Історія справи

Ухвала КГС ВП від 27.03.2019 року у справі №910/6404/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/6404/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Орізон"

представник позивача - не з'явився

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк"

представник відповідача - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон"

на постанову Північного апеляційного господарського суду у складі Пономаренка Є. Ю. - головуючого, Смірнової Л. Г., Дідиченко М. А. від 04 лютого 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва у складі Баранова Д. О. від 19 вересня 2018 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Орізон" (далі також позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі також відповідач, Банк) про визнання недійсним договору іпотеки (нерухомого майна - квартири) від 26 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д. Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 8110.

2. Позов обґрунтований тим, що вказаний іпотечний договір, який укладено в забезпечення виконання зобов'язань між Товариством з обмеженою відповідальністю "Орізон" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" за генеральним договором про надання кредитних послуг № BL742 від 26 грудня 2007 року про надання кредиту в розмірі 900 000,00 доларів США, суттєво порушує права іпотекодавця та суперечить чинному законодавству.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 лютого 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання договору іпотеки недійсним не доведено наявності підстав з відповідними засобами доказування, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 18 Закону України "Про іпотеку" та положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У березні 2019 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

6. Укладаючи Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL742 від 27 грудня 2017 року відповідач не надавав окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. У наданому Банком графіку погашення кредиту не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхнево та не зрозуміло для позичальника.

6.1. Вказані дії відповідача при укладенні кредитного договору є порушенням приписів частини 1 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а тобто і підставою для визнання договору недійсним в силу положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

7. Судами попередніх інстанцій проігноровано той факт, що відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір повинен містити одну з таких істотних умов, як зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та / або посилання на правочин, у якому встановлене основне зобов'язання.

8. Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" індивідуальною угодою та графіком погашення кредиту до генерального договору та договору іпотеки включив положення, які на думку скаржника, є несправедливими, оскільки такі умови ставлять в тяжке, несправедливе становище споживача в договірних зобов'язаннях.

Крім того, відповідно до укладеного між сторонами договору іпотеки від 26 грудня 2007 року, у разі невиконання іпотекодавцем та/або боржником вимог, зазначених в повідомленні, про яке йдеться в п. 4.3 договору, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки та наділяється правом здійснити дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, навіть якщо зобов'язання виконується в повному обсязі, з причин зменшення вартості предмета іпотеки окрім випадків звичайного зносу. Вказаний пункт договору, за твердженнями апелянта, виходить за рамки справедливості, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства визначених в пункті 6 статті 3 Цивільного кодексу України.

Доводи відповідача, викладені ним у відзиві (узагальнено)

9. Закону України "Про захист прав споживачів" не поширює свою дію на споживачів - юридичних осіб, а тому твердження позивача, що описані у пунктах 6., 6.1. цієї постанови взагалі не заслуговують на увагу як такі, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

10. В розділі Терміни оспорюваного договору іпотеки чітко вказано, що основним договором є Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL742 від 26 грудня 2007 року, а тому доводи скаржника, що описані у пункті 7 цієї постанови є необґрунтованими.

11. Договір іпотеки відповідає усім вимогам закону, а тому відсутні і підстави для визнання його недійсним.

12. Рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильними застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їхнього скасування не має.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

13. При розгляді даної справи судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Орізон" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" 26 грудня 2007 року укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL742.

13.1. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору Банк зобов'язується надати позичальнику кредитні послуги у валютах, вказаних в цьому договорі, в рамках ліміту встановленого в базовій валюті, що дорівнює 900 000,00 доларів США, у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.

14. Для забезпечення виконання зобов'язань за генеральним договором про надання кредитних послуг № BL742,26 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Орізон" та Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" укладено договір іпотеки нерухомого майна (квартири), зареєстрований в реєстрі за № 8110.

14.1. За умовами п. 1.1 договору, іпотекодавець передає в іпотеку наступне нерухоме майно, а саме: квартиру, що складається з трьох кімнат, загальною площею 92,50 кв. м., житловою площею 59,20 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 грудня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д. Г. за реєстровим № 8110, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за № 2608261, що підтверджується витягом № 5238768 від 26 грудня 2007 року.

14.2. Відповідно до п. 1.2 договору іпотеки станом на дату укладення цього договору заставна вартість предмету іпотеки, згідно звіту незалежного суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Увекон" від 26 листопада 2007 року становить 3 605 200,00 грн.

14.3. Пунктом 1.3 договору передбачено, що іпотекодавець та іпотекодержатель ознайомлені з усіма умовами основного (-их) договору (-ів), що обумовлюють основне зобов'язання, в тому числі стосовно можливості зміни розміру зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання, забезпеченого цим договором. Сторони досягли згоди відносно розміру, строку і порядку виконання зобов'язань, що забезпечується іпотекою відповідно до цього договору, розуміючи при цьому можливість зміни розміру таких зобов'язань у більшу та/або меншу сторону, строку і порядку його виконання у випадках передбачених умовами договору (-ів), що обумовлюють основне зобов'язання. Сторони підтверджують, що іпотека за цим договором забезпечує також і розмір зобов'язань, строк і порядок його виконання, який може бути змінено відповідно до умов вищевикладеного основного (-их) договору (ів), що обумовлюють основне зобов'язання.

14.4. Згідно пункту 6.9 уклавши цей договір, іпотекодавець підтверджує, що погоджується отримувати від іпотекодержателя (його уповноважених осіб) інформацію про факти невиконання зобов'язань іпотекодавця за цим договором та/або зобов'язань боржника за основним (-ими) договором (-ами), що обумовлюють основне зобов'язання, про розмір існуючої заборгованості за цим договором та/або вищевказаним новим (-ими) договором (-ами), про строки та умови погашення такої заборгованості, про зміну умов обслуговування клієнтів іпотеко держателя та його нові послуги тощо, шляхом направлення іпотекодавцю відповідних повідомлень засобами зв'язку, зокрема, поштою (в тому числі електронною поштою) за адресою іпотекодавця, вказаною в цьому договорі, та/або на номер мобільного телефону іпотекодавця та/або на автовідповідач телефону тощо. Уклавши цей договір, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань іпотекодавця за цим договором та боржника за основним (-ими) договором (-ами), що обумовлюють основне зобов'язання, іпотекодавець надає іпотекодержателю право використовувати банківську таємницю, що стосується виконання зобов'язань за цим договором та/або вищевказаним основним (-ими) договором (-ами), на власний розсуд для надання будь яким особам, підприємствам, організаціям будь якої форми власності. При цьому, у разі такого розкриття іпотекодержателем банківської таємниці, що стосується виконання зобов'язань за цим договором та/або основним (-ими) договором (-ами), що обумовлюють основне зобов'язання, іпотекодавець не має і не буде мати до іпотекодержателя будь-яких претензій.

15. Спір у даній справі виник через те, що (на думку позивача) укладаючи генеральний договір про надання кредитних послуг № BL742 від 26 грудня 2007 року відповідачем не надано позивачу окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. Разом з тим, у наданому графіку погашення кредиту не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та не зрозуміло для позичальника. Також, банком до генерального договору та договору іпотеки включено положення, які на думку Товариства суперечать вимогам Закону України "Про захист прав споживачів". На переконання позивача, умови генерального договору про надання кредитних послуг є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним та, відповідно як наслідок, визнання недійсними договорів іпотеки, оскільки, ці договори є похідними від головного.

15.1. За твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон", вказане свідчить про невідповідність договору іпотеки нормам чинного законодавства та у зв'язку з цим, наявні підстави для визнання договору іпотеки недійсним.

16. Як вже зазначалося вище, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у даній справі суди виходили з того, що позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання договору іпотеки недійсним не доведено наявності підстав з відповідними засобами доказування, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 18 Закону України "Про іпотеку" та положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

17. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, а доводи касаційної скарги вважає необґрунтованими з огляду на таке.

18. По-перше, відповідно до преамбули Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції чинній на день укладення оспорюваного договору) Закону України "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

18.1. Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

18.2. Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL742 від 26 грудня 2007 року та Договір іпотеки від 26 грудня 2007 року укладені Банком з юридичною особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Орізон".

18.3. Таким чином, позивач у спірних правовідносинах не є споживачем, а тому норми Закону України "Про захист прав споживачів" України "Про захист прав споживачів" на нього не розповсюджуються, що повністю спростовує доводи скаржника у цій частині.

19. Доводи ж скаржника, що описані у пункті 7 цієї постанови спростовуються текстом оспорюваного договору іпотеки.

19.1. Як слушно зазначає відповідач у своєму відзиві в розділі "Терміни" оспорюваного договору іпотеки чітко вказано, що основним договором є Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL742 від 26 грудня 2007 року.

20. Стосовно доводів скаржника, що описані у пункті 8 цієї постанови Суд зазначає таке.

20.1. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

20.2. Згідно приписів статті 203 Цивільного кодексу України:
1. Зміст правочину не може суперечити статті 203 Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

20.3. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

20.4. Стаття 627 Цивільного кодексу України унормовує, що відповідно до Стаття 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Стаття 627 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

20.4.1. Згідно з частиною 1 статті 628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

20.4.2. Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

20.5. При цьому, сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

21. Суди правильно визначили, що між сторонами у даній справі виникли відносини з забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, які врегульовані нормами Цивільного кодексу України, Законом України "Про іпотеку", який є спеціальним законом, що регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки.

21.1. Відповідно до частини 1 статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

21.2. Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України "Про захист прав споживачів".

21.3. Відповідно до статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено Закону України "Про захист прав споживачів".

21.4. Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
21.4.1. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови як, зокрема опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення (пункт 3 частини 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку").

21.4.2. Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України "Про іпотеку" у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

22. Дослідивши наявні у матеріалах справи докази суди встановили, що згідно умов договору іпотеки від 26 грудня 2007 року зареєстрованого за № 8110, іпотекодавець передає в іпотеку наступне нерухоме майно, а саме: квартиру, що складається з трьох кімнат, загальною площею 92,50 кв. м., житловою площею 59,20 кв. м., та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить іпетекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 грудня 2007 року.

23. Судами правильно зазначено, що підписавши даний договір іпотеки, сторони погодили умови такої передачі нерухомого майна (предмета іпотеки).

24. Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

25. Згідно з приписами статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

26. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

26.1. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

27. У даному випадку, кредитний договір та оспорюваний договір іпотеки підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, а відтак, підписуючи дані договори та погоджуючись з їх умовами, сторони повинні були усвідомлювати свою відповідальність та можливе настання негативних наслідків.

28. Судами встановлено також, що на момент укладення договору іпотеки Товариство з обмеженою відповідальністю "Орізон" не заявляло додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувало його умови, тобто, визнало умови договору.

29. За таких обставин, оскільки під час розгляду даної справи судами не встановлено наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання даного правочину недійсним на момент його укладення, то доводи скаржника і цій частині є необґрунтованими та безпідставними.

30. Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій і в частині того, що умови укладеного договору не виходять за рамки справедливості, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства з огляду на таке.

30.1. Відповідно до п. 4.3 договору іпотеки у випадку порушення іпотекодавцем зобов'язань за цим договором та/або боржником будь-якого основного зобов'язання, що забезпечене іпотекою за цим договором, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та/або боржнику повідомлення, оформлене відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку".

30.2. Частиною 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

30.3. Згідно з частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

30.4. Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому Закону України "Про захист прав споживачів";

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Закону України "Про захист прав споживачів".

30.5. За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний договір іпотеки від 26 грудня 2007 року відповідає вимогам чинного законодавства є таким, що ґрунтується на правильному застосування правових норм.

31. Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

31.1. Переглядаючи, в межах свої повноважень, судові рішення у даній справі, Верховним Судом не встановлено будь-яких порушень балансу прийняття доводів сторін.

31.2. Крім цього, Суд вважає за необхідне зазначити, що і Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнаються джерелом права в України, неодноразово вказував, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (справа "Трофимчук проти України" від 28 жовтня 2010 року).

32. В іншому подана скарга зводиться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, є проханням про повторний перегляд встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення додаткового перегляду.

32.1. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Щодо відзиву відповідача

33. Суд погодився з усіма доводами відповідача, що наведені ним у відзиві на касаційну скаргу, а висновки за результатами розгляду таких доводів викладені у пунктах 13-30.5. цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. Під час касаційного розгляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права. Оскаржувані судові рішення прийняті за результатами повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи відміни, за мотивів наведених у касаційній скарзі, судова колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не вбачає.

35. Судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 лютого 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19 вересня 2018 року у справі № 910/6404/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Суховий В. Г.