галузі "Охорона здоров'я" від 12.02.1992 не є належним доказом у справі, оскільки підписаний неуповноваженими особами. Крім того, Одеська обласна рада посилається на те, що всі будівлі, які входять до майнового комплексу Одеської обласної клінічної лікарні, у тому числі, і будівля поліклініки № 29, є єдиним об'єктом. Водночас скаржник вважає, що суди невірно оцінили докази у справі та встановили обставини справи.

Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно і повно встановлених судами, виходячи із такого.

Довід касаційної скарги про те, що позивач не набув у власність спірне майно спростовується матеріалами справи та обставинами установленими господарськими судами. В процесі розгляду спору суди установили, що спірне майно було набуто територіальною громадою міста Одеси у встановленому законом порядку під час розмежування державного майна між загальнодержавною та комунальною власністю, що підтверджується, серед іншого, рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №266-ХХІ, яким затверджено перелік державного майна, що передається у власність області, міст обласного підпорядкування та районів області та згідно з додатком №2 до якого до власності м. Одеса було передано, зокрема, районні поліклініки; актом приймання-передачі державного майна в комунальну власність м. Одеси по галузі "Охорона здоров'я" від 12.02.1992, за яким відділ охорони здоров'я Одеського облвиконкому передав, а відділ охорони здоров'я Одеського міськвиконкому, за дорученням міськвиконкому, прийняв державне майно згідно з переліком, включаючи і Поліклініку №29 у Суворовському районі м. Одеси на вул. Заболотного, 32-а. При цьому суди установили, що цей акт приймання-передачі був оформлений на виконання зазначеного рішення Обласної ради народних депутатів від 25.11.1991, він затверджений рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 06.04.1992 № 104, підписаний уповноваженими на те особами, що спростовує довід касаційної скарги про зворотне.

Водночас посилання скаржника на те, що всі будівлі, які входять до майнового комплексу Одеської обласної клінічної лікарні, у тому числі, і будівля поліклініки № 29, є цілісним майновим комплексом також не може бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки їм надавалася оцінка господарськими судами попередніх інстанцій і вони були мотивовано відхилені судами. Господарські суди, дослідивши зібрані у справі докази, установили, що спірне майно не входить у цілісний майновий комплекс обласної клінічної лікарні, воно експлуатується окремо; утримується міською поліклінікою; належних та допустимих доказів зворотного відповідачем надано не було.

Окрім того, колегія зазначає, що наведені скаржником у поданій касаційній скарзі доводи стосуються оцінки доказів у справі (зокрема, листи Департаменту фінансів Одеської обласної державної адміністрації), однак повторна оцінка доказів, на підставі яких господарські суди дійшли висновків про встановлення тих чи інших обставин справи, за приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому її необхідно залишити без змін із таких підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до свідоцтва САА № 273106 від 03.03.2009 власником майнового комплексу Одеської обласної клінічної лікарні, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 26, загальною площею 69525,5 кв.м, яка складається з головного корпусу літ. "А", консультативної поліклініки літ. "Б", будівлі поліклініки № 29 літ. „О", будинку променевої терапії літ. "В", акушерського корпусу літ. "Г", господарського корпусу літ. "Д", трансформаторної підстанції літ. "Е", "Ж", "Ю", "З", "И", моргу літ. "К", складу літ. "М", сховища ГО літ. "Н", басейнів № 1-2, свердловини № 3, огорожі № 4-11, мостіння І, відображені у технічному паспорті від 12.08.2008 є територіальні громади сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради. Це свідоцтво видано на підставі рішення Одеської обласної ради від 25.11.1991 №266-ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області".

Відповідно до статті 49 Закону України "Про власність", який діяв на час розмежування майна між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражем, третейським судом.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Відповідно до статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

За приписами частин 1, 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" 05.11.1991 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (далі - Постанова Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991), якою затвердив перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Згідно з вказаним переліком до власності областей передано, зокрема, багатопрофільні та спеціалізовані лікарні для дорослих і дітей, пологові будинки, госпіталі для інвалідів Вітчизняної війни, диспансери, поліклініки, санаторії для лікування дорослих і підлітків, хворих на туберкульоз, дитячі спеціалізовані санаторії, станції переливання крові, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, будинки дитини, санітарно-епідеміологічні, дезинфекційні станції, бюро судово-медичної експертизи та патолого-анатомічні бюро, центри "Здоров'я", аптечні склади, магазини аптечні та оптики, будинки-інтернати для престарілих та інвалідів, бальнео- і грязелікарні, молочні кухні, лікарняні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, медичні бібліотеки, медичні училища, інші місцеві підприємства, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

Здійснюючи судовий розгляд господарські суди установили, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 Одеською обласною радою народних депутатів прийнято рішення від 25.11.1991 № 266-ХХІ (далі - рішення від 25.11.1991 № 266-ХХІ) "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області", яким затверджено перелік державного майна, що передається у власність області, міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатками 1-3.

Пунктом 4 рішення від 25.11.1991 № 266-ХХІ було доручено відділам, управлінням та комітетам облвиконкому, іншим органам, уповноваженим управляти державним майном, здійснити до січня 1992 року передачу державного майна до комунальної власності у відповідності із затвердженими цим рішенням переліками.

Згідно з додатком № 2 до рішення від 25.11.1991 № 266-ХХІ до власності м. Одеса було передано, зокрема, районні поліклініки.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 06.04.1992 № 104 "Про приймання до комунальної власності міста державного майна житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, народної освіти та культури" затверджено акт приймання-передачі державного майна в комунальну власність м. Одеси по галузі "Охорона здоров'я" від 12.02.1992. Зазначений акт був складений на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 та рішення Обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №226-ХХІ, та за цим актом відділ охорони здоров'я Одеського облвиконкому передав, а відділ охорони здоров'я Одеського міськвиконкому, за дорученням міськвиконкому, прийняв державне майно згідно з переліком, до якого увійшли 78 об'єктів охорони здоров'я.

У цьому переліку по Суворовському району міста Одеси зазначено, зокрема, Поліклініку №29 на вул. Заболотного, 32-а.

Господарськими судами було установлено та підтверджено матеріалами справи, що станом на час розмежування державної власності спірні приміщення займала Міська поліклініка № 29 Суворовського району, правонаступником якої, згідно із статутом, є Комунальна установа "Міська поліклініка № 29".

Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу УРСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Цивільне законодавство, зокрема, передбачало виникнення цивільних прав і обов'язків з адміністративних актів.

Господарські суди попередніх інстанцій, урахували наведені приписи законодавства, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, установили, що територіальна громада міста Одеси правомірно набула внаслідок розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) право власності на будівлю поліклініки № 29 щодо якої видано оспорюване свідоцтво в оскарженій частині; що саме Комунальна установа "Міська поліклініка №29", яка фінансується з міського бюджету, упродовж усього часу після такої передачі, користується та утримує спірне майно; належних та допустимих доказів протилежного Одеською обласною радою надано не було. При цьому суди зазначили, що перебування майна на балансі, договір оренди, укладений щодо такого майна, не є доказом правових підстав набуття права власності обласної ради на спірне майно.

За таких обставин, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до пункту 10 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені господарськими судами, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення у справі ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже підстав для їх скасування немає.

Оскільки підстави для скасування судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні, судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Одеської обласної ради залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 у справі № 916/4354/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак