ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 913/632/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

від прокуратури - Кравчук О. А.,

від позивача - не з'явилися,

від відповідачів - Куліш В. В.,

від третьої особи - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "РВС Банк"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 (судді: Барбашова С. В., Медуниця О. Є., Пелипенко Н. М.) і рішення Господарського суду Луганської області від 09.07.2018 (суддя Лісовицький Є. А.) у справі

за позовом керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства молоді та спорту України

до Сєвєродонецької міської ради та Публічного акціонерного товариства "РВС Банк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради,

про визнання недійсними рішення та договору іпотеки,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У серпні 2017 року керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України до Сєвєродонецької міської ради і Публічного акціонерного товариства "РВС Банк" (далі - АТ "РВС Банк") про визнання недійсними пунктів 1, 3 рішення Сєвєродонецької міської ради від 09.08.2005 № 2223 "Про заходи, спрямовані на отримання кредиту Комунальним підприємством "Сєвєродонецьктеплокомуненерго" (далі - рішення від 09.08.2005), а також договору іпотеки від 07.09.2005, укладеного між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (далі - АКБ "ТАС-Комерцбанк") і Сєвєродонецькою міською радою. Водночас прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на положення статей 21, 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, статей 1, 14 Закону України "Про іпотеку", статей 3, 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 4, 6, 10, 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 1, 6, 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади"; перевищенням повноважень Сєвєродонецькою міською радою під час прийняття спірного рішення та укладення договору іпотеки, оскільки в іпотеку було передано майно, що належить до об'єктів загальнодержавного значення, і не підлягає приватизації та передачі в іпотеку.

1.2. У відзиві на позов АТ "РВС Банк" просило відмовити у його задоволенні, зазначило, що на час прийняття спірного рішення та оспорюваного договору будівля Льодового палацу спорту перебувала у комунальній власності, не належить до переліку, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", фінансується із місцевого бюджету, тому Сєвєродонецька міська рада правомірно розпорядилася цим майном, передавши його в іпотеку, з метою забезпечення зобов'язань Комунального підприємства "Сєвєродонецьктеплокомуненерго" (далі - КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго"); прокурор звернувся із цим позовом в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України, однак у позовній заяві не зазначив, як і не надав документів на підтвердження наявності у позивача прав і повноважень на розпорядження зазначеним майном, власником якого є територіальна громада міста Сєвєродонецька. На думку відповідача, прокурор у позові також не зазначив, у чому полягає порушення інтересів держави, яка необхідність їх захисту саме прокурором, не обґрунтував підстав представництва у суді інтересів держави, не надав доказів неспроможності Сєвєродонецької міської ради самостійно представляти власні інтереси у спірних правовідносинах.

1.3. АТ "РВС Банк" подало до суду заяву про застосування позовної давності.

1.4. Міністерство молоді та спорту України у письмових поясненнях просило врахувати викладені у поясненні аргументи, наголосило, що Законом України "Про фізичну культуру та спорт", Положенням про Міністерство молоді та спорту України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 220, не передбачено повноважень міністерства у спірних правовідносинах; за змістом підпункту 35 пункту 4 зазначеного Положення Міністерство молоді та спорту України відповідно до покладених на нього завдань здійснює в межах повноважень, передбачених законом, контроль за ефективністю використання спортивних споруд, однак за інформацією із Електронного реєстру спортивних споруд України, будівля Льодового палацу спорту м. Сєвєродонецька перебуває у комунальній власності, а органом управління є відділ у справах сім'ї, молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради. Отже, з огляду на вимоги законодавства Міністерство молоді та спорту України може розпоряджатися тільки тим майном, яке належить до сфери його управління.

1.5. Прокурор звернувся до суду із клопотанням про визнання поважними причин пропуску позовної давності.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Луганської області від 09.07.2018 позов задоволено. Визнано недійсними пункти 1, 3 рішення Сєвєродонецької міської ради від 09.08.2005, визнано недійсним договір іпотеки від 07.09.2005, укладений між АКБ "ТАС-Комерцбанк" і Сєвєродонецькою міською радою. Здійснено розподіл судових витрат.

Місцевий господарський суд виходив із того, що Сєвєродонецька міська рада не мала правових підстав надавати дозвіл на передачу в заставу (іпотеку) спірного майна, яке належить до об'єктів загальнодержавного значення та фінансується із бюджету; надаючи згоду передати в іпотеку майно, належне територіальній громаді міста Сєвєродонецька, та укладаючи спірний іпотечний договір, Сєвєродонецька міська рада перевищила надані їй законом повноваження. Суд також дійшов висновку, що прокурор обґрунтовано звернувся із цим позовом в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України, та зазначив, що позовну давність не пропущено.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 рішення Господарського суду Луганської області від 09.07.2018 залишено без змін.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. АТ "РВС Банк", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 і рішення Господарського суду Луганської області від 09.07.2018, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові повністю.

Підставами для скасування судових рішень АТ "РВС Банк" зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття неправомірних рішень; невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. На думку скаржника, суди не звернули уваги, що за договором від 07.09.2005 передано в іпотеку нерухоме майно, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Сєвєродонецька; повноважень у Міністерства молоді та спорту України на розпорядження майном комунальної власності немає, таке майно не належить до сфери управління міністерства, на чому, у тому числі, наголосило і само Міністерство молоді та спорту України (позивач) у своїх поясненнях у справі. Отже, АТ "РВС Банк" вважає, що із позовом про визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки мала би звертатися Сєвєродонецька міська рада, оскільки розпорядження майном комунальної власності віднесено до виключної компетенції відповідних рад, тому Міністерство молоді та спорту України є неналежним позивачем у цій справі.

Водночас скаржник акцентує, що прокурор у позові не зазначив, які саме інтереси держави підлягають захисту та у чому полягає їх порушення, не обґрунтував підстав для представництва в суді інтересів держави, не надав жодних доказів, що Міністерство молоді та спорту України не може самостійно представляти власні інтереси у спірних правовідносинах, водночас самого лише застереження у позовній заяві, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття позову недостатньо, у такому разі прокурор разом із позовною заявою повинен надати відповідні докази згідно з вимогами статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, АТ "РВС Банк" акцентує на неврахуванні судами, що прокурор звертався до господарського суду із позовом про визнання спірного іпотечного договору недійсним у справі № 913/1200/16 і визначав позивачем саме Сєвєродонецьку міську раду.

Скаржник також вважає, недоведеним факт фінансування спірного об'єкта за державні кошти; стверджує, що довідка стосовно утримання Льодового палацу спорту м. Сєвєродонецька, видана відділом молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради, не містить відомостей про фінансування спірної будівлі саме із державного бюджету; решту доказів надано прокуратурою суду апеляційної інстанції без наведення обґрунтування неможливості їх подання суду першої інстанції, а суд апеляційної інстанції у порушення положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України неправомірно їх прийняв.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу керівник Сєвєродонецької місцевої прокуратури просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін із мотивів, наведених у ній.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2019 (Дроботова Т. Б. - головуючий, Краснов Є. В., Чумак Ю. Я.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "РВС Банк" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 і рішення Господарського суду Луганської області від 09.07.2018 у цій справі, справу призначено до розгляду у судовому засіданні 26.02.2019.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 25.02.2019 визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Чумак Ю. Я., Пільков К. М.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.3. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 09.08.2005 Сєвєродонецька міська рада прийняла рішення № 2223 "Про заходи, спрямовані на отримання кредиту Комунальним підприємством "Сєвєродонецьктеплокомуненерго". Згідно з пунктом 1 цього рішення надано дозвіл директору КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго" ОСОБА_7 на підписання кредитного договору, договору застави, додаткових угод до нього та інших супутніх документів.

За змістом пункту 2 цього рішення Сєвєродонецькій міській раді надано право виступити майновим поручителем за виконання КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго" своїх зобов'язань у повному обсязі, включаючи суму кредиту, процентів за користування кредитними коштами, комісій, можливих санкцій та інших платежів за кредитним договором між КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго" та АКБ "ТАС-Комерцбанк".

Крім того, згідно з пунктом 3 рішення від 09.08.2005 Сєвєродонецькою міською радою надано згоду на заставу банку для забезпечення виконання обов'язків за зазначеним кредитним договором власності територіальної громади м. Сєвєродонецька - комплексу Льодового палацу спорту, розташованого за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Маяковського, 28, оціночна вартість якого станом на 30.04.2005 становить 10 170 539 грн.

Рішенням Сєвєродонецької міської ради від 25.08.2005 № 2309 рішення ради від 09.08.2005 доповнено пунктом 6, за змістом якого зобов'язано КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго" сплатити вартість технічного паспорта та експертної оцінки комплексу Льодового палацу спорту, розташованого за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Маяковського, 28.

31.08.2005 між АКБ "ТАС-Комерцбанк" - банком і КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго" - позичальником укладено кредитний договір № 249-К/30, за умовами якого банк надає позичальникові грошові кошти у виді кредитної лінії на умовах строковості, платності, повернення, забезпеченості та цільового характеру використання з лімітом фінансування 5 000 000,00 грн із 08.09.2005, 7 000 000,00 грн - із 01.02.2006 і кінцевим терміном повернення не пізніше 07.09.2007, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти, інші платежі у порядку та строки, встановлені кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором 07.09.2005 між АКБ "ТАС-Комерцбанк" і територіальною громадою міста Сєвєродонецька в особі Сєвєродонецької міської ради укладено іпотечний договір, зареєстрований у реєстрі за № 4083; посвідчено приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Єпіфанцевою Н. В. та одночасно накладено заборону на відчуження зазначеного у договорі нерухомого майна, а саме будівлі Льодового палацу спорту, розташованої за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Маяковського, 28, що належить на праві власності територіальній громаді міста Сєвєродонецька в особі Сєвєродонецької міської ради, до припинення договору іпотеки.

Відповідно до пункту 2 зазначеного договору іпотеки у забезпечення виконання основного зобов'язання Сєвєродонецька міська рада передає в іпотеку АКБ "ТАС-Комерцбанк" належне на праві власності майно: будівлю Льодового палацу спорту, буд. 28 по вул. Маяковського, у м. Сєвєродонецьку Луганської області, яке відповідно до відомостей, викладених у витягу із Реєстру прав власності на нерухоме майно, виданому Сєвєродонецьким міським бюро технічної інвентаризації від 09.08.2005 за № 8001124, реєстраційний № 11659743, складається з: 1) літ. А-ЗН, а, а1-а5, Пд - будівля Льодового палацу спорту, бетон, скло, загальною площею 11205,7 м2, 2) літ. В - повітрявідбірник, 3) літ. Г - повітрявідбірник, 4) 1 - охолоджувальний басейн, 5) 1 - замощення.

Під час розгляду спору суди попередніх інстанцій установили, що за рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 15.10.2007 АКБ "ТАС-Комерцбанк" змінив найменування, нова назва - Відкрите акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), є правонаступником за всіма правами та зобов'язаннями АКБ "ТАС-Комерцбанк".

Згідно з рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 ВАТ "Сведбанк" у зв'язку із приведенням статуту у відповідність до норм Закону України "Про акціонерні товариства" змінило найменування, нова назва - Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), і є правонаступником за усіма правами та зобов'язаннями ВАТ "Сведбанк".

Відповідно до розділу 1 Статуту Публічного акціонерного товариства "Омега Банк" (далі - ПАТ "Омега Банк") за рішенням річних загальних зборів акціонерів від 29.04.2013 ПАТ "Сведбанк" змінило найменування, нова назва - ПАТ "Омега Банк", і є правонаступником за всіма правами та зобов'язаннями ПАТ "Сведбанк".

Згідно з розділом 1 статуту ПАТ "РВС Банк" є правонаступником визначених відповідно до плану врегулювання, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.05.2015, активів (у тому числі прав за договорами забезпечення) та обов'язків за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов'язаннями ПАТ "Омега Банк".

Актом від 03.07.2015 № 77/07/2015-К приймання-передачі ПАТ "РВС Банк" прав на активи неплатоспроможного банку ПАТ "Омега Банк" у порядку правонаступництва передано всі права кредитора у зобов'язаннях за такими договорами: кредитний договір від 31.08.2005 із КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго", іпотечний договір від 07.09.2005 № 4083 із Сєвєродонецькою міською радою.

Отже, як з'ясували суди, іпотекодержателем за спірним договором іпотеки наразі є АТ "РВС Банк".

Також попередні судові інстанції з'ясували, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1307 "Про заходи щодо підготовки та участі спортсменів у XIX зимових, XXVIII літніх Олімпійських, VIII зимових і XII літніх Паралімпійських іграх, Всесвітніх іграх глухих, Всесвітніх Універсіадах, чемпіонатах світу та Європи" Льодовий палац спорту "Азот" м. Сєвєродонецька ВО "Азот" включено до переліку спортивних баз олімпійської та параолімпійської підготовки за напрямами: фігурне катання на ковзанах, хокей з шайбою, шорт-трек.

Згідно з рішенням Сєвєродонецької міської ради від 13.01.2005 № 1753 "Про прийняття з державної власності у власність територіальної громади м. Сєвєродонецька Луганської області об'єктів соціальної інфраструктури, які враховані на балансі СДВП "Об'єднання Азот" прийнято станом на 31.12.2004 у комунальну власність територіальної громади м. Сєвєродонецька Луганської області, зокрема, структурний підрозділ підприємства - Льодовий палац спорту (вул. Маяковського, 28) та зобов'язано комітет з фізичної культури та спорту Сєвєродонецької міської ради прийняти на свій баланс і забезпечити належну експлуатацію структурного підрозділу СДВП "Об'єднання Азот" - Льодового палацу спорту.

За змістом положення про Льодовий палац спорту, затвердженого головою міськспорткомітету 02.02.2005, Льодовий палац спорту є установою комунальної власності Сєвєродонецької міської громади; проводить навчально-тренувальні заняття за видами спорту, культурно-масову та оздоровчу роботу із населенням міста, спортивні свята та інші суспільно-політичні заходи; юридична адреса Льодового палацу спорту: м. Сєвєродонецьк, вул. Маяковського, 28.

Згідно з листом Сєвєродонецької міської ради від 15.06.2017 № 2948 Льодовий палац спорту є неприбутковим бюджетним закладом, який перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Сєвєродонецька, здійснює освітню діяльність у сфері спорту та відпочинку, а саме: проводить тренувальні заняття з різних видів спорту (художня гімнастика, футбол, волейбол, загальна фізична підготовка), культурно-масову роботу із населенням міста, спортивні змагання та свята, інші видовищно-розважальні заходи та надає відповідні послуги, забезпечує змістовний відпочинок та дозвілля.

Водночас за змістом довідки відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради від 23.06.2017 № 375 балансоутримувачем Льодового палацу спорту є саме цей відділ.

У витягу з Електронного реєстру спортивних споруд України зазначено, що Льодовий палац спорту м. Сєвєродонецька обліковується у відповідному реєстрі за категорією спортивних споруд зі штучним льодом; форма власності - комунальна. Льодовий палац спорту м. Сєвєродонецька, зокрема, надає такі фізкультурно-спортивні послуги: організація та проведення спортивних занять серед професіоналів та любителів спорту. Види спорту, що культивуються у Льодовому палаці спорту м. Сєвєродонецька: волейбол, зимові види спорту.

У період із 2005 по 2017 роки у Льодовому палаці спорту проводилися чемпіонат України з хокею з шайбою серед команд вищої ліги, змагання з волейболу серед жіночих команд суперліги, чемпіонат міста з футболу серед аматорських команд і команд інвалідів, чемпіонати міста та області з шахів.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до положень частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанови Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 6-3005цс15, від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Втім, наведене залишилося поза увагою господарських судів.

Ухвалюючи судові рішення у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про незаконність передачі міською радою в іпотеку спірного нерухомого майна, оскільки це майно належить до об'єктів загальнодержавного державного значення. Однак господарські суди таких своїх висновків не мотивували, не зазначили, якими саме дослідженими доказами наведені обставини підтверджуються, на чому ґрунтуються. Водночас судами не було достеменно з'ясовано, у чому саме полягає порушення інтересів держави, зважаючи на те, що прокурором заявлено позов в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України, зокрема про визнання недійсним договору від 07.09.2005, стороною якого (договору) зазначене міністерство не є; до того ж будівля Льодового палацу спорту (за висновком судів, і це підтверджено самим Міністерством молоді та спорту України у письмових поясненнях на позов, відзиві на апеляційну скаргу) перебуває саме у комунальній власності та на балансі відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради, а Законом України "Про фізичну культуру та спорт", Положенням про Міністерство молоді та спорту України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 220, як наголосило міністерство, не передбачено здійснення ним повноважень у спірних правовідносинах.

Поза тим, як убачається із матеріалів справи, рішенням Сєвєродонецької міської ради від 04.11.2005 № 2465 надано згоду на передачу у державну власність до сфери управління Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту структурного підрозділу міськспорткомітету Сєвєродонецької міської ради - Льодового палацу спорту, розташованого за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Маяковського, 28. Втім, оцінки зазначеному рішенню суди попередніх інстанцій не надали; правового статусу зазначеного майна суди достеменно не встановили.

Крім того, поза увагою судів залишилися і судові рішення, ухвалені господарськими судами в інших судових справах: № 913/1200/16 за позовом керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради до ПАТ "РВС Банк", треті особи - КП "Сєвєродонецьктеплокомуенерго", Заклад "Льодовий палац спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради", приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Єпіфанцева Н. В., про визнання припиненими зобов'язань іпотеки, зняття заборони відчуження, виключення внесених записів до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек; № 913/864/16 за позовом ПАТ "Перехідний банк "РВС Банк" до Сєвєродонецької міської ради, третя особа - КП "Сєвєродонецьктеплокомуенерго", про звернення стягнення на майно шляхом визнання права; № 30/5014/1940/2012 за позовом ПАТ "Сведбанк" до КП "Сєвєродонецьктеплокомуенерго" про стягнення заборгованості за кредитним договором від 31.08.2005 № 249-К/30 у сумі 4 208 602,27 грн.

5.2. Як уже зазначалося, АТ "РВС Банк" було заявлено про застосування позовної давності.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до частин 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої відповідно до частини 1 статті 261 зазначеного Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18), від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14/101цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16, від 07.06.2017 у справі № 3-455гс17, від 18.10.2017 у справі № 3-932гс17. Крім того, у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-68цс15 зазначено, що держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Це правило пов'язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, провадження № 14-183 цс18).

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як убачається зі змісту судових рішень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовну давність у цьому випадку не пропущено, оскільки прокурор не був присутнім на сесії міської ради під час прийняття спірного рішення, та при цьому послалися на відповідні витяги із протоколів сесій міської ради. Проте у таких витягах немає відомостей і переліку усіх осіб, присутніх на цих сесіях Сєвєродонецької міської ради, на яких органом місцевого самоврядування було прийнято спірне рішення та внесено до нього подальші зміни.

Здійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування за змістом статті 1 Закону України від 05.11.1991 "Про прокуратуру" (чинного на час прийняття спірного рішення ради) є обов'язком органів прокуратури.

Отже, судам слід достеменно з'ясувати початок перебігу позовної давності щодо позовних вимог у цій справі, урахувавши наведені положення законодавства, доводи учасників справи та наявні у справі докази.

5.3. Водночас колегія суддів зазначає, що за змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 80 зазначеного Кодексу позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Тобто докази, якими позивач, а у цьому випадку також і прокурор, обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на нього покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Виняток, коли можливим є прийняття, зокрема судом апеляційної інстанції, додаткових доказів, становить наявність об'єктивних обставин, які унеможливили своєчасне подання таких доказів, при цьому обов'язок довести ці обставини також покладено на учасника справи (у зазначеному випадку - прокурора і позивача).

Однак ухвалюючи постанову у справі, апеляційний господарський суд викладеного не врахував; у порушення наведених вимог процесуального законодавства фактично прийняв подані прокурором нові докази (стосовно фінансування спірного об'єкта із державного бюджету), окремі з яких, між іншим, датовані після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, та які, відповідно, не були предметом розгляду місцевим господарським судом; винятковості випадку, що є підставою для прийняття таких доказів, у розумінні зазначених положень, із підтвердженням цього документально, не встановив, аргументованих мотивів прийняття таких доказів не навів.

5.4. Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Однак оскаржені судові рішення у справі цим вимогам не відповідають. Отже, у цій частині доводи, зазначені у касаційній скарзі, отримали підтвердження.

Таким чином, суду для правильного вирішення цього спору необхідно урахувати викладене, встановити усі обставини, що входять у предмет доказування такого позову, надати оцінку усім доводам учасників справи, взяти їх до уваги чи спростувати такі, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими регулюються спірні правовідносини.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.2. Ураховуючи, що господарські суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього спору, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу слід задовольнити частково.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "РВС Банк" задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 і рішення Господарського суду Луганської області від 09.07.2018 у справі № 913/632/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак