Історія справи

Ухвала КГС ВП від 07.02.2019 року у справі №921/14/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 921/14/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник позивача - Верхацький І.В., адвокат (довіреність від 16.01.2019 № 14-17, свідоцтво від 05.09.2018 № 6888/10),

відповідач - державне підприємство "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу",

представник відповідача - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Тернопільської області від 23.04.2018 (головуючий суддя Стадник М.С.)

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018 (головуючий Орищин Г.В., судді: Галушко Н.А. і Желік М.Б.)

у справі № 921/14/18

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Товариство)

до державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (далі - Підприємство)

про стягнення 6 033 619,49 грн. за договором купівлі-продажу природного газу від 30.12.2016 № 16-219-Б (далі - Договір).

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Підприємства про стягнення заборгованості за Договором у розмірі 6 033 619,49 грн., з яких 4 188 997,66 грн. - основний борг, 754 823,22 грн. - пеня, 206 439,61 грн. - 3% річних та 883 359,00 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємством було порушено умови Договору, а саме несвоєчасно та не в повному обсязі здійснено оплату за поставлений Товариством природний газ.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 23.04.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства суму основного боргу у розмірі 4 188 997,66 грн., пеню у розмірі 377 411,61 грн., 3% річних у розмірі 206 439,61 грн., інфляційні втрати у розмірі 883 359,00 грн. У частині стягнення 377 411,61 грн. пені відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими. Водночас, враховуючи клопотання Підприємства про зменшення розміру пені, суди на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зменшили розмір пені на 50%.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині зменшення розміру пені на 50%, Товариство звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині зменшення розміру пені на 50% та у скасованій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 377 411,66 грн.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- судами не враховано інтереси Товариства та особливі обставини його діяльності;

- матеріалами справи не доведено важкого фінансового стану Підприємства;

- відсутність вини Підприємства у виникненні боргу та його важкий фінансовий стан не можуть вважатися винятковими обставинами для зменшення пені в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України.

Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Товариства, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 30.12.2015 Товариством (продавцем) та Підприємством (покупцем) було укладено Договір, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2016 році природний газ в обсязі 1 635,507 тис.куб.м., а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів.

З метою узгодження вартості природного газу, порядку та умов передачі природного газу, а також порядку та умов проведення розрахунків між сторонами було укладено додаткові угоди, а саме: від 01.02.2016 № 1, від 26.02.2016 № 2, від 31.03.2016 № 3, від 29.04.2016 № 4, від 25.05.2016 № 5, від 27.07.2016 № 6, від 30.08.2016 № 7, від 29.09.2016 № 8, від 31.10.2016 № 9 та від 30.11.2016 № 10.

Додатковою угодою від 31.03.2016 № 3 до Договору сторони змінили, зокрема, редакцію пункту 6.1 Договору та передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

Згідно з пунктами 3.1, 3.3 Договору (у редакції додаткової угоди від 31.03.2016 № 3) не пізніше 10-го числа, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцю підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 13-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленим печаткою. Право власності на газ переходить від продавця до покупця після підписання актів приймання-передачі.

Відповідно до пункту 11.1 Договору договір набуває чинності з дати підписання повноважними представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.12.2016 до 31.12.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов Договору продавець поставив покупцю природний газ у кількості 554,004 тис.куб.м на загальну суму 4 188 997,66 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2016 на суму 1 519 112,96 грн., від 29.02.2016 на суму 1 290 559,61 грн., від 31.03.2016 на суму 1 174 726,54 грн., від 30.04.2016 на суму 204 598,55 грн., які підписані представниками сторін без заперечень, підписи яких скріплені печатками сторін договору.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 6 033 619,49 грн. заборгованості за Договором.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що згідно із статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що Підприємство на порушення умов Договору свої зобов'язання з оплати вартості отриманого природного газу виконувало неналежним чином та з порушенням передбаченого умовами Договору терміну розрахунків. Станом на день звернення Товариства до суду з даним позовом, заборгованість Підприємства за отриманий у зазначений період, згідно з Договором, природний газ становила 4 188 997,66 грн., що вбачається з довідки по операціях Товариства та Підприємства та довідки про сальдо Підприємства.

Крім того, предметом позову у даній справі є стягнення, крім основної заборгованості, ще й 754 823,22 грн. пені, 206 439,61 грн. 3% річних та 883 359,00 грн. інфляційних втрат.

Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством України, а також цим договором.

Згідно із статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 258 ЦК України та статтею 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано та стягуються такі санкції протягом строку позовної давності в один рік, при цьому позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін відповідно до частини першої статті 259 ЦК України.

Згідно з пунктом 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до пункту 9.3 Договору сторони встановили спеціальну позовну давність тривалістю 5 років для захисту прав сторін за цим договором, у тому числі щодо спорів про стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних.

Товариством надано розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат за відповідні періоди прострочення, а саме:

- за зобов'язаннями січня 2016 року: 288 672,97 грн. пені (за період з 16.02.2016 по 15.08.2016); 78 551,75 грн. 3% річних (за період з 16.02.2016 по 06.11.2017); 352 882,98 грн. інфляційних втрат (за період з 01.03.2016 по 30.09.2017);

- за зобов'язаннями лютого 2016 року: 234 592,71 грн. пені (за період з 15.03.2016 по 14.09.2016); 63 771,56 грн. 3% річних (за період з 15.03.2016 по 06.11.2017); 284 045,04 грн. інфляційних втрат (за період з 01.04.2016 по 30.09.2017);

- за зобов'язаннями березня 2016 року: 198 676,43 грн. пені (за період з 15.04.2016 по 14.10.2016); 55 062,83 грн. 3% річних (за період з 15.04.2016 по 06.11.2017); 210 082,50 грн. інфляційних втрат (за період з 01.05.2016 по 30.09.2017);

- за зобов'язаннями квітня 2016 року: 32 881,11 грн. пені (за період з 17.05.2016 по 16.11.2016); 9 053,47 грн. 3% річних (за період з 17.05.2016 по 06.11.2017); 36 348,48 грн. інфляційних втрат (за період з 01.06.2016 по 30.09.2017).

Перевіривши правильність розрахунку вказаних сум, суди дійшли висновку, що Товариством правильно розраховано вказані суми.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство не заперечувало проти вказаного позову, проте на підставі статті 551 ЦК України та статті 223 ГК України просило суд зменшити розмір пені.

Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки:

- Підприємство засноване виключно на державній власності та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України;

- основним видом діяльності підприємства є розподілення природного газу споживачам, основною категорією яких є населення та бюджетні установи й організації;

- отриманий природний газ був використаний виключно для реалізації установам та організаціям, що фінансуються з державного бюджету, які, у свою чергу, не в повному обсязі розрахувалися з підприємством та проводили розрахунки з порушенням строків, передбачених відповідними договорами;

- наявність протягом 2016-2017 років дебіторської заборгованості призвело до неможливості вчасно здійснити розрахунки за поставлений природний газ;

- Товариство застосувало до Підприємства також таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.

При цьому висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

Беручи до уваги викладене, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, зважаючи на те, що Товариство є стратегічним підприємством державного сектора економіки, 100% акцій якого належить державі, розглянувши заяву Підприємства про зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, оцінивши надані сторонами докази та враховуючи те, що пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, суди дійшли висновку про винятковість даного випадку, а тому зменшили розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені) на 50%.

Посилання в касаційній скарзі на те, що: судами не враховано інтереси Товариства та особливі обставини його діяльності; матеріалами справи не доведено важкого фінансового стану Підприємства; відсутність вини Підприємства у виникненні боргу та його важкий фінансовий стан не можуть вважатися винятковими обставинами для зменшення пені в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави для залишення їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 23.04.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018 у справі № 921/14/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Суховий