ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/9052/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 (судді:

Дикунська С. Я., Жук Г. А., Мальченко А. О.) та рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 (суддя Джарти В. В. ) у справі

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліот Груп"

про зобов'язання визнати та включити кредиторські вимоги у сумі 18 129,80 грн до проміжного ліквідаційного балансу підприємства,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У липні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліот Груп" (далі - ТОВ "Аліот Груп"), в якому просило зобов'язати ТОВ "Аліот Груп" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу товариства кредиторські вимоги АТ КБ "ПриватБанк" за договором банківського обслуговування від
27.04.2015 (далі - договір від 27.04.2015) у загальній сумі 18 129,80 грн станом на 05.06.2018.

Позовні вимоги обґрунтовано ухиленням відповідача від визнання вимог позивача кредиторськими та включення їх у зазначеній сумі до проміжного ліквідаційного балансу.

1.2. Відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надійшло.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 (суддя Джарти В.

В. ) у задоволенні позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що оскільки звернення позивача із грошовими вимогами до відповідача у ліквідаційній процедурі відбулося після спливу встановленого ліквідаційною комісією строку для пред'явлення вимог кредиторів, правових підстав для задоволення заявленого позову немає.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 (судді: Дикунська С. Я., Жук Г. А., Мальченко А. О.) рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів, АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 і прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Підставами для скасування оскаржених у справі рішення і постанови АТ КБ "ПриватБанк" вважає порушення судами положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України, невстановлення всіх обставин справи. На думку скаржника, суди належним чином не проаналізували положення статей 105, 111, 112 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим не дослідили порядку, строку та наслідків добровільного припинення юридичної особи відповідача, обставини складання проміжного ліквідаційного балансу; не врахували, що ліквідаційна комісія відповідача не розглянула заявлену позивачем як кредитором вимогу, не надіслала позивачеві у встановлений законом строк рішення, прийнятого за результатами розгляду заявленої вимоги, що свідчить про порушення порядку добровільної ліквідації; суди не дослідили порядку розгляду та задоволення вимог кредиторів, заявлених після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, а також порядку судового захисту порушених прав кредитора у разі відмови ліквідаційної комісії відповідача у внесенні вимог позивача до проміжного ліквідаційного балансу або ухилення від їх розгляду, як це відбулося у спірних правовідносинах; не дослідили правових наслідків незвернення кредитора до боржника із кредиторськими вимогами згідно з частиною 5 статті 112 Цивільного кодексу України. Скаржник акцентує, що несвоєчасне заявлення кредитором грошових вимог до відповідача у ліквідаційній процедурі впливає на порядок задоволення таких вимог, отже відмова у позові позбавила позивача можливості задоволення його кредиторських вимог за рахунок майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених вчасно, відповідно до частини 4 статті 112 зазначеного Кодексу.

3.2. Відзиву на касаційну скаргу від ТОВ "Аліот Груп" не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач - ТОВ "Аліот Груп" (ідентифікаційний код 39738249) із 27.04.2016 перебуває у стані припинення за рішенням засновників. У цьому витягу також зазначено відомості про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог - 10.07.2016.

05.06.2018 позивач направив на адресу ліквідаційної комісії ТОВ "Аліот Груп" заяву з кредиторськими вимогами та розрахунком суми заборгованості за договором від 27.04.2015, в якій, посилаючись на наявність станом на 05.06.2018 заборгованості відповідача за договором та на отримання позивачем права вимоги такої заборгованості, просив відповідача, зокрема, розглянути, визнати кредиторські вимоги на загальну суму 18 129,80 грн, включити їх до проміжного ліквідаційного балансу ТОВ "Аліот Груп" і письмово повідомити про результати такого розгляду. Як з'ясували суди, зазначеної заяви з кредиторськими вимогами відповідач не отримав. Цю заяву було повернуто за зворотною адресою у зв'язку із закінченням строку зберігання, отримав позивач її 26.06.2018, що підтверджується інформацією з офіційного сайта УДППЗ "Укрпошта".

10.07.2018 АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Спір у цій справі стосується визнання та включення кредиторських вимог позивача у сумі 18 129,80 грн до проміжного ліквідаційного балансу відповідача у зв'язку із припиненням діяльності ТОВ "Аліот Груп" за рішенням засновників.

Як убачається із матеріалів справи, а також установили суди, заявлена сума кредиторських вимог - 18 129,80 грн складається із: 4 061,35 грн заборгованості за кредитом (несанкціонований офердрафт, період із 14.07.2015 по 14.10.2015 за рахунком відповідача № НОМЕР_1), 7 506,80 грн заборгованості за відсотками за період із 15.07.2015 по 05.06.2018,6 458,62 грн заборгованості з пені за період із 15.07.2015 по 05.06.2018, а також 46,00 грн заборгованості за кредитом (несанкціонований офердрафт за рахунком № НОМЕР_2, виник 01.02.2017), 33,81 грн заборгованості за відсотками за період із 01.02.2017 по 05.06.2018,23,22 грн заборгованості з пені за період із 01.02.2017 по 05.06.2018.

5.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання кредиторських вимог у сумі 18 129,80 грн і включення їх до проміжного ліквідаційного балансу після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією відповідача для їх пред'явлення, тому немає підстав для визнання кредиторських вимог і включення їх до проміжного ліквідаційного балансу, оскільки до нього включаються вчасно заявлені кредиторські вимоги.

Проте колегія суддів вважає наведені висновки місцевого та апеляційного господарських судів передчасними з огляду на таке.

Згідно зі статтею 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

статтею 104 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до статтею 104 Цивільного кодексу України призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Разом із цим у частині 5 статті 105 Цивільного кодексу України, на яку як на підставу для відмови у позові послалися суди в оскаржених судових рішеннях, дійсно зазначено, що строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, яка припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Однак, у свою чергу, за змістом положень частині 5 статті 105 Цивільного кодексу України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Таким чином, несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог.

Частиною 5 статті 112 Цивільного кодексу України унормовано, що вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

У свою чергу, відповідно до частини 6 статті 105 зазначеного Кодексу кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Таким чином, норми цивільного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не надають ліквідаційній комісії права залишати вимоги кредиторів без розгляду.

За таких обставин колегія суддів вважає неправомірною і передчасною відмову судів у визнанні кредиторських вимог позивача виключно із мотивів їх несвоєчасного заявлення до відповідача, оскільки в силу положень частини 5 статті 112 Цивільного кодексу України означає їх автоматичне погашення, чого не врахували суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору по суті.

Як убачається із матеріалів справи, зокрема, з апеляційної скарги, позивач в обґрунтування своїх вимог наголошував на тому, що звернення кредитора із грошовими вимогами до відповідача у ліквідаційній процедурі після спливу строку, встановленого для пред'явлення вимог кредиторів і визначеного у частині 5 статті 105 Цивільного кодексу України, не є підставою для відмови у визнанні та включенні до проміжного ліквідаційного балансу кредиторських вимог позивача.

Однак належної оцінки наведеним обставинам і відповідним доводам, як і положенням статті 112 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій не надали.

Водночас колегія суддів зазначає, що кредиторські вимоги позивача, які виникли після прийняття рішення про ліквідацію ТОВ "Аліот Груп", є зобов'язаннями ліквідаційної маси та можуть бути заявлені до відповідача протягом усієї ліквідаційної процедури.

З огляду на викладене спірні вимоги кредитора підлягають розгляду судом по суті; підставою для відмови у визнанні цих вимог може бути їх необґрунтованість або пропуск кредитором установленого частиною 5 статті 112 Цивільного кодексу України місячного строку на звернення до суду з позовом.

Крім того, згідно з частиною 8 статті 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, яка ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Обставин затвердження/незатвердження проміжного ліквідаційного балансу ТОВ "Аліот Груп" суди не досліджували. Між тим затвердження проміжного ліквідаційного балансу до отримання відповідної заяви позивача впливає на можливість включення його кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу, що також залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій.

Окрім того, ухвалюючи судові рішення у справі, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на відсутність у матеріалах справи Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом СП-2015-6566063 від 26.02.2015 "Про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг", на які послався позивач у позовній заяві в обґрунтування позову, а також і суди в оскаржених судових рішеннях, хоча за змістом частини 2 статті 210 Господарського процесуального кодексу України докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (стаття 236 Господарського процесуального кодексу України).

Викладене свідчить про невжиття господарськими судами заходів для всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

6.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.3. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення необхідно скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, касаційну скаргу задовольнити частково.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 у справі № 910/9052/18 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак